18 фільмів та книг про вторгнення Росії в Україну, які допоможуть зрозуміти катастрофу, що сталася після 24 лютого

Чотири роки руйнівної війни знаходять відображення не лише у зведеннях новин, а й на сторінках книг та на великих екранах. Українські та зарубіжні автори намагаються зафіксувати та розповісти не лише історії з поля бою, а й повсякденність — життя, в якому рутина сусідить із сиренами, обстрілами та смертю. І показати, як змінюється сприйняття війни.

«Нова газета Європа» зібрала добірку основних матеріалів останніх років, які допомагають зрозуміти масштаби катастрофи.

«2000 метрів до Андріївки» (2000 Meters to Andriivka, 2025)

Документальний фільм українського режисера Мстислава Чернова про бої за звільнення Андріївки — крихітного села за десять кілометрів від Бахмута Донецької області, битва за яку стала одним із найважчих і найтриваліших епізодів війни. Автор показує бої та обстріли, ділиться своєю рефлексією за кадром, вставляє зйомки з GoPro-камер військових, а також розмовляє з бійцями.

«Телебачення та газети повідомляють назви звільнених сіл, кількість поранених, убитих, пройдених кілометрів, але це все абстрактно. Мені хотілося, щоб глядачі опинилися в одному окопі з нашими військовими і щоб вони не мали змоги вийти з цього окопа, поки вони не дійдуть до Андріївки. Коли люди виходять із кінотеатрів, вони шоковані, бо вони такої війни ще не бачили», — говорив режисер в інтерв'ю «Новій газеті Європа».

Картина увійшла до шорт-листу «Оскара» 2026 року у категорії «Документальний повнометражний фільм». 2024 року документальний фільм Чернова «20 днів у Маріуполі» виграв у цій номінації.

«20 днів у Маріуполі» (20 Days in Mariupol, 2023)

Ще один документальний фільм режисера Мстислава Чернова, знятий у команді з фотографом Євгеном Малоліткою та продюсером Василісою Степаненко. Робота стала одним із перших та найсильніших матеріалів з початку повномасштабного російського вторгнення.

Картина заснована на зйомках із Маріуполя під час облоги навесні 2022 року. Автори картини зафіксували в деталях блокаду та захоплення міста, обстріли та масові бомбардування, інформацію про численні жертви серед мирного населення.

Цей фільм приніс Україні перший Оскар в історії. Але Чернов, беручи нагороду, сказав: «Краще б цього фільму не було».

«Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» (Looking at Women Looking at War), 2025

Книга української письменниці Вікторії Амеліної, написана англійською мовою у форматі щоденника про війну та пошук справедливості. Вона включає нотатки автора, інтерв'ю, репортажі, замальовки з місць подій та розповіді про жінок, які опинилися у центрі бойових дій. Через розповіді про представниць різних професій — юристок, медсестр, дослідниць, працівниць культури — автор показує, як тісно переплітаються рутина та трагічні події.

Амеліна розпочинала роботу над цим текстом відразу після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Спочатку вона займалася гуманітарною допомогою та волонтерством, а пізніше почала досліджувати військові злочини разом із правозахисною організацією, документуючи свідчення тих, хто вижив, і того, що відбувалося у звільнених містах.

Письменниця загинула у віці 37 років внаслідок російського ракетного удару по піцерії у Краматорську, не встигнувши дописати книгу.

У 2025 році робота отримала британську премію імені Джорджа Оруелла — вона присуджується за твори, які здатні перетворити політичний текст на мистецтво.

Книжка стала першою роботою українського автора, відзначеної цією премією. Чоловік Амеліної отримав нагороду – три тисячі фунтів стерлінгів – на церемонії в Лондоні. Він зазначив, що всі кошти із призового фонду будуть спрямовані на підтримку Нью-Йоркського літературного фестивалю, який Амеліна заснувала у 2021 році.

