План ЄС по Україні для Трампа: більше зброї та інтеграція

Транзит влади в США знову порушує питання можливості переговорів щодо встановлення миру в Європі. Обраний президент Америки Дональд Трамп багато разів обіцяв зупинити російську агресію проти України та війну на Близькому Сході. У випадку України він навіть обіцяв це зробити за 24 години. Утім, жодного чіткого плану команда Трампа ще не опублікувала і про його зміст можна судити лише за заявами людей, близьких до команди обраного президента, що не є дуже надійним джерелом.

Трампа не варто недооцінювати

7 грудня Трамп прибув до Парижа. У столиці Франції у нього заплановані переговори з французьким лідером Еманюелем Макроном, також можлива зустріч із президентом України Володимиром Зеленським. Питання планів щодо України, без сумнівів, буде одним із головних під час цих зустрічей. А ми поки спробуємо розібратися — що з озвученого різними сторонами хоча б віддалено нагадує «план».

Поки відомо те, що новий президент США планує призначити спецпредставником по Україні та Росії генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога, який наразі утримується від прямих коментарів. Утім, в інтерв'ю телеканалу Fox News, відповідаючи на запитання про те, на що чекати, якщо Росія заперечуватиме проти планів США щодо мирного врегулювання та наполягатиме на більш масштабних переговорах щодо майбутнього світу та Європи, Келлог відповів, що люди, які могли б заперечити проти планів Трампа, не знають, що він за людина і що не варто його недооцінювати.

Келлог наголосив, що йдеться «про США і президента Трампа, і він впорається з цим, як завжди справляється».

ЄС та Трамп

З особливою увагою за діями майбутньої влади США стежать у Брюсселі, як у штаб-квартирі НАТО, так і Єврокомісії та інших євроінституціях. Щоб розібратися в планах майбутнього американського президента, його резиденцію у Флориді відвідав Генеральний секретар НАТО Марк Рютте. Інформація про це з'явилася в медіа 23 листопада. Україна, звісно, не єдина тема для їхньої зустрічі, але ключова для безпеки в Євроатлантичному регіоні.

Утім, збільшення видатків країн-членів НАТО на оборону вище за 2 відсотки від ВВП на рік і нарощування оборонних виробничих потужностей, які з Трампом обговорював Рютте, напряму стосуються російської агресії. Тож, загалом візит Генсека НАТО до нового президента США можна було вважати зконцентрованим на Україні.

Європейський дипломат високого рангу, пов'язаний з роботою Альянсу, підтвердив, що, за його інформацією, думка і позиція Трампа «все ще формується», і тому зараз так важливо, щоб він сформував свою точку зору, спираючись на інформацію з перших вуст.

Критики НАТО люблять представляти Альянс як проксі-організацію США, адже Америка — найбільший і найпотужніший член Альянсу, її військові можливості становлять левову частку від можливостей усіх країн НАТО. Насправді ситуація в Європі трохи складніша. США змушені тримати свої сили на різних континентах і в багатьох країнах. Тому в Європі військова міць США хоч і відіграє ключову роль у гарантуванні безпеки, але не здатна повністю замінити сили союзників. Країни ЄС, більшість з яких є членами НАТО, в регіоні більше покладаються на себе і свого союзника по НАТО — Туреччину. Багато хто з представників найбільших економік Європейського Союзу з певною часткою образи сприймає нагадування про ключову роль США для Альянсу в ЄС. Європейські країни наполягають, що на території континенту саме вони відіграють якщо не головну, то рівну роль. Особливо в останні кілька років, коли США дали ясно зрозуміти, що для них головним пріоритетом буде стримування Китаю, а ЄС доведеться дедалі самостійніше опікуватися своїм регіоном.

У ЄС усвідомлюють неминучість повороту політики США в бік Тихоокеанського регіону і, схоже, змирилися з тим, що Брюсселю доведеться більше займатися власною обороною, а тут без участі України не обійтися.

Представники кількох великих країн Альянсу, на умовах анонімності, підтверджують, що на національних рівнях закриті дискусії щодо можливості розміщення військ на території України інтенсифікувалися, і, незважаючи на те, що такий сценарій для багатьох національних політиків є небажаним і непопулярним, цей крок уже перестав розглядатися як щось апріорі неможливе. На рівні ЄС його ще не обговорювали, але як заявили в пресслужбі Єврокомісії, нічого виключати не можна.

«Як ми вже говорили, ЄС буде підтримувати Україну стільки, скільки необхідно. Очевидно, що всі варіанти все ще на столі, і це основа, на якій ЄС працюватиме і продовжуватиме координувати свої зусилля», — сказала 2 грудня спікерка ЄС із міжнародних справ і оборони Аніта Гіппер.

