Медицина в окупації: без ліків, профільних лікарів та якісних обстежень

Сучасне обладнання розкрадене, лікарів бракує, а бригаду «швидкої» можна чекати кілька діб. У 2013 році на Донеччині було 170 лікарень, тепер в окупації залишилося лише 48. На Луганщині їхня кількість скоротилася майже у десять разів — до 15. Така ситуація з медициною на захоплених українських територіях. Чого не вистачає найбільше? Як це позначається на здоров’ї місцевих — читайте в матеріалі «Новин Донбасу».

Якщо лікарні Донецька і Луганська дісталися загарбникам не зруйнованими, то в Маріуполі вони були практично знищені. Наприклад, перша і четверта лікарні, інфекційне та дитяче відділення. Росії довелося швидко вирішувати цю проблему, але зовсім не через турботу про цивільних.

Маріупольська міська лікарня №1. Скрин з порталу медпослуг міста

«А ще й з власних причин — бо окупантам треба було десь облаштовувати госпіталі, щоб лікувати російських військових злочинців. Тому вони й узялися за лікарні», — розповідає Анна Мурликіна, координаторка проєкту Relocated media cluster.

Спочатку РФ відремонтувала кілька поверхів обласної лікарні, відкрила гуманітарний центр, де людям роздавали гаряче харчування. А потім там почали приймати поранених солдатів.

«А потім там у 2022 році збудували нове відділення — на території лікарні швидкої допомоги. Але що це за відділення, ми досі не знаємо. Лише припускаємо, що це лікарня, у якій, власне, лікують військових злочинців. Бо її одразу обнесли колючим дротом, поставили охорону, перепустковий режим», — додає Анна Мурликіна.

Пізніше в Маріуполі збудували ще одну лікарню — вже для всіх, біля мікрорайону «Невський». Туди привезли багато сучасного обладнання, якого в місті майже не залишилося.

Лікарня біля «Невського» в Маріуполі. Скрин з відео.

«Спочатку, під час бойових дій, дуже багато медичного обладнання було розграбовано — його вивозили до Донецька, в інші міста, окуповані з 2014 року. І те, що не було розбите снарядами, вивезли людськими руками», — описує ситуацію на момент 2022 року Анна Мурликіна.

З лікарень Луганщини окупанти також вивезли обладнання, яке не встигли евакуювати із медзакладів Сівєрськодонецька, Лисичанська, Рубіжного у 2022 році. Усе це або відправили до Росії, або ж намагаються видати за своє.

«Відомий випадок із Рубіжанською міською лікарнею, коли досить відомий “кадировець” Апті Алаудінов заявив, що це нібито на гроші Кадирова куплено якісне обладнання. А під час зйомки сюжету навіть забули зняти табличку, що це обладнання придбано за підтримки ПРООН, відомої організації. Вони просто, напевно, не розуміли, що це означає», — пояснює Роман Лазоренко, головний редактор сайту Луганська 0642.com.ua.

Лікарня в Рубіжному, Луганська область, після приходу «русского мира». Скрин з відео окупантів.

Але навіть якщо обладнання завезли, виникла інша проблема — нестача лікарів. Медиків бракує на всій тимчасово окупованій території, зокрема і в Криму.

«Коли одна моя знайома пішла до тієї лікарні, щоб зробити своїй матері рентген суглобів, їй сказали, що апарат є, але лікар, який може подивитися знімок і сказати, що там, приїде лише через місяць. І це така загальна картина — не тільки в Маріуполі, а й у Донецьку, Мелітополі та Генічеську», — каже Анна Мурликіна, координаторка проєкту Relocated media cluster.

Лікарі в окупації не затримуються — більшість виїхала. Ті, хто залишилися, скаржаться, що з 2024 року їм почали затримувати зарплати. А гонорари, які раніше здавалися високими, тепер ближчі до прожиткового мінімуму. Ціни та інфляція «з’їдають» усе.

«Дійшло до того, що вони спеціальним розпорядженням дозволили робити призначення і ставити діагнози навіть фельдшерам, які працювали на “швидкій допомозі”. Забирають із Донецького медичного університету студентів уже з третього курсу й дозволяють їм працювати», — доповнює Мурликіна.