Обкладинка книги «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну». Джерело: Macmillan Publishers

«Будинок на лінії вогню. Хроніка російського вторгнення на Донбас», 2025

Книга Дмитра Дурнєва про те, чому саме Донбас став осередком, де спалахнув прямий військовий конфлікт між Росією та Україною.

Книжку написано незалежним журналістом, який продовжував працювати в регіоні вже після захоплення та окупації. Це послідовне документування того, як лінія фронту проходить через повсякденне життя та як війна поступово змінює регіон.

"Вторгнення" (The Invasion, 2024)

Документальний погляд режисера Сергія Лозниці на Україну у стані війни. Лозниця — людина родом з Білорусі, яка вчилася в Росії, яка вважає новою батьківщиною Україну і живе в Європі, — опинилася на рівній дистанції від протиборчих сил і відстоює своє право як художника знімати про насильство та опір без готових вердиктів.

«Вторгнення» – хроніки побутового життя, самозахисту та самоорганізації мешканців України після початку війни у лютому 2022 року. Прем'єра картини відбулася на Каннському фестивалі у травні 2024 року.

«Мирні люди» (Intercepted, 2024)

Документальний фільм Оксани Карпович, що ґрунтується на перехоплених телефонних розмовах російських солдатів. Вперше показано на Міжнародному кінофестивалі у Берліні у лютому 2024 року.

Основний режисерський прийом у «Мирних людях» — протиставлення російських солдатів та мирних українців, які намагаються збудувати своє життя після початку повномасштабної війни.

У закордонному прокаті фільм отримав назву «Перехоплені», з відсиланням до телефонних розмов російських військових. Серед цих дзвінків — діалоги солдатів із ріднею та друзями, які тут стають колективним голосом того самого «російського світу», навколо якого будується оповідання у фільмі.

«Шоумен: Володимир Зеленський і війна в Україні» (2025).

Американський журналіст Саймон Шустер докладно описав перший рік повномасштабного вторгнення Росії та те, як цей період прожили Володимир Зеленський та його оточення.

2022 року Шустер майже весь час перебував у Києві поряд з українським керівництвом. Здобувши рідкісний доступ до президентського комплексу на Банковій вулиці, він спостерігав за роботою влади зсередини.

Журналіст розмовляв з урядовцями, першою леді Оленою Зеленською, тодішнім головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, керівником офісу президента Андрієм Єрмаком, а також супроводжував Зеленського під час поїздок до прифронтових районів.

«Шоумен» розповідає не лише про ключові події перших місяців війни — оборону Києва та контрнаступ у Харківській області, а й про закулісний бік того, що відбувається: рішення, сумніви та обставини, які передували цим подіям або залишилися поза офіційними зведеннями. Це історія трансформації Зеленського в керівника країни, що воює, готового на все, щоб відстояти її гідність і незалежність.

«Наші вороги згинуть: російське вторгнення і війна за незалежність України» (2024).

Спостереження за повномасштабним вторгненням Росії в Україну від журналіста The Washington Post Ярослава Трофімова, який раніше висвітлював воєнні конфлікти в Афганістані, Сомалі, Іраку та Лівії.

З лютого 2022 року Трофимов, уродженець Києва, місяцями працював у зоні бойових дій, у тому числі на передовій, фіксуючи ключові епізоди війни — від битви за Київ до виснажливих боїв за Бахмут, де діяли підрозділи ПВК «Вагнер».

«У перший день війни був шок. Люди не хотіли вірити, що це відбувається насправді. Я пам'ятаю, що прокинувся о четвертій ранку, вийшов на вулицю подивитися [що відбувається в місті]. Близько десяти годин із будівлі міської адміністрації секретарки забирали коробки зі звичайними речами з роботи, бо думали, що вже не повернуться. Були величезні пробки. Дорога з Києва до Львова, яка зазвичай займає п'ять-шість годин, розтяглася на два дні. При цьому дуже багато хто вивозив сім'ї на Захід і повертався воювати. На другий день війни Київ спорожнів. З центру до лінії фронту річкою Ірпінь ми доїхали за 15 хвилин, хоча раніше ця дистанція займала від 40 хвилин до години. Відчуття було вкрай незрозуміле, але всіх підбадьорило звернення Зеленського. Люди спокійно прийняли, що треба захищатись. Здаватися ніхто не збирався», — розповідав журналіст в інтерв'ю «Медузі».

