Славянск: семь капель войны. Часть 2

Славянск: семь капель войны. Часть 2

Славянск: семь капель войны. Часть 2

Продолжение. Начало опубликовано здесь

16 червня 2014 року

Сьогодні повернулась пропаща.  На тому тижні з’ясувалося її ім’я  і ще деякі подробиці. Молодицю звали Тамарою. Стримано ставилась до політики і поточних подій: у світі насправді мало що міняється. Регіонали думали, що втратили владу – вона в їхніх руках.

Думають пересаджають винних у подіях на Майдані – всі гуляють на волі. Потерпають лише вожді партії, що фінансують російську інтервенцію, либонь каються. В регіоналів на очах тане бізнес, що в Україні. І за кордон, де вчаться діти і перебуває нерухомість, сильно не розженешся.

Мене, - казала тоді Тамара, - все це не цікавить. Як людина мене цікавить людина. А в людини лише тіло. Душею хай займається душепастори релігійні чи політичні. А ми, медики, опікуємось лише тілом. Тут робота з кожним днем множиться, з кожним пострілом додається.

Ключем відімкнула двері і збиралася заводити двигун, як я у відчинене вікно прокричав:

-  Гутен морген, мадам!

Вона вийшла з машини, я вийшов за ворота.

Коли побачив ближче – запекло серце. На мене дивилися впалі червоні очі, загострений ніс, довгасте обличчя. Підійшла важкою ходою, кисло всміхнулася, прикусила нижню губу. Хотіла сісти на стільця – передумала. Щось хотіла сказать – швидко наболіле вилить назовні, та враз закрила рота. Тільки й мовила:

- Якось потім. Зараз нічого не питайте. Не треба.

Вона це казала так, ніби мусить звітувати. Ступила крок-другий, зірвала вишню. Кісточку від з’їденої ягоди тримала у руці – не знала куди викинуть.

- Мені було страшно, - глухим голосом просопіла вона. – Ніколи й не гадала відчути такого страхіття. Страх не мав якихось конкретних логічних обрисів, просто страшно і все. Якщо я скажу, що у перші дні боялася за машину, потім помилилася, аби залишитись живою – нічого не скажу. Страх – це анти сила, яка розливається усім тілом і норовить паралізувати рухи, чи звести їх у стан конвульсії. Я це знаю, як кожен, хто побував у тому погребі.

Її груди стискалися, Тамара важко дихала. Після того, як трохи заспокоїлась, синіми губами прошепотіла:

-  Визволив один знайомий, бувший пацієнт. Якби не він – сидіть би до розстрілу. За що? Ні я не знаю, ні вони не знають за що. Страх – це у них зброя, похлєще системи «Град»…

-  За всі дні і ночі, проведені там я забула про сон. У години вічного безсоння я виснувала – жвавість ближча до смерті, ніж сон.

-  Десь читала: кожен покидає цей, тепер я знаю – не кращий світ, одиноким. Там я зрозуміла таке твердження не зовсім точне. У підвалі помирають наживу, мабуть так догоряє свіча.Тут я помирала вже мертвоютак трухлявіє верба…

-  Ніколи не думала й не гадала про огонь патріотизму, який тільки жеврів в мені. Якби не оцей чортячий полон, я б ніколи не відчула любові до матері України. Тепер я вже не та. Сепаратисти зробили Тамару іншою… І це правда.

-  Коли мене побили і я їм сказала усе, що я про них думаю, у ту ніч Смерть сиділа у моїх ногах. І тоді, при Смерті я не помирала на одинці. До мене прийшло розуміння: у державі з багатьма різними народами, які ще не відчули смаку справжньої свободи, сепаратисти скоро не переведуться. Кожна меншина шукатиме нагоди отримати гору над іншою. І тероризм не зникне – сепаратизм для нього – краща поживна речовина…

Попрощалась сигналом червоненького авта. З того часу я її ще не бачив. Кажуть сховалася від неоголошеної війни у Харкові, у сестри. А ще казали звістку подасть у вересні, на початку жовтня – восени. Не встиг порадити їй проконсультуватись у психолога і побажати усіх гараздів.

