«Вони загинули за… »: як пропаганда РФ намагається «заговорити» світ на тлі вбивства журналістки Вікторії Рощиної

Росія проводить пропагандистську кампанію у різних країнах світу, де є її представництва. Так, у Всесвітній день свободи друку Кремль оголосив про фотовиставку під назвою «Загинули за правду».

Спецпроєкт містить фото та інформацію про 61 російського журналіста, кожен із яких, як стверджують у МЗС РФ, загинув або на фронті, або в тилу, проте насильницькою смертю.

За даними Інституту масової інформації (IMI), з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну загинуло понад 100 українських журналістів, включаючи як цивільних репортерів, так і тих, хто вступив до лав Збройних сил України. Вони стали жертвами обстрілів, були страчені або замучені у полоні.

Одна з гучних справ, що вийшли за межі України, — трагічна історія Вікторії Рощиної. У Брюсселі про неї вже знають. А ось у Москві вважають за краще мовчати, заявляючи з трибун про репресії проти російських... пропагандистів.

Нова порція пропаганди РФ за кордоном

Сьогодні виставки відкрилися у так званих Російських будинках Берліна та Анкари. Виставку також хочуть відкрити побачать в Афганістані, Іспанії, Лівані, Палестині, Танзанії, Люксембурзі, Фінляндії, Киргизії. Стверджується, що 1 травня вона відкрилася у Вашингтоні.

Виставка містить спотворену інформацію про кожного із загиблих.

«Організатори наголошують, що до списку входять не лише професійні журналісти, а й блогери, волонтери та інші, хто брав участь у інформаційній діяльності у зоні конфлікту», — пишуть донецькі проросійські ЗМІ.

Проте виставку присвятили саме до Дня свободи друку, медіа.

Деякі люди, чиї імена представлені на виставці, не були журналістами та спочатку навіть не були пропагандистами. Проте всі вони мають відношення війни, яку РФ розв'язала проти України. Наведемо кілька прикладів.

Максим Фомін (Владлен Татарський) став доносити правду вигідну Кремлю тільки з 2019 року. До цього, з 2014 року він був бойовиком угрупування «ДНР», воював у різних формуваннях. Називав себе воєнним кореспондентом. Татарський загинув у Санкт-Петербурзі під час теракту у квітні 2023 року.

Ще один псевдожурналіст — Всеволод Петровський. Донецький поет, історик, який узяв до рук зброю, але називав себе «воєнкором».

Російські «воєнкори» часто нехтують правилами цивільних осіб на війні

Поруч із Татарським представлено ім'я Ганни Прокоф'євої. Вона військова кореспондентка пропагандистського «Першого каналу». Працювала у Бєлгородській області. 26 березня 2025 року неподалік кордону з Україною машина знімальної групи підірвалася на міні, встановленій російською армією. Пропагандистка загинула, оператор телеканалу зазнав серйозних поранень.

Також, від міни на окупованому Донбасі, 2022 року загинула нацболка, волонтерка Земфіра Сулейманова.

Загибель у зоні бойових дій — дуже поширене явище серед так званих воєнних кореспондентів РФ, «ДНР» і «ЛНР». Так загинули пропагандисти «Известий», «Звезды» та «Першого каналу» Панов, Гольдін, Федорчак, Мартем'янов.

Однак важливо відзначити, що, бувши цивільною особою, воєнний кореспондент не має бути одягнений у камуфляж, не повинен носити зброю. Перебуваючи у військових автомобілях чи іншій військовій техніці на лінії фронту, такий журналіст ризикує стати військовою метою — його можуть сплутати з противником.

Вмирати «за правду» — прямо з в'язниці та по мобілізації

Олексій Рагутський із саратівської газети «Суть» теж воював проти України. Його забрали на фронт із в'язниці. Так само було з Яном Меженем із Челябінська.

У переліку фотопроєкту чимало імен людей, які писали в газетах, а потім їх відправили на «СВО» — хтось пішов добровільно, а когось змусили.

Спортивний коментатор із Санкт-Петербурга Володимир Шапошников загинув теж не за правду, а скоріше за Путіна. Журналіста мобілізували та відправили на війну, де він і загинув.

Сергій Твердохліб, працівник «Макеевского рабочего» та член «уряду ДНР» також був мобілізований.

У списку чимало тих, кого назвали добровольцями. Тобто, на момент загибелі ці колишні працівники медіа були комбатантами: військкор РТ Магомед Бучаєв, блогер Михайло Лучин, кореспондент «Лісового вісника» з Твері Геннадій Кочкін, пітерський поет Денис Семенов.

Якою є справжня мета фотовиставки?

«Під приводом "боротьби з дезінформацією" російські ЗМІ та журналісти стають об'єктом усіляких репресій та утисків», — заявила представниця МЗС Росії Марія Захарова. Вона перелічила імена пропагандистів, «забувши» про те, що в російському полоні загинула українська журналістка Вікторія Рощина.

Вікторія зникла у серпні 2023 року після репортажної поїздки до окупованого Запоріжжя, де розслідувала долі українських громадян, які незаконно утримувалися у російських в'язницях.

Понад рік її переміщали між неофіційними центрами утримання та російською в'язницею. У жовтні 2024-го її оголосили мертвою. Репатріація тіла поклала край тривалим пошукам.

Тіло української журналістки було репатрійовано в Україну у лютому 2025 року. Згідно з результатами розслідування Forbidden Stories, журналістка зазнала тортур, а її тіло повернули з ознаками розтину і без низки внутрішніх органів.

Як повідомила слідча група, яка проводить розслідування, тіло Вікторії прибуло в Україну вже після розтину, проведеного на території РФ. Під час огляду з'ясувалося, що були відсутні головний мозок, очні яблука та частина трахеї.

На думку міжнародного патологоанатома, опитаного авторами проєкту, саме ці органи могли вказати на смерть від удушення — їхнє видалення, ймовірно, було спробою приховати причину смерті. Таке втручання може кваліфікуватись як воєнний злочин.

Експертиза ДНК підтвердила особистість із ймовірністю 99%. Начальник управління з розслідування воєнних злочинів Генпрокуратури Юрій Білоусов підтвердив наявність слідів тортур, у тому числі саден, синців, зламаного ребра та можливих слідів електричного струму.

Європейський Союз виступив із заявою у зв'язку зі смертю у російському полоні української журналістки.

Станом на 1 травня 2025 року, за даними Інституту масової інформації (IMI), у російському полоні перебувають щонайменше 30 українських цивільних журналістів та один медіа-працівник, який став комбатантом. Ці дані підтверджуються також Національною спілкою журналістів України (НСЖУ), яка веде список таких випадків, що оновлюється.