Евакуаційний потяг з Покровська: Дорога в один кінець

Тетяна Віслогузова, начальниця пасажирського поїзда, який ходив за маршрутом «Покровськ-Дніпро-Львів», каже, що їх евакуаційний маршрут, відомий як «лінія життя», скорочується. А самі залізничники, як і пасажири, які евакуюються цим маршрутом з небезпечних територій, теж знаходяться у постійній небезпеці — хоч вдома, хоч на роботі у поїзді, хоч на станції, хоч у депо. Завжди важка праця залізничника стала ще й небезпечною через війну, бо залізниця — той критично важливий об’єкт логістичної інфраструктури країни, який ворог намагається зруйнувати щодня.

Тетяна Віслогузова у короткометражному фільмі «Лінія життя». Знімок екрану

«Лінія життя» скорочується

  — У Покровську точаться жорстокі бої, місто майже окуповане. Я розумію, що потяги звідти вже не ходять. А звідки зараз відправляється ваш поїзд?

— Так, з вересня 2024 року поїзд з Покровська вже не ходить, — розповіла «Новинам Донбасу» начальниця евакуаційного пасажирського поїзда Тетяна Віслогузова. — Частина вагонів їде до Львова, а частина — до Києва. Спочатку перенесли посадку на станцію «Павлоград», а зараз потяг відходить зі станції «Самар» – це колишній Новомосковськ у Дніпропетровської області. До міста Дніпро людей доставляють автобусами волонтерські та гуманітарні організації. Тих, хто не ходить — стареньких та хворих привозять на швидких, або реанімобілях.

З начальницею поїзда, яким вивозять людей з охопленого війною Донбасу ми поспілкувалися на відкритті виставки «Iron People»  — «Залізні люди» у Києві, у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.  Виставка — авторський проєкт нідерландського фотографа і кінодокументаліста Єлле Крінгса, який втілено за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

В рамках цього авторського проєкту, присвяченого відвазі та самовідданості українських залізничників в умовах російсько-української війни, був презентований й короткометражний документальний фільм «Лінія життя». Головною героїнею стрічки і стала Тетяна Віслогузова, начальниця потяга, який з початком повномасштабного вторгнення отримав, можна сказати, «статус» евакуаційного та став шансом на порятунок для тисяч жителів прифронтових районів Донбасу.

На передньому плані Єлле Скрінгс проводить авторську екскурсію по своїй виставці. Фото авторки

За бесідою ми дивимося виставлені світлини,  які Єлле Крінгс знімав від початку російського широкомасштабного вторгнення впродовж 3,5 років, курсуючи Укрзалізницею прифронтовими територіями України. Він фіксував небезпечну роботу й щоденне життя залізничників та драматичну палітру людських історій, які розгорталися вздовж залізничних колій.

«Кому треба, сходять у Дніпрі, хтось — у Києві, хтось прямує іншім поїздом  до Закарпаття. Є і такі евакуаційні маршрути, — каже Тетяна Віслогузова. — А для кого ця «лінія життя» взагалі  —  транзит: їдуть до «кінцевої», а звідти — за кордон.  Але безплатний проїзд тільки людям, евакуйованим з прифронтових місць. На інших станціях пасажири купують квітки. На відносно безпечних станціях. Евакуйованих ми у дорозі годуємо.

А ще в нас  є такий спеціальний поїзд-кухня, який працює з вересня 2023 року, який забезпечує гарячою їжею людей у прифронтових та постраждалих від війни регіонах. Цей автономний поїзд може працювати до семи днів і готувати понад 10 тисяч порцій їжі на день. Він прямує по прифронтових територіях, де через бойові дії, люди вже не мають можливості приготувати їжу. Наприклад, на якесь свято діткам на прифронтові території Запоріжжя привозили свіжу гарячу їжу.

На жаль, територія бойових дій поширюється, тому і маршрут нашого потягу для евакуації людей з Донбасу потроху скорочується — заради безпеки пасажирів місце відправлення переноситься на більш безпечну відстань від бойових дій,  — продовжує Тетяна Віслогузова. — Ось бачите на знімку ці руїни?

Наслідки ворожого обстрілу станції Чапліно 24 серпня 2022 року. Фото Йелле Крінгса

«Це станція у селищі Чаплине Синельниківського району Дніпропетровській області після ракетного удару ворога, — каже Тетяна. – Я добре пам’ятаю, що це було на День Незалежності  України у 2022 році. У той день ми відправлялися з Дніпра, а не з Покровську, й це мене  врятувало. Група вагонів, що стояли на Чаплине, потрапили під удар. Загорілися 5 вагонів. А в них були працівники зилізниці. Загинули троє провідників та ще один помер від поранень вже у лікарні. Я дізналася про це ввечері. Я була в шоці».