17 червня 2014 року

Як для воєнного часу, ще далеко той день, коли окупанти під тиском української армії кидатимуть зброю, захоплювати автобуси і прямувати в напрямку Донецька. На 9.08 у місті залишилося два автобуси. Уже за кілька днів буде зруйнована і спалена майже уся наша вулиця, обезлюдніють її тінисті тротуари. А поки спокійним ходом іде війна у односторонньо об’явленому перемир’ї  за відсутності води і світла, тобто, телефону, радіо, телевізора і ще багато чого.

Якийсь незнайомий молодик, проходячи, вигукнув: «Победим монголо-татар, победимГитлера, победим и Путина». «Провокатор чи дурак» - подумав. – Як на мене, ніхто нікого не перемагає. Монголи після нашестя і тепер правлять Росією. Німці передали свою свою фашистську ідеологію тій таки Росії. Путін намагається стати збирачем «Земель русских» фашистськими методами. Так що ніхто нікого не перемагає. Шумахер – і той не вічно перемагав.

Постукала у хвіртку баба Ксюша, білу пляшку у торбинці принесла, каже молоко кози цілюще – для такого часу – «в самый раз». «Чому сьогодні?  Зазвичай вона приносить у середу, чи я щось наплутав?» Бабуся стара, не знає ліку своїм рокам, каже ще до колективізації під стіл пішки ходила. Зараз, о сьомій ранку стояла на майданчику трохи непевно, ніби боячись втратити рівновагу, мабуть так стоять на ходулях. З великою напругою зайшла у відчинені двері і попрямувала до ослінця так, ніби щойно у неї вибили милиці з-під одної і другої пахви.

Примостившись на краєчку зручного сидіння, бабуся крючкуватим пальцем кивнула мені, а коли я наблизився жестом тієї ж руки, запросила сісти поруч. Через невдало вставлені протези стара на вухо зашамкотіла притишеним голосом:

-  Фершалку взяли і відпустили. Щось то та значить. Не відчувши ніякої моєї зацікавленості, продовжила:
-  Катька – ота шо ми по воду ходемо, пішла до себе по вишні. Ну й шо ти думаєш? Вискочив з оттуда, де сторож находився… І хто ти думаєш? Правий сектор. Всі такі страшні, у вишитих косоворотках і красних штанях.
-  Та то, мабуть, хлопці з гуцульського ансамблю заблудилися й потрапили на Катькину дачу.
-  Ти шо, дурною мене щитаєш?
-  Ну й далі?
-  Далі один із них, такий дуже ж таки патлатий із рідікулем через плече, як крикне: «Ти помниш стара вар’ятка, як вітаються справжні українці?» «Та я, - відповідає Катька, - не помню борщ чи суп їла на завтрік. А те привєтствіє ніколи не знала, та ще трохи й забула». Отой бандерівець, а то може був сам Ярош. Як рявкне, аж голуби знялись у бік рибхозу: «Ану скажи, старуха, Ізергіль: «Слава Україні» - «Героям слава!»».
-  Вона відмовилась?
-  По телевізору надивилася, українські канали хоч не включай – все танцюють та співають вроді робити їм нічого.
-  А патлатий?
-  Побив її, ледь ноги доволочила до хати.
-  Не помітив. Щойно тут проходила – все нормально.
-  Так її не по морді. По ребрам, ізверги. Ніколи не думала дожить до власті бандерівців.
-  Доведеться миритися. Внук ходить в українську?
-  Нащо вона? Сім год мак не родив і голоду не робив.
Потім подумала і додала:
-  Воно б ото нічого. Люди вони товкущі: Та ПІП у них не наш. Молитися у чужій церкві – гріх.
Було вже шукав приводу розпрощатися з бабою Ксюшею, та вона зупинила:
-  Руські смілі. Прожила за кацапом – знаю. Хотів щоб я коня на скаку зупинила і на пожарі не здрейфила. А я цього не змогла, а він мені тельбухи відбивав, лупцював як сидорову козу. Перепадало і йому, як нап’ється до потерісознанія.
Бабуся зняла косинку краями її витерла піт:
-  Хай йому земля пухом… Осталась одна як палець: ні дитинки ні билинки. Кози – ото тільки й доходу… На руських надивилися ось недавно під супермаркетом, коли проводився рехверендум. У косоворотках, баби у сарахванах, медведя за собою тягають. А наші де? В задниці сидять. Мої рушники, що бабця вишивала, лежма лежать тоді у скрині, зараз у шифонері. Нікому до них діла. А вони свого не стидяться. І не стидятьсябалакать своєю. Питаєш за школу? Та навіщо вона нам така. Руська – вотетодєло. Куди не підеш і тебе приймають як чєловєка, а не як якогось гуцька з полонини. Я за ДНР, це за Росію, хай я по-вашому мнєнію й сепаратистка.

