Цивільні теж заслуговують на пам’ять: дружина загиблого співробітника кременчуцького ТЦ домагається, щоб в Україні вшановували пам’ять мирних мешканців

Цю молоду жінку звати Сабіна Грицай. 27 червня 2022 року стало початком її особистого пекла. Бо втратила не тільки коханого чоловіка, а й певною мірою сенс життя, віру в людяність та справедливість. І мова йде не лише про підступність та жорстокість ворога (з цим все ясно), а й про безвідповідальність деяких співвітчизників. 

Сабіна Грицай з чоловіком Євгеном. Фото: надане героїнею матеріалу

Її чоловік Євген працював консультантом в магазині «Comfy», що розташований в торгово-розважальному центрі «Амстор». Сабіна каже, що 27 червня, коли в Кременчуці прозвучав сигнал повітряної тривоги, Євген, як і інші співробітники, за розпорядженням керівництва залишилися на робочих місцях. Для багатьох з них цей день став останнім. 

За інформацією Державної служби України з надзвичайних ситуацій, тоді в результаті влучання крилатої ракети пожежа охопила більше ніж 10 тисяч квадратних метрів торгово-розважального центру. Загинуло 22 людини, 70 отримали поранення різного ступеня важкості. На місці події згодом було знайдено 29 фрагментів тіл. Постраждали відвідувачі центру і персонал магазинів, зокрема, «Comfy», «Ельдорадо» та «Єва».

«Шукала помсти і справедливості»

Петиція Сабіни Грицай на сайті президента України. Фото: скриншот

Сабіна Грицай, за її словами, більше трьох років «шукала помсти і справедливості». Вона вперто намагалася з’ясувати хто винен у тому, що її чоловік під час тривоги не міг піти в укриття, і жадала покарання винуватців. Не менше вона прагнула справедливості у вигляді пам’яті про Євгена і всіх тих, хто загинув не на фронті від російських атак.

В решті решт Сабіна ініціювала і 2 вересня 2025 року зареєструвала на сайті Президента України електронну петицію «Про вшанування пам’яті цивільних жертв війни Росії проти України (2014–2025)».

В тексті петиції зокрема зазначено: «З 2014 року Україна зазнає збройної агресії з боку Російської Федерації. За цей час тисячі мирних громадян — дітей, жінок, літніх людей — були вбиті під час ракетних і артилерійських обстрілів, авіаударів та терактів, здійснених державою-агресором. Їхня жертва є невід’ємною частиною нашої історії та боротьби за свободу. Проте сьогодні в Україні не існує окремого державного механізму вшанування цивільних жертв війни, тоді як кожен із них заслуговує на пам’ять і шану». 

В цьому документі родичі загиблих пропонують:

• визначити Національний день пам’яті цивільних жертв війни; 
• створити національний меморіал у Києві; 
• а ще — локальні пам’ятні знаки;
• заснувати державний реєстр цивільних загиблих. 

Долі не повинні розчинятися у статистиці

Антон Лягуша. Фото: Лягуша у Фейсбук

Вже почався тринадцятий рік військової агресії Росії проти України і п’ятий рік повномасштабного вторгнення. Війна забрала життя десятків тисяч українців і кількість жертв, на жаль, збільшується щодня.

Тим часом на думку академічного директора магістерської програми «Дослідження пам'яті і публічна історія» в Kyiv School of Economics Антона Лягуші, ані громада, ані держава не звертають достатньо уваги на зберігання пам’яті про цивільних жертв війни.

«Можливо це пов’язано з тим, що серед загиблих велика кількість військових і люди в першу чергу фіксують пам’ять саме про військовий героїзм. Хоча вже є купа прикладів, коли українці починають турбуватися про те, як зберегти пам’ять про цивільних жертв війни. Згадаємо приклад Вікторії Замкової, яка була сомельє в київському магазині «Goodwine» і вагітною загинула від атаки дрона-камікадзе на житловий будинок у центрі Києва. У пам’ять про неї колеги спочатку створили стелаж «Вина, які любила Віка». Потім проєкт розвився у фонд імені Вікторії, який турбується про збереження пам’яті про цивільних загиблих», — каже дослідник.