Протягом 24 серпня 2022 року російські війська здійснили п'ять ракетних ударів по смт Чаплине. Частина ударів була нанесена по залізничній станції Чаплине, через яку пролягав маршрут евакуаційного потягу з Покровська (він прямував до Львова). Другий удар пошкодив господарчі будівлі залізниці. Наступні ракети влучили безпосередньо по вагонах на станції, внаслідок чого загорілося п’ять вагонів… На ранок 25 серпня кількість жертв зросла до 25. П'ять з них згоріло живцем, у своїй машині (серед них — 6-річна дитина). Вночі 25 серпня рятувальники ще продовжували гасити полум'я і проводили пошукові роботи. Серед загиблих були троє залізничників, ще четверо — поранені. Але ж, як розповіла Тетяна, один з поранених  помер вже у лікарні…

«Залізницю обстрілюють постійно. Приміщення вокзалу, на станції у Синельникове теж у цьому році розбомбили», — продовжує Тетяна Віслогузова.

Приміщення вокзалу у Синельникове, яке було офіційно внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, ворог зруйнував 10 серпня 2025 року. А напередодні відкриття виставки, 11 листопада, російськи шахеди пошкодили депо «Укрзалізниці» у місті Рені на Одесчині, про це згадали у своїх промовах спікери на відкритті виставці. Адже лише цього року об’єкти «Укрзалізниці» атакували близько 800 разів.

«Та звісно, що не тільки залізницю обстрілюють, — продовжує співрозмовниця, — а й житлові квартали та інфраструктуру. – Я не розумію, що за нелюди таки, що обстрілюють не військові об'єкти, а житло та соціальну інфраструктуру. Чому мирних людей змушують сидіти в темряві? Хочуть залишити нас без світла та тепла? Щоб ми з холоду та голоду померли?».

Більшість пасажирів їдуть в нікуди

—  Ви очікували на те, що розпочнеться велика війна та маршрут вашого поїзду стане лінією життя?

— У те, що розпочнеться велика війна, я не вірила до останнього, — згадує Тетяна. — Вже виїжджали іноземні посольства з Києва. У ЗМІ було повно інформації, фото та відео про те, що ворог накопичує свої чималі сили біля наших кордонів, на роботі багато, хто казав про це. Але я не хотіла вірити. Сподівалася до останнього, що цього не станеться. Але сталося. І це страшно. Страшно, коли ти чуєш, як падає щось з неба близько, коли ми їдемо. Та й коли починає вити сирена, а наш потяг стоїть, теж  страшно. Якось у дорозі бачили, як ворожу ракету збили.

Фото екрану. Тетяна Віслогузова у стрічці «Лінія життя»

У Дніпро, де я живу, теж «прилітає». Біля мого дому теж вже падало. На щастя, пошкодження нашого будинку були незначні. А місто Дніпро – це ж, можна сказати,  перша велика станція «Мир», до якої прибувають люди зі станції «Війна». І де вони можуть отримати першу консультативну, соціальну, гуманітарну та психологічну допомогу. А в поїзді ми годуємо людей, які евакуюються з зони бойових дій.

– Як давно ви працюєте начальницею поїзду? Він же не завжди був евакуаційним...

– Начальницею поїзда я працюю вже 15 років. Взагалі на залізниці я все життя. Мріяла про роботу на залізниці ще с першого класу: коли ми з мамою поїхали з мого рідного міста Дніпро до Києва. І ця поїздка мені так сподобалася, що я вирішила, що буду провідницею: буду багато подорожувати, бачити багато нових місць, багато нових людей. Так і сталося. Згодом я стала начальницею поїзду. Звісно, що він не був раніше евакуаційним. Люди їхали у справах та відпочивати.

Але війна все змінила. Зараз я розумію, що наші пасажири, які евакуюються, а таких буває до 150-300 людей на рейс, їдуть в нікуди. Більшість — в нікуди. Може це й буде якесь облаштоване місце поселення. Але там не буде ні своїх зручних подушок, ні свого посуду — того, що був вдома. Ані городини, ані худоби — я про тих, в кого було своє господарство. І так мені страшенно прикро дивитися на їхні сумки та валізки! Жили люди вдома, все собі роками наживали. А потім все їхні здобутки помістилися у двох руках. Зачинили двері, якщо взагалі домівка вціліла, та поїхали світ за очі.  Ось бачите — ця жінка вимушено залишила свою домівку на Харківщині та сидить плаче у тому місті, куди її поселили. Там все нібито безпечніше та все облаштовано для нормального життя. Але ж вже немає звичного для неї життя.  І вже навряд чи вона колись до нього повернеться.