«Підлітний час» (2024)

Документальний фільм Володимира Манського, що його зняв в Україні під час війни. Назва відсилає до проміжку між запуском ракети та її ударом — часу очікування, яке стає частиною повсякденності для мешканців міст, що обстрілюються.

Манський — режисер, який народився у Львові і багато років працював у Росії, а потім переїхав до Латвії, — з початку великої війни знімає фільми про те, що відбувається в Україні. «Підлітний час» — одна з його наймасштабніших робіт: майже тригодинна документальна картина про життя країни під час війни.

Фільм складається із спостережень за повсякденним життям в Україні — вулицями, будинками, людьми у різних містах. У кадрі немає активних бойових сцен, але відчуття загрози постійно є: мирне життя існує поруч із фронтом. Фільм показали поза конкурсом на Берлінському кінофестивалі 2025 року.

«Російсько-українська війна. Повернення історії», 2025

Книга українського історика Сергія Плохія – масштабне дослідження, в якому війна між Росією та Україною розглядається не лише як серія бойових подій, а й як результат довгої історії відносин двох країн.

Поганий починає з взаємодій Росії та України протягом століть, включаючи імперський та радянський періоди, а потім веде розповідь до подій 2022 року. Автор використовує маловідомі відомості та розповідає, яким чином історія формувала контекст нинішнього конфлікту.

«Я померла в Ірпені» (I died in Irpin, 2024)

Український короткометражний анімаційний фільм, який потрапив у шорт-лист «Оскара»-2026. 11-хвилинна документальна анімація розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення в Україну через особистий досвід режисера Анастасії Фалілеєвої. Стрічка виткана з анімації, створеної з вугільних малюнків, та архівних матеріалів автора.

«Ми, наші улюбленці та війна» (Us, Our Pets and the War, 2024)

Документальний фільм режисера Антона Птушкіна, колишнього провідного популярного тревел-шоу «Орел і решка». У картині показано історії українських волонтерів, які рятували покинутих тварин під час війни.

«Мені всі говорили, що дивно під час війни знімати про тварин, а не людей. Але в тому й річ, знімали про тварин, а фільм вийшов про людей», — пояснював Птушкін.

Одним із центральних персонажів став знаменитий пес Патрон — джек-рассел-тер'єр, який працює із піротехніками Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Патрон прославився на початку війни, коли відео з ним у бронежилеті набрало тисячі переглядів: він шукав вибухонебезпечні предмети та допомагав фахівцям знешкоджувати міни та фугаси.

Ще одна помітна історія фільму – порятунок кішки з Бородянки, яку називають Шафа чи Глорія. Її господарі були змушені евакуюватися через масовані обстріли, а тварина залишилася в зруйнованому будинку. Шафа провела місяці в напівзруйнованій будівлі, виживаючи без їжі та води, перш ніж її вдалося виявити та врятувати.

Крім того, автори розповіли про волонтерку з Києва Наталію Попову, яка рятує з гарячих точок кинутих великих хижаків: левів, тигрів та ведмедів.

Фільм знятий у копродукції з канадською компанією Yap Films, яка працює над документальними фільмами та серіалами. Зйомки тривали з весни 2022-го до другої половини 2023 року, а прем'єра відбулася у квітні 2024-го.

«Бій під покровом дронів» — репортаж The New Yorker, 2024

У тексті для The New Yorker Люк Могельсон проводить час із українськими військовими на сході країни та докладно описує життя на передовій. Це спостереження за повсякденністю за умов бойових дій: очікуванням обстрілів, нестачею сну, короткими розмовами між бійцями.