Некомплект визнають навіть самі окупанти — так звана «міністерка охорони здоров’я» угруповання «ЛНР» Наталія Пащенко заявляла, що на прифронтових територіях Луганщини бракує 80% лікарів. У деяких відділеннях Бердянська Запорізької області також до 80% вакансій залишаються незаповненими.

«Сьогодні ми маємо фактично повну відсутність кваліфікованої медичної допомоги, практично відсутність нормальної діагностики. Якщо колись у сусідній будівлі поруч зі стаціонаром лікарні можна було зробити майже весь спектр аналізів — причому на базі комунального підприємства, а не комерційного, — то тепер найближчі адекватні аналізи люди здають за 200 кілометрів у Донецьку», — описує Віктор Дудукалов, заступник голови Бердянської районної ради.

Ранковий обхід у Луганській міській багатопрофільній лікарні №1. Фото: telegram-канал закладу

На весь Сіверськодонецьк, за словами журналіста Романа Лазоренка, працює лише два терапевти, у деяких лікарнях немає профільних спеціалістів — ендокринологів, онкологів. У Луганську через нестачу медиків у лікарнях величезні черги.

«В одну з найкращих, на думку окупантів, лікарень — так звану Республіканську, куди відправляють пацієнтів із усієї окупованої Луганщини, — щоб просто записатися в реєстратуру, люди займають чергу приблизно з п’ятої ранку», — каже Роман Лазоренко.

У цій черзі люди стоять по кілька годин, а потім ще пів дня чекають, щоб потрапити до лікаря, до якого їм пощастило отримати «талончик».

Щоб збільшити кількість медиків на захоплених територіях, РФ започаткувала програму «Земський лікар». Окупанти намагалися залучити лікарів із Росії. Але охочих виявилося небагато: наприклад, на Луганщину за три роки приїхав 21 лікар і 6 фельдшерів. Їм обіцяли "підйомні" від 500 тисяч до 2 мільйонів рублів, зарплати, соцвиплати, житло — звісно, так зване безхазяйне, відібране у виїхалих українців. Але РФ свої обіцянки не виконала. Тому в окупації залишилися лише ті, хто у себе на батьківщині — у Туві чи Калмикії — не зміг реалізуватися як медик.

«Але кваліфікація цих кадрів була така, що не поодинокі випадки, які я знаю від місцевих, коли лікування було на рівні: кора дуба, якесь зілля варити… Ми реально були за крок від “молитв, які мають допомогти”. І це цілком серйозно лікарі в лікарнях пропонували місцевим жителям», — говорить Віктор Дудукалов.

Крім лікарів, бракує і карет «швидкої допомоги». На 2024 рік у Маріуполі залишалося 15 машин, до повномасштабного вторгнення їх було понад 70.

«Більшість автомобілів “швидкої допомоги” в Маріуполі було знищено під час бойових дій. Частину тих машин забрали для військових потреб — вони просто розбивалися під обстрілами. Частину — уже в Маріуполі, під час тотального бомбардування міста — було знищено», — каже координаторка проєкту Relocated media cluster.

Це були сучасні, функціональні автомобілі. Зараз окупанти завезли кілька «Газелей», які постійно ламаються і на поганих дорогах фактично «вбивають» пацієнтів ще під час транспортування.

«Є велика проблема викликати “швидку” в деяких районах, бо на весь район чергує лише одна бригада. І, звісно, коли кілька викликів — вони просто не встигають приїхати, їх можна чекати добу фактично», — описує Роман Лазоренко, головний редактор сайту Луганська 0642.com.ua.

Також в окупації часто буває, що військові — у пріоритеті. Так, зі стаціонарів у Маріуполі навіть виписують післяопераційних пацієнтів, якщо для солдатів армії РФ бракує місць.

«Один знайомий у Маріуполі розповів, що він намагався покласти до лікарні свого батька, у якого стався інсульт. Але його не взяли, бо вся лікарня була заповнена, зокрема й військовими. Йому вдалося покласти батька до лікарні лише через два дні. Після інсульту!» — згадує Анна Мурликіна.

Через два дні цей пацієнт помер фактично через несвоєчасне надання допомоги. Жителі Бердянська також змушені чекати, поки медики насамперед нададуть допомогу «трьохсотим» армії окупантів.

«Усе місцеве населення для них — “номер два”. Я не знаю, як це можна пов’