Розповідь батька про сина, що загинув під час теракту в Оленівці: Разом захищали Маріуполь в «Азові»

Внаслідок теракту в Оленівській колонії, який стався в ніч з 28 на 29 липня 2022 року, загинуло щонайменше 53 українських військовополонених. Серед них був і «азовець» та зоозахисник з Маріуполя Олексій Кісілішин з позивним Лев. Батько загиблого героя Олександр Кісілішин розповів «Новинам Донбасу» про те, як вони з сином разом опинились в «Азові», пліч-о-пліч захищали рідний Маріуполь і разом потрапили в полон, з якого Олексій не повернувся.

Лист меру Маріуполя

Народився Олексій Кісілішин 25 липня 1996 року. Все його дитинство пройшло у Кальміуському районі. Хлопець займався народними танцями. Вчився Олексій спочатку у 21-й школі, потім у професійно-технічному коледжі. Здобув професію зварювальника, але не це манило Олексія. Він завжди хотів рятувати тварин.

«Коли було Олексію 10 років — він написав лист Юрію Хотлубею, який тоді був головою Маріуполя. У листі він просив зробити притулок для безхатніх тварин. На диво, йому прийшла відповідь з мерії, що це дуже хороша ідея, але, на жаль, зараз немає коштів. Та запропонували допомогти з ветеринаром, якщо він його організує», — розповідає про сина його батько Олександр Кісілішин.

Олексій Кісілішин у Маріуполі з одним із питомців та нагородами. Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина

«У нього завжди були тварини вдома: коти, собаки, потім ігуана. Постійно читав про те, як їх лікувати та годувати. Павуків та змій Олексій став купляти вже сам, а його самого дядько називав Лев, що стало потім позивним у війську. Це тому, що Олексій — «Лев» за гороскопом», — каже Олександр.

«Тато, я вступив в "Азов". ЗНО здам пізніше»

Олександр каже, що на момент 2014 року він був розлучений з матір’ю Олексія, але завжди був з ним на зв’язку.

Олексій до повномасштабного вторгнення. Фото із власного архіву його батька

Маріуполець пройшов через табір військової підготовки, але не затримався у війську. Знов приєднався у 2015 році, але були проблеми з офіційним оформленням у військову частину 3057. Після тих спроб Олексій поїхав працювати у волонтерський притулок для тварин під Київ. Працював там декілька років, а потім знов повернувся в Україну. В Маріуполь Олексій потрапив за декілька тижнів до війни. На той момент його батько Олександр вже довго служив у полку «Азов».

Олексій Кісілішин. Фото із власного архіву його батька

Якщо не в «Азові» — то в ТРО

«Як тільки почалась "повномасштабка" — одразу почав проситися до мене. Ми посварились. Я сказав, щоб він забирав маму та їхав з Маріуполя. Але Олексій став наполягати, та казати, що якщо не візьму — то піде в Територіальну оборону. Щоб бути разом та оберігати — я погодився», — каже Олександр.

Спочатку Олексій «Лев» ніс бойове чергування на «Азовсталі» у протиповітряній обороні, потім утримував позиції на вулиці Азовстальська, що на Лівому березі. Багато часу син та батько у боях були разом, але пізніше Олексій був на позиціях біля кафе «Наш куточок», де йшли запеклі щодобові бої з ворогом.

«Одного разу у сина "прихватило" спину. З дитинства проблеми та декілька гриж. Тому його відправили лікуватися. Треба було робити уколи. У той період російський танк розніс позицію. Загинуло 17 хлопців. Це морально вдарило по сину. Він казав, що якщо б він був там — то вмовив би побратимів відійти назад. Тиждень ходив просто ніякий», — каже Олександр.

До самого «відкату» у «Азовсталь» Лев був на позиціях у місті.

«Командир Сухар хвалив Олексія та казав, що я взяв сина не дарма та його позивний відповідає дійсності. Він реально бився як лев. Сухар для мене — авторитет», — пригадує батько.

Олексій з прапором України. Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина

Олексій в лавах «Азова«. Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина

«У Донецькому СІЗО я дізнався, що син загинув…»

У полон батько та син Кісілішини виходили разом, так само, як і воювали.

«Я розумів, що це буде на декілька років, а не на 90 днів, як нам обіцяли. Розумів, що таке полон взагалі. У 2014-ому році я сам був у полоні як цивільний. За свою проукраїнську позицію тиждень сидів на підвалі у Горлівці. Але залишатися на заводі було самогубством. Ми виконали наказ. Вийшли у полон, щоби вижити та продовжити боротьбу надалі», — каже Олександр.

Олексій після виходу у полон. Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина

Але сталося так, що адміністрація колонії розлучила рідних. Олександра етапували у Донецьке СІЗО, а Олексія — відправили в барак, який згодом отримав трагічну назву «200».

«29 червня я дізнався, що у Оленівці був теракт, а 30-го — що на тому бараці був Олексій. Про те, що він загинув, мені стало відомо у середині наступного місяця. У камері Донецького СІЗО про це мені сказав мій друг. На жаль, це виявилось правдою», — каже Олександр.

Після свого обміну чоловік здав аналіз ДНК та побачив тіло сина. Сумнівів не залишилось. Це справді був його Лев…

«У полоні він постійно говорив про тварин. Мріяв відкрити притулок для них. А ще його дуже бентежило, що йому 26 років, і досі у нього немає дітей. Олексій казав, що він вже готовий бути татом та дуже цього бажає. Але ж не довелось», — розповідає Олександр.

Притулок на честь Олексія Кісілішина

За життяОлексій Кісілішин отримав волонтерську нагороду — Почесний знак «Маріуполь. Відстояли-Перемогли». А наказом президента України від 23 серпня 2023 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Похований маріупольський патріот 3 лютого 2023 року на Байковому цвинтарі у місті Київ.

Могила сина-азовця. Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина

Олександр каже, що всі хлопці, що були з Олексієм, мають тільки позитивні спогади про нього.

«Всі були в захваті від того, що він любив тварин більше ніж людей та був переконаний, що вони заслуговують на любов та довіру більше ніж багато хто навколо», — каже Олександр.

Фото із власного архіву батька Олексія Кісілішина