Фото Йелле Крінгса. Ольга Терещенко, вимушена переселенка з Куп'янська, на місці тимчасового поселення у Харкові.

Ціна порятунку — 1100 поранених та 948 загиблих залізничників

– Багато евакуюється дітей?

– Майже всі мами з дітьми, – розповідає Тетяна. – Люди вимушені рятувати себе та своїх дітей. А рятувати дітей треба. Бо не зможу забути як я наприкінці квітня 2022 року я за графіком працювала на лікарсько-медичному поїзді (за графіком наші бригади працюють на різних составах), і у поїзд занесли дівчинку 12 років без обох ніг. Це була Яна Степаненко.  Дитина була з Краматорська. Її скалічило під час ракетного удару по  вокзалу Краматорська. Я дивилася на неї та не могла стримати сльози. В неї відібрали дитинство. Я про це розповідаю у стрічці Єлле Крінгса.

Ворожий обстріл, від якого постраждала Яна, стався 8 квітня 2022 року. Ракета «Точка-У» вдарила по вокзалу міста Краматорська, де тисяча людей чекала на евакуацію. В результаті загинули 59 людей, у тому числі семеро дітей, ще більше 100 отримали поранення. Яна Степаненко тоді втратила обидві ноги, а її мама Наталя — ліву ногу нижче за коліно. Завдяки благодійним організаціям, обидві пройшли протезування у США. Попри травму, Яна у 2023-му на протезах пробігла свій перший півмарафон, а у 2024-му брала участь у Бостонському марафоні. Зараз Яна є амбасадором центру Unbroken Ukraine та допомагає збирати кошти на реабілітацію для інших дітей, які постраждали від війни.

– Запам’ятала ще шестирічного хлопчика з Донбасу, який їхав зі своїми бабусею та дідусем, – згадує Тетяна. – У нього на очах під час обстрілу розірвало його маленького друга. Діти гралися у пісочниці, та цього хлопчика мама позвала додому, а його друг ще залишався у пісочниці, коли раптом почався обстріл, та миттево загинув. Від таких розповідей – мороз по шкірі.

Фото Єлле Скрінгса. Трирічна Анна Замітайло грається біля свого будинку у нещодавно звільненому на той момент місті Бородянка Київській області

Ще одну сім’ю з шістьома дітьми з Донбасу пам’ятаю. Вже тільки не пам’ятаю звідки саме вони були. Але розповідали, що рішення їхати такою великою родиною у невідомість, звісно, далося їм не легко. До останнього сподівалися на покращення ситуації. Поїхали вже після того, як у квітні цього року їхню хату розбомбило, і вони через обстріли шість діб усі разом просиділи у підвалі. Та після цього поїхали, як тільки з’явилася така змога.

Групу сиріт та дітей з інвалідністю евакуюють із Кривого Рогу до Чопа.

– Як ви взагалі витримуєте? Бачити стільки горя…

– Та не тільки ж ми – біда всюди. Люди не тільки з Донбасу виїжджають. Багато маршрутів стали евакуаційними. На початку повномасштабного вторгнення їхали і з Київщини, і Миколаївщини теж. Зараз продовжують їхати з Херсонщини, Харківщини, Сумщини, Запоріжжя та інших місць. Стало більше тих, хто добре розуміє, що їде в один кінець. Люди пригнічені. Одна молода дівчина була в такому стані, що здавалося, що вона вже готова з поїзду вистрибнути. Я стала з нею говорити. І вона трохи заспокоїлася. А самі ми тримаємося, тому, що треба триматися. Тому, що треба рятувати людей, забезпечувати їм цей шлях порятунку.

Тетяна Віслогузова зі своєю дочкою Оленою на відкритті виставки. Фото автора

За час повномасштабного вторгнення Укрзалізниця вивезла з прифронтових територій  близько 3,7 млн людей. Ціна такого порятунку 1100 поранених та 948 загиблих працівників «Укрзалізниці». Саме вони та їхні сім’ї стали та їхні пасажири стали героями світлин нідерландського фотографа і кінодокументаліста Єлле Крінгса «Залізні люди: війна та життя вздовж залізничних колій України». Єлле Крінгс зробив тисячі фото та відео, які вже здобули світове визнання а зараз його виставка вперше представлена в Україні.

Фото Йелле Скрінгса. Тяжкі умови, в яких працюють українські залізничники, стали ще гіршими — через війну працівники «Укрзалізниці» зазнають поранень

Олена Смирнова