На рівні країн-членів НАТО обговорюють і варіанти на випадок припинення військових поставок зі США. Тут є два сценарії. У першому, якщо штати перестануть надавати допомогу, але продаватимуть зброю для України, європейці будуть готові за неї платити. Варіант із повною зупинкою поставок і політичним рішенням блокувати їх, як елемент тиску, був би набагато серйознішою проблемою, оскільки ЄС усе ще не в змозі виробляти достатньо і для себе, і для України.

ЄС за Україну

Ключові фігури Європейського союзу у сфері міжнародної політики та оборони декларують підтримку України однією зі своїх цілей.

Нова Верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас під час слухань своєї кандидатури в парламенті до призначення, відкрито заявляла не про підтримку України стільки, скільки знадобитися, а про необхідність допомогти Україні перемогти. Для українського читача такі тонкощі не завжди помітні, але вуха європейських оглядачів очікували на гнучкішу позицію на тлі всіх публікацій і розмов про «заморозку». Для Каллас допомога Україні передбачає її перемогу, а не якусь угоду, що, звісно, може відрізнятися від сприйняття нової адміністрації Трампа.

«Перемога України є пріоритетом для всіх нас. Ситуація на полі бою дуже складна, і саме тому ми повинні продовжувати працювати щодня. Сьогодні, завтра і стільки, скільки буде потрібно, і з такою військовою, фінансовою та гуманітарною допомогою, яка буде потрібна. Це має бути підкріплено чітким шляхом для України до вступу в Європейський Союз. Те, за що ми тут боремося, — це європейська безпека і європейські принципи. Це наш захист Статуту ООН і глобальних принципів, які стоять за ним», — заявила Каллас 12 листопада під час парламентських слухань щодо її кандидатури на посаду, додавши, що Росія, щоб стати нормальною державою, має програти свою останню колоніальну війну.

Наразі єврочиновники активно працюють над тим, щоб максимально зберегти підтримку США для України. Нову адміністрацію у Вашингтоні вони намагаються переконати, що російське вторгнення в Україну має характер глобальної загрози, а його можливий успіх надихне інші авторитарні режими та Китай на агресивні дії. Трампу посилають сигнал, що перемога України — це і перемога над експансією Китаю.

5 грудня під час дебатів у Підкомітеті з оборони Європарламенту Єврокомісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс прямо заявив, що перемикання уваги США виключно на Азію було б помилкою.

«Це не дуже стратегічно мудрий сигнал, тому що китайці стежать за тим, що відбувається в Україні. І якщо ми покажемо, що ми слабкі, чого й очікує Путін, то Китай також зробить свої висновки, що Захід слабкий, і вони можуть, наприклад, націлитися на Тайвань або щось на кшталт цього», — вважає єврокомісар з оборони.

Єврокомісар з оборони — це нова посада. ЄС створювався, як інструмент політичного діалогу та економічного процвітання, який мав залишити війни, що роздирали Європу в минулому. Але напавши на Україну Росія змусила ЄС знову думати про свою безпеку. До того ж сама ідея Європейського оборонного союзу під егідою НАТО, цілком може сподобатися адміністрації Трампа, який під час свого першого терміну прямо заявляв, що європейські члени Альянсу витрачають недостатньо на свою оборону.

Попри велику кількість так званих «мирних ініціатив» у медіа, їхнє наповнення доволі рамкове та загальне. Жодна з них не містить плану технічних дій, а радше відображає політичний погляд на війну Росії проти України. Маніфестує позиції сторін і зацікавлених спостерігачів.

Колишній очільник НАТО Андерс Фог Расмуссен і його фонд ще торік пропонували варіант прийняти Україну до НАТО з територіями, що перебувають під її де-факто контролем. З офісу президента надходили суперечливі сигнали з приводу змісту такої пропозиції.

4 грудня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга у штаб-квартирі НАТО заявив, що «жодних домовленостей коштом територіальної цілісності або коштом української безпеки не може бути. Вони не прийнятні і цей підхід поділяють наші партнери».

Український міністр підтвердив, що вступ України до НАТО залишається стратегічною метою України, хоча й визнав, що в умовах війни зробити це буде важко.

Чого хоче Росія

Позиція країни-агресорки Росії не змінюється дуже тривалий час і містить вимоги навіть не до України, а до частини міжнародної спільноти. Вони були опубліковані в грудні 2021 року, напередодні російського вторгнення, а їхнім основним адресатом були США. Більшість вимог стосувалися так званого «нерозширення» НАТО, а за фактом - обмеження на суверенітет низки країн-членів Альянсу. Москва хотіла б ліквідації інфраструктури НАТО на територіях країн, які стали членами НАТО після 1997 року, а також «нейтральності» України. На додачу РФ вимагає визнати її права на 4 українські області плюс Кримський півострів, що виглядає фантастично навіть для доволі лояльних Бразилії та Китаю, які кажуть про припинення вогню на лінії фронту і посилаються на Статут ООН, що говорить про підтримку територіальної цілісності України. Принаймні в юридичному плані.