Могельсон показує фронт як простір виснажливої боротьби, де дні проходять у бруді при постійній загрозі дронів та артилерії. Через діалоги та деталі він передає стан людей, для яких війна стала важкою рутиною.

Видання «Медіазону» переклало репортаж російською мовою.

«Діти у вогні» (Children in the Fire, 2025)

Документальний фільм, знятий режисером Євгеном Афініївським, про дітей, які виросли за умов війни. Автори досліджують, як постійна загроза, евакуації та розлука з будинком впливають на психологію та дорослішання. Картина розповідає особисті історії та підкреслює, що за сухими цифрами новин зводяться конкретні дитячі життя.

У рамках цьогорічного «Берлінале» 11-річний Роман Олексів, який постраждав від російського удару по Вінниці в липні 2022 року, отримав нагороду Cinema for Peace Honorary Dove 2026 за участь у фільмі. При цьому наголошується, що ця нагорода вручається не лише Роману, а й усім українським дітям, які зростають під звуки сирен.

«Наша війна»

(Our War, 2025)

Французький документальний фільм про війну в Україні представлений на Каннському фестивалі. Це четвертий фільм про війну в Україні, створений французьким філософом та письменником Бернаром-Анрі Леві разом із режисером Марком Русселем.

Картина зосереджена на подіях початку 2025 року та показує, як змінюється сприйняття війни через три роки після повномасштабного вторгнення. Автори працюють у форматі спостереження, фіксуючи як військові епізоди, і повсякденне життя: очікування, втома, спроби адаптації. Це фільм про тривалість конфлікту та про те, як війна стає тлом для повсякденності.

«Дорогі, красиві, улюблені»

(Dear Beautiful Beloved, 2025)

Документальний фільм українського режисера Юрія Речинського про роботу з евакуації мирних жителів та повернення тіл загиблих військових. Картина фіксує історії людей, які займаються цією складною та часто невидимою частиною війни. Це фільм про пам'ять, втрату та спробу зберегти гідність навіть у найважчих обставинах.

«У її машині»

(In Her Car, 2024)

Український драматичний серіал, знятий під час повномасштабної війни. У центрі сюжету — психолог Лідія, яка залишається в Україні та починає підвозити людей, які евакуюються з небезпечних регіонів. Кожна поїздка перетворюється на сповідь: пасажири діляться страхами, спогадами, сумнівами та надіями.

Ідея серіалу народилася в перші тижні вторгнення, коли один з авторів проєкту сам допомагав вивозити людей. Машина тут стає камерним простором – місцем, де на тлі війни лунають особисті історії.

Зйомки проходили в Україні в умовах постійної загрози: команда працювала з урахуванням комендантської години та потреби спускатися в укриття під час тривог. Попри це, проєкт набув міжнародного резонансу: серіал був показаний одночасно в кількох країнах Європи і став спробою розповісти про війну через долі звичайних людей.

«Форма на виріст», 2025

Подкаст від видання «Новая вкладка», у якому автори розповідають у тому, як повномасштабна війна змінила дитячі табори у Росії. В останні роки влада приділяє все більше уваги військово-патріотичному вихованню. Через розмови з хлопцями з дитячих таборів, їхніми батьками та вожатими журналісти демонструють, як діти та підлітки переживають ці зміни та як на них впливає новий «військовий» порядок денний.

БОНУС-РЕКОМЕНДАЦІЯ ВІД НОВИН ДОНБАСУ

З 26 лютого в українських кінотеатрах відбудеться показ документального фільму «Останній Прометей Донбасу» режисера Антона Штукі.

Стрічка розповідає про енергетики, які працювали під обстрілами на Курахівській теплоелектростанції. Режисер Антон Штука провів на Курахівській ТЕС понад два роки, з 2023 по 2025 рік, описуючи роботу енергетиків, які перебували під постійними обстрілами за 10-15 кілометрів від лінії фронту. Стрічка відкриває закулісність української енергетики: роботу під обстрілами, постійні ризики, відновлення світла в умовах блекаутів та людей, які тримали систему живої.