Забираю пляшку з молоком. Все збираюсь відмовитись від пластикової – хай цідить у скляну. Та ніяк не наважуся – це їй зайвий клопіт, а вона й так ледь путає ногами.
-  У тебе хоч окраєць хліба найдеться?
Мені не зручно відмовити:
-  Можу запропонувати пряника.
-  Збиралася борщювати… Який борщ із пряником?
Виявляється, ось чому вона раніше молоко принесла – «хліба окраєць».
-  Вже тиждень, як Словхліб не працює.
-  Я й забула. Без світу нічого нема.
-  Треба було під танки не лягать…
-  Хіба ж знаття?
-  Що не буде вороття?

Бабуся образилась. Не попрощавшись, важко підвелася і пошкандибала з двору, на ослоні забула й баклажку – так вона називала пластиковий посуд. Через пару кроків повернулася, обперла руки на ціпок і незлосливо мовила, трясучи головою:

-  Е-е, підтоптана Ксюша, всім хто пользувався її трудом, гімном пахне. Ех, нажилась – намучилась: пора вже й честь знати. І судьбі должнобуть стидно – отак треба було вмітьподрибцюватись.
Через два дні її не стало. Спокійно відійшла за обрій стара. Кажуть, до останньої хвилини була при свідомості і ясній пам’яті. На обличчі завмерла смиренність і покора. Завжди рухливі брови набули спокою, а рот – вічного мовчення.

Пішли за попом – не знайшли. Кажуть, втік у Росію: злякався за запрошення в гості російських бойовиків та зберігання у святому місці зброї, що збиває літаки і нищить танки. Та набої до них.

Війна стерла межу між святим і грішним. Буря змішала Землю і Небо.

5 липня 2014 року

Цілу ніч без перестанку здригалося Небо і стогнала Земля. Не діждавшись офіційної допомоги від Росії, на ранок завойовники зібрали свої манатки (награбовані коштовності) і погнали маршрутом Слов’янськ –Краматорськ - Костянтинівка, Горлівка-Донецьк.

Після відходу чужеземного війська, яке не менше, як чотири роки готувалося до агресії, місто не оживає. Немає у значної частини мешканців довіри до Києва, та її, довіри якщо чесно, ніколи й не було. Особливо нині. Змінився світ людини, психологи кажуть – ментальність не та.

Сьогодні, коли роль колективу звужується до рівня бригади приватної фірми, на пострадянський простір виходить розвинена Особистість з її національно-культурним простором, небаченим індивідуалізмом, або як модно, амбітністю, готова вийти на арену європейської цивілізації, не проти й на світову – «і людей повидать і себе показать».

Те, до чого ми доторкнулись пером – це не продовження боротьби банди Януковича з демократичними силами Майдану, це протистояння, ошибка, конфлікт чи як завгодно назвіть таке явище двох культур – української, яку в Слов’янську іменують бандерівською і російською, яка на теренах України так і не набула глибокого закорінення у народні традиції, але ось уже яку сотню років бореться за своє тотальне панування.