План Москви від грудня 2021 року і в міру його доопрацювання відповідно до зростання апетитів Росії виглядає апріорі нездійсненним, оскільки він порушує собою міжнародне право, право народів на самовизначення, суперечить тій самій «реальності на полі бою», на яку так часто люблять посилатися російські можновладці. І Запоріжжя, і Херсон не перебувають під російською окупацією, отже, план РФ мало того, що суперечить міжнародному праву, так ще й просто нелогічний, що дає змогу його вважати лише тлом для підвищення ставок на момент початку переговорів.

До речі, приблизно так само аргументацію Президента Росії Володимира Путіна раніше сприймав і нинішній віцепрезидент США Джей Ді Венс, який ще в лютому на полях Мюнхенської безпекової конференції говорив, що історична «аргументація» Володимира Путіна, якою він намагався виправдати свою агресію проти України, є сумнівною і навряд чи варто виправдовувати вторгнення в сусідню, мирну країну своїми трактуваннями подій тисячолітньої давнини.

Тоді Венс говорив, що головна проблема надання допомоги для України — це навіть не фінанси, а нестача потужностей військової промисловості для виробництва необхідної амуніції та обладнання.

Український план

По суті єдиним комплексним мирним планом є план української сторони, що передбачає повне повернення українських територій, виплату компенсацій і покарання агресора. Вище керівництво ЄС неодноразово заявляло, що план України користується повною підтримкою єврочиновників, утім, як і низки керівників європейських країн. Інше питання готовність надати всі необхідні ресурси для його реалізації, як і можливість знайти їх усередині України.

«Це справа України визначати відповідні умови переговорів. ЄС підтримує ініціативу президента Зеленського про справедливий мир, що ґрунтується на повазі незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, як це захищено Статутом ООН. І ще один важливий елемент, який завжди потрібно знову і знову вносити в обговорення, — це те, що Росія могла б зупинити війну сьогодні, якби вивела всі свої війська і військову техніку з усієї території України», — заявила 6 грудня речниця ЄС із міжнародних справ і оборони Аніта Гіппер.

Якщо судити за діями, то мирний план ЄС - це мілітаризація, допомога Україні та спроба створити хоча б військовий баланс з Росією. Україна тут ключова країна, без якої всі оборонні плани ЄС робляться не просто важкими, але практично нездійсненними. З політичного боку український план перемоги повністю прийнятний для ЄС, тоді як його практична реалізація неодмінно спричинить збільшення військових видатків і пов'язане з іншими труднощами будівництва військової промисловості.

Водночас у Брюсселі розуміють, що ціна провалу їхньої політики в Україні надто висока, адже єврочиновники очікують, що Росія може атакувати як країни ЄС, так і НАТО.

«Нам потрібно зрозуміти, що такі наслідки такого провалу означатимуть, що так звані найекстремальніші воєнні обставини або можливість російської агресії настануть, навіть раніше й, може бути, ще більш екстремальніше», — вважає Єврокомісар з оборони.

Незалежно від будь-яких прописаних планів та ідей, Україна неминуче зближуватиметься з ЄС у військовому плані. Із 27 країн-членів Євросоюзу 23 також і члени НАТО. Тому і зближення з Альянсом невідворотне.

За словами кількох високопоставлених європейських дипломатів, низка важливих натівських країн виступають за якнайшвидшу інтеграцію з Україною, насамперед це країни зі, як сказав один із них, зі «стратегічним мисленням». Це Велика Британія і Франція, які історично дивляться на світову карту ширше за свої фізичні кордони. У будь-якому разі, не йдеться про повноправне членство під час активних бойових дій, але направлення запрошення вступити до Альянсу, вони обговорити готові. Деякі учасники зустрічі міністрів іноземних справ країн-членів НАТО 3-4 грудня говорили про те, що варто було б звернутися до своїх урядів з ідеєю направити таке запрошення.

Якими б не були конфігурації майбутніх мирних ініціатив, вони неминуче міститимуть у собі рішення щодо включення України в Євроатлантичну архітектуру безпеки. Чи буде це зроблено через членство України в НАТО, чи більший наголос буде на двосторонніх гарантіях, зобов'язаннях у сфері безпеки і трансформації Європейського союзу і в союз оборонний з Україною всередині, покаже час.

Поки що єдиний реальний план, який існує і реалізується - це посилення військово-промислового співробітництва з Європейським союзом. Країни ЄС почали розміщувати замовлення на підприємствах українського ВПК, профільний єврокомісар працює над «Білою книгою» для трансформації європейського оборонного сектору. Допоки Росія не перестане становити загрози для Брюсселя і Києва, навряд чи можливо, що хоч якісь її пропозиції сприйматимуться інакше, як вимоги капітуляції.