З власної ініціативи деякі громади теж вшановують пам’ять про своїх земляків. Особливо це стосується міст, мешканці яких особливо постраждали під час окупації. Так Донецька ОДА і Меморіал пам'яті публікують щодня інформацію про загиблих цивільних, на території братської могили в Бучі відкрили меморіал «Стіна пам’яті», в Ірпені створили Книгу пам’яті з інформацією про жертв окупантів, в деяких інших містах встановили пам’ятні знаки, десь посадили дерева чи квіти. А в Ізюмі, де росіяни знищили близько тисячі мешканців, одну з вулиць так і назвали: вулиця Пам’яті.

Враховуючи кількість загиблих, цього, звісно, недостатньо, але така ситуація не через байдужість. На це є ряд причин, і їх ще можна окремо досліджувати. Проте, родичі й близькі цивільних жертв прагнуть пам’яті і справедливості, прагнуть, щоб в статистиці не розчинилися імена мирних людей, життя яких обірвалося через ракетні обстріли, атаки «Шахедів», жорстокі знущання чи страту.

Антон Лягуша, якого початок повномасштабного вторгнення застав у Сполучених Штатах Америки, каже: «Історія про пам’ять завжди була важливою в моєму житті. Я — переселенець, ВПО з Донецька, і добре пам’ятаю, що коли в моєму місті, а також в Луганську та Криму були перші загиблі, в усій країні це не сприймалося як повноцінна війна. І коли відбувся страшний 2022 рік, я зрозумів, що хочу повернутися в Україну, щоб турбуватись про пам’ять загиблих, бо у нас не було іншої культури її вшанування окрім радянської. Але ми як незалежна політична нація точно повинні турбуватися про мертвих. Тому що вони поруч, за спиною, всюди. Треба надати їм голос, зберегти пам’ять про них, яка для живих працює, як компас».

Боротьба за гідну пам’ять

Після російського удару по кафе RIA Pizza у Краматорську створили імпровізований меморіал біля входу. Фото: «Новини Донбасу»

В нашій державі меморіалізацією займається вже декілька державних та громадських організацій — Український інститут національної пам’яті, Платформа пам’яті Меморіал, вітчизняні та міжнародні фонди й проєкти.

Починаючи з березня 2022 року щодня о 9.00 пам’ять про всіх загиблих у війні Росії проти України вшановується через загальнонаціональну хвилину мовчання. Спочатку це відбувалось не всюди. Тепер ця акція, просуванням та інституціоналізацією якої опікувалась організація «Вшануй», є загальнонаціональною, стосується не тільки військових, а й цивільних. 11 лютого 2026 року Верховна Рада закріпила цей ритуал на законодавчому рівні. А з 2025 року в Україні вперше запровадили 28 липня День вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.

Однак певна частина близьких та рідних загиблих нарікають на те, що в Україні не існує окремого державного механізму вшанування цивільних жертв війни, тоді як кожен із них заслуговує на пам’ять і шану. Люди вважають, що цей механізм мав би стати актом справедливості, морального обов’язку та формування національної гідності. До того ж без цього світ не зрозуміє масштабу трагедії українців.

Про це йдеться також в простому і зрозумілому обґрунтуванні петиції, що ініціювала мешканка Кременчуку Сабіна Грицай: «Війна торкнулася кожної української родини. Гинуть не лише військові, але й звичайні мирні люди, які стали жертвами воєнних злочинів Росії. Вшанування їхньої пам’яті на державному рівні є актом справедливості, морального обов’язку та формування національної гідності».

На жаль, ця петиція набрала лише 10,5 тисяч підписів замість необхідних 25-ти. І на це є декілька причин.

«Щоб просунути петицію і зібрати необхідну кількість підписів, я втратила багато сил і енергії, але здається, всім все одно. — каже Сабіна Грицай. — Я розповсюджувала текст петиції по всіх групах, що є в Інтернеті, але люди проходять повз. Втомилася сперечатися з адміністраторами груп. Як-от з тою, що адмініструє групу у Фейсбуці “Підписи та петиції”. Мені вона відмовила мені зі словами: “Ми тільки військовим підписуємо петиції”. Тоді питання: а цивільні що не люди, чи їх загибель країні не болить!?».

Після невдачі з цією петицією Сабіна заявила, що інших ініціювати не буде. Правда, за можливістю продовжувала нагадувати всім, до кого може дістатися — деяких депутатів, чиновників міських рад Полтави та Кременчука, офісу омбудсмена про те, що пам’ять це важливо та справедливо. А недавно в Інстаграмі з’явився її новий пост, який починався словами: «Друзі, ми починаємо другу спробу боротьби за право цивільних загиблих на гідну пам’ять».