Ото як у позаминулому столітті курський мужичок перетнув кордон України, щоб на шахті заробити копійчину на конячку, нічого з того часу не змінилося. Курський мужичок залишився в Макіївці, Горлівці чи інде, народив синів, внуків, правнуків, вектор культури яких залишився без змін – Росія.
Фундаментального значення така орієнтація набула за часів панування ідеології КПРС з її політикою інтернаціоналізму. За усіх часів відносин з Україною, Росія, виходячи з положень К. Маркса, або окупант, або завойовник, або турист. Швидше за все до останнього часу була і тим, і другим і третім: не визнавала культури, знущалось над традиціями, насаджуючи свої, не визнавала територіальної цілісності!

У пресі, чи десь там на поважних наукових конференціях мені не доводилось читати чи чути розмисли про специфіку руськомовлення в Україні. А й справді, що це за штука російська мова в Україні і хто її носії? А це ті, хто говорить російські слова з Українським колоритом. У такої мови немає діалектного кореня, а саме він підживлює національний стрижень і визначає мовний колорит.

Завдяки орфоепії (вимові, «произношению») виявляються естетичні властивості мови. Не всім подобається мова деяких мешканців великих міст – слова у них не ллються потоком, як у природній мові, а стрибають, постійно норовлять вискочити назовні.

Якщо вірити Потебні і харківській лінгвістичній школі, що мова є душа народу, то насправді про що йдеться? Спотворена душа?

Терористи, сепаратисти, неоголошена війна…

Читач пригадує як споконвічну проблему Гордієвого вузла вирішив Олександр Македонський. Великий полководець планував захопити увесь світ, тобто створити об’єднану країну на кшталт СРСР, чи путінській Росії. Не став порпатисяу мудригальських сплетіннях, а вдарив лезом меча – і загадка зникла. Ми кажемо про те, що меч у руках нової, сподіваємось, демократичної влади – це необхідність перегляду внутрішніх кордонів України, які склалися не за часів Леніна – Сталіна, а природнім історичним шляхом. Нехай новий адміністративно-територіальний устрій передбачить такі відносини бізнесу і влади, народу і держави, які український народ, окремого українця охороняють і збагачують. І нехай скінчиться одвічна суперечка між однією в Україні одиницею і державою. Без позитивних зрушень сепаратизм і тероризм непереможні, так і залишаються гордієвим вузлом.

Вулецею розбитих домів, оминаючи щось схоже на міни, чи самі міни, які ще довго загрожуватимуть життю і здоров’ю населенню Слов’янська, прийшов Не-я.

-  Здавалося, - каже гість, - радіти треба – всі залишилися живими і навіть ми з тобою здоровими. Та чогось не радісно. Ніхто сепаратистів не переміг – вони відступили. Сепаратисти відступили, сепаратизм залишився, а з ним і тероризм. Бацили хвороби ХХІ століття приховалися у складках нашого плаття, у валізах, під нігтем пальця, який тиснув на спусковий гачок стального карабіна…
Сепаратизм разом з тероризмом штурмом захопили свідомість, з грюкотом вдерлися у найніжніші почуття і зубами утримували свої позиції з 12 квітня по 5 липня. Вони наробили такої біди не лише Донбасу, Україні. Це не локальна – світова трагедія – боротьба двох непримиренних сил, краща з яких зазнавала поразки.

Сьогодні усі мислячі люди Європейської співдружності (і не лише європейської) змушені відповісти собі і світові на одне-однісеньке питання: «Що треба для того, щоб у центрі Європи потухла пожежа війни і такого більше не повторилося?».

Небо насупилось – пішов дощ. Нормальний літній дощ – такий, про який співається у пісні.
Завершимо наш короткий есей дещицею романтики – у війну післявоєння мислиться романтично піднесеним. На початку згадана Прибалтика. Військові навчання там, війна тут, в Україні. Як сьогодні бачу Калінінград (Кенінсберг) 80-х з його підземними штольнями, що поміж велетенських кам’яних брил плескають  темною від холоду водою: чую Кантівські читання в тамтешньому університеті, прямо з мосту постає могила Канта з погруддям філософа на ній, огорожена якірним ланцюгом.

