«Будинок обвалився на наших очах»: історія порятунку подружжя з Голої Пристані після руйнування Каховської ГЕС

Два роки тому, 6 червня 2023 року, на Херсонщині сталася одна з наймасштабніших гуманітарних та екологічних катастроф за час війни РФ проти України — було зруйновано гребельний вузол Каховської гідроелектростанції.

Через підрив дамби величезні маси води з Каховського водосховища рушили вниз по Дніпру, затопивши десятки населених пунктів на обох берегах — як на території, контрольованій Україною, так і на тимчасово окупованих.

Підрив призвів до людських жертв. Російська окупаційна влада заявила про 59 загиблих, проте, за даними розслідування Associated Press, реальна кількість жертв на захоплених територіях може бути значно вищою.

«Зокрема, у місті Олешки могли потонути 200—300 людей», — йдеться у звіті.

Окрім загиблих, вже в першу добу після катастрофи повідомлялося про сімох зниклих безвісти. Пізніше стало відомо ще про десятки людей, доля яких залишається досі невідомою.

Прямі збитки від руйнувань та затоплень на Херсонщині оцінюються на суму близько 950 мільйонів доларів. За різними оцінками, лише у житловому секторі постраждало від 20 до 30 тисяч будинків, включаючи щонайменше 150 багатоповерхівок у Херсоні.



Крім евакуаційних заходів, у червні 2023 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про одноразову виплату у розмірі 5 тисяч гривень для мешканців підтоплених районів. Громадяни могли звернутися із заявою до органів соцзахисту до 31 жовтня 2023 року. Ці кошти призначалися для первинних потреб та часткового ремонту пошкодженого житла. Однак масштаб руйнувань виявився настільки великим, що державна допомога носила в основному базовий характер.

Одним із найбільш постраждалих населених пунктів стало місто Гола Пристань у Скадовському районі Херсонської області.

За інформацією на червень 2023 року, близько 80% його території опинилися під водою, а в деяких кварталах рівень води сягав дахів будинків. Повінь призвела до масштабних руйнувань житлового фонду. Місто виявилося практично під водою, що призвело до масових руйнувань та людських жертв.

Журналісти «Новин Донбасу» поспілкувалися із мешканкою Голої Пристані Ларисою, яка опинилася в епіцентрі трагедії. Вона розповіла, як розвивалися події у ті дні та що довелося пережити її родині.

За словами Лариси, чутки про те, що окупаційні сили можуть затопити територію, почали ходити ще до руйнування греблі, але мало хто вірив у це. Люди напівжартома міркували, що «не знайдеться стільки тротилу, щоб підірвати гідроелектростанцію».

«Пам'ятаю, це був початок червня 2023 року, ми засадили город картоплею, помідорами, огірками — все у нас росло», — згадує Лариса. Вранці 6 червня люди на вулиці почали говорити про повінь, що насувається, але вода поки не прийшла, і жителі поставилися до загрози з недовірою.

«Ми навіть не уявляли, що це таке, — каже Лариса. — Пам'ятаю, ще кашу собаці варила, сирники готувала. А потім дивлюся — вода вже біля будинку».

Коли рівень води почав стрімко підійматися, Лариса встигла схопити заздалегідь підготовлені документи та ліки.

«Я сказала чоловікові: навіщо ти береш зарядки, ми ж завтра повернемося», — згадує вона свої слова.

Вони поспішили сховатися в порожньому сусідському будинку, він стояв вище рівня. Коли вони туди прийшли, там уже було четверо російських солдатів. Вода прибувала, і ті пішли. Подружжя залізло на горище, де й провели понад добу без їжі та електрики.

«До вечора ми просиділи на горищі чужого будинку, потім цілу ніч слухали несамовите виття собак, — розповідає Лариса. — Вночі на наших очах звалився наш будинок і сусідній. А той, куди ми сховалися, стояв на піднесенні, тож він устояв».

Наступного дня, 7 червня, їх помітили з човна. «Врятуйте нас! Ми тут, на горищі!», — закричав чоловік Лариси. Двоє молодих хлопців забрали їх і попрямували далі.

«Я вдячна їм за порятунок, інакше ми б на горищі загинули», — сказала вона.

Дорогою їм довелося наблизитися до російського блокпоста.

«У хлопців-рятувальників була прив'язана до палиці біла тканина, один із них почав розмахувати нею, — згадує жінка. — У відповідь окупанти показали знаками, щоби в їхній бік не пливли».

Коли човен пропливав повз місцевий Будинок культури, рятувальники побачили ще шістьох людей, але через обмежену місткість змогли забрати лише трьох жінок.

Лариса з чоловіком залишилися без речей — лише у шортах, футболках та рваних капцях, як вона сама згадує. Їх евакуювали до Залізного Порту, де було організовано пункт тимчасового розміщення та гуманітарної допомоги.

«Хлопці вивезли нас на сушу, і там ми дісталися автобусів, які перевозили всіх людей до Залізного Порту. І ось у чому були, у тому ми й поїхали…», — каже вона.

Зараз Ларисі 78 років, вона із чоловіком  живе у Празі та відвідує курси чеської мови. Житла на батьківщині у них не залишилося, по допомогу до держави не зверталися.

«Вже трохи вщухли емоції, а спочатку плакала, коли згадувала весь цей жах», — зізнається вона, з вдячністю згадуючи своїх невідомих рятівників.

Гола Пристань через два роки не оговталася від катастрофи на Каховській ГЕС. Досі це зруйноване та спорожніле місто зі складною гуманітарною ситуацією. Відновлення так і не розпочалося: частину території все ще затоплено, а контроль над регіоном утримують російські війська.