Журналист «Общественного телевидения Донбасса» встретился в Краматорске (Донецкая область) с аналитиком Нестеровской экспертной группы, членом Правления «Суспільного телебачення» Евгением Глибовицким, который выступал на экономической форуме «Discover dn.ua» с докладом с провокационным названием "Зачем Донбасс нужен Украине?".
Донбас – Украина?
Однозначно. Донбас – це Україна, тут навіть нема питань.
Кого можно назвать сепаратистом?
Я думаю, того, хто намагається забрати шматок української території, шматок української землі, людей. Ми розуміємо, дивіться, Україна – це люди. Це не тільки територія, це не тільки спадщина, це не тільки культура, це так само люди. І, власне, унікальність полягає в тому, що ми разом творимо оце нове суспільство. Тобто, якщо ми дивимось на те, як виглядає ситуація в загальноукраїнському контексті, за останні 5 років практично почало трансформуватися визначення, хто є українцем, що таке українство, що таке Україна, і сепаратизм практично знищив цю дискусію. Тому що, замість того, щоб брати участь в дискусії, це хтось, хто приходить перевертає стіл. І я просто впевнений в тому, що процес, я про це сьогодні на конференції буду говорити, процес, який запустився в Україні, він настільки глибокий і настільки системний, що то, що сталося на Донбасі, то, що відбувається в Криму, може на якийсь час сповільнити, може на якийсь час змінити трошки траєкторію, але, в принципі, сам процес, він визначний, він іде.
Как вы считаете, с какими словами украинское правительство должно обращаться к людям, которые остались на неподконтрольной территории Донбасса?
З якими, як до будь-яких інших українців. Що, дивіться, якщо ви українці - то ми вас чекаємо. Якщо ви готові брати відповідальність за країну – ми вас чекаємо. Те, що зараз робить український уряд в плані безпеки, відновлення спроможності захищати себе, гуманітарної допомоги, це набагато більше, ніж будь-який український уряд робив раніше. Ми нарешті почали виконувати домашню роботу, яку роками відкладали. І в тому сенсі, я не думаю, що є щось таке, що можна там задобрювати чи якось там особливо нашиптувати. Ми маємо говорити правду один одному, ми маємо говорити правду там, де ми погоджуємось, ми маємо говорити правду там, де ми не погоджуємося.
Как добиться того, чтобы голоса жителей Донбасса были слышны по всей Украине, в Киеве и не только?
А що маєте на увазі, от «голоса были слышны»? От голоси гуцулів, вони чутні чи не чутні в Україні? Розумієте, тобто коли я чую про те, що голос Донбасу, там, чутий чи не чутий, я розумію, що ми реагуємо на якусь політехнологію, чи ми реагуємо на щось, що було запущено. Дивіться, кожен мешканець має право голосу, як виборець, кожен мешканець має право голосу, фізично може практикувати. Ми в країні, де є свобода самовираження. Тобто ми можемо прийти організовувати свою організацію, ми можемо протестувати, ми можемо реалізувати себе чи в бізнесі чи в громадській сфері, чи ще якось. Мені здається, що ми, власне, багато спекулюємо з приводу того, що там когось недостатньо чути і так далі. Якщо, на нашу думку, когось недостатньо чути - треба голосніше говорити. І в тому плані, мені здається, що так, є проблеми в середині Донбасу, які в Києві недотранслюють. Про це сьогодні будемо говорити на другій панелі, власне, яким чином зробити так, щоби в Києві було зрозуміліше, очевидніше і так далі. Але загалом говорити про те, що там, наприклад, голос Донбасу виключений в Україні, я б не став так казати. Слухайте, зараз мільйон двісті тисяч, приблизно, тих, хто отримавши посвідку, живе на території України. По всій території, від Донбасу до Закарпаття. Ну, ці люди з голосом, ці люди, які щоденно взаємодіють, це люди які щоденно спілкуються, це люди, які щоденно щось роблять. Вони своїми діями щось демонструють. І, власне, мені здається, що цей приклад інтеграції в українське суспільство тих, хто, нібито, стереотипно не мав би інтегруватися, він якраз демонструє, що ми насправді є різними частинами одного цілого.
Почему нет коммуникации с гражданами Украины и о будущем Донбасса? Например, законопроект о статусе Донецкого региона еще не до конца известен общественности. Почему его скрывают?
Дивіться, я думаю, що частково тому, що ця дискусія ще недозріла, вона ще не пройшла повністю, вона, скажемо так, вона не визріла ще для того, щоб ставати публічною. Коли ми дивимося на соціологічні опитування з приводу майбутнього Донбасу, як українці це собі являють, то що ми бачимо, ми бачимо, що голоси розділяються там по рівними практично частинами. Там по 20, по 30 відсотків, значить, в різні сторони. І це означає, що практично структурованої дискусії, як такої, ще немає. Мені здається, що це є шмат роботи, який спочатку мають зробити експерти, і пізніше ми маємо перейти вже, коли позиції будуть сформульовані експертами, ми маємо перейти на публічну дискусію. Але ще раз, я говорю, якщо ми віримо з вами в те, що Донбас - це Україна, то це означає, що Донбас має таке саме право на майбутнє, як має Поділля, Полісся, там, Слобожанщина, чи будь-хто інший. В тому сенсі я не став би надто сильно виокремлювати. Тут є свої окремі проблеми, з якими доводиться мати справу. Подолання наслідків війни будуть дуже складними, подолання травм, які спричинені, власне, оцими переселеннями, розривами, які сталися всередині громад, це буде серйозно. Але це траплялося, знову ж таки, будь-де, де був подібний конфлікт.
А вы знакомы с проектом "закона о Донбассе"?
Ні. Дивіться, я не хочу коментувати законопроект з тої причини, що я, на мою думку, ми мали б зараз обговорювати не конкретний законопроект, ми мали б обговорювати ширшу тему інтеграції різностей в середину одного українського тіла. Тому я не бачу просто сенсу зараз його обговорювати. Все концептуально ще дуже сире. Ми зараз, на цій конференції, вперше виносимо ідеї, які практично не звучали ще раніше, і мені здається, що ми зарано пробуємо дійти до кінцевого якогось рішення. Тобто, це процес, він займе кілька років. Тут нам треба просто розуміти, що нам навіть тільки процес усвідомлення і контекстуалізації займе кілька років.