Могила примостилася біля самісінької стіни кафедрального собору, що ніби вгруз у болотисте прибережжя якоїсь річечки та усією своєю готичною величчю мов стріла, рветься проколоти Балтійське Небо. Здалося, то не шпиль собору – то щогла корабля Європейців, що разом з Українцями, які пливуть до свого європейського Дому, у важке, але гідне Людини майбуття.

Анатолий Федь - украинский ученый, доктор философских наук , профессор Славянского государственного педагогического университета, член Научного общества им. Шевченко, отличник образования Украины

НОВОСТИ ДОНЕЦК / ЛУГАНСК ВСЕ
17:25
Против Пушилина открыто еще одно уголовное производство — за псевдовыборы
17:21
Над Севастополем упал российский военный самолет
14:45
Пушилин издал «указ» о военном призыве мужчин на оккупированной Донетчине с 1 апреля
12:07
Оккупанты русифицируют захваченные территории Украины — Британская разведка
11:53
Большая воронка: Последствия «прилета» в Пролетарском районе оккупированного Донецка
10:55
Россияне подорвали себя устанавливая противолодочную мину в Херсонской области
09:23
На оккупированной Луганщине инвесторы из РФ готовят шахты к ликвидации, — Лысогор
07:15
Россияне атаковали Запорожье беспилотниками: есть пострадавшие и разрушения
23:09
Главное за день: Обстрел Харькова авиабомбами. Прогнозы о «заморозке» войны
17:10
ВСУ снизили динамику штурмов россиян под Авдеевкой
16:20
«ЛНР» приняла «закон» об отъеме пустующего жилья
15:42
Руководивший захватом Мариуполя и Авдеевки генерал стал «Героем России»
13:19
Центр оккупированной Горловки попал под обстрел: есть жертвы
09:59
Россияне перебрасывают военную технику из Мариуполя в Запорожскую область
09:47
Российские войска продвинулись возле Бахмута и могли захватить Ивановское — ISW
23:17
Главное за день: РФ обвиняет Украину в теракте в «Крокус-Сити». Донецк без связи и света
20:32
В «ДНР» рассказали, когда дадут свет и воду
13:20
СМИ оценили вероятность наступления российских войск на Киев и Харьков
12:58
На оккупированной Донетчине отсутствует мобильная связь
10:48
На оккупированных территориях Донетчины отсутствуют свет, вода и тепло
18:37
Нам нужна помощь прямо сейчас — Зеленский о готовности к новому крупному наступлению России
17:25
Против Пушилина открыто еще одно уголовное производство — за псевдовыборы
17:21
Над Севастополем упал российский военный самолет
17:05
Москва снова утверждает об «украинском следе» в теракте в «Крокус холле»
16:47
В Николаевке Донецкой области из-за российского обстрела погибла женщина
16:15
Днем оккупанты обстреляли Дробышево Донецкой области
15:21
В результате российского обстрела по Купянскому району есть жертвы
14:54
Белгородская область под атакой дронов: детали
14:45
Пушилин издал «указ» о военном призыве мужчин на оккупированной Донетчине с 1 апреля
14:31
Куйбышевский НПЗ полностью остановился после атак дронов
13:59
В Донецкой области открыли обновленное мобильное отделение банка
13:53
У России недостаточно ресурсов для наступления на Харьков — ЦПД
12:21
Пророссийский сайт Медведчука из Чехии спонсировал немецких политиков
12:07
Оккупанты русифицируют захваченные территории Украины — Британская разведка
11:55
Из-за повреждения оборудования «Укрэнерго» ограничена подача электроэнергии в Харьковской и Одесской областях
11:53
Большая воронка: Последствия «прилета» в Пролетарском районе оккупированного Донецка
11:37
В результате ударов РФ по Днепропетровской области есть погибшие и пострадавшие
11:17
Оккупанты продвинулись в пределах Бердычей и в Орловке Донецкой области — ISW
10:59
Ракетный удар разрушил гимназию в Горняке
10:55
Россияне подорвали себя устанавливая противолодочную мину в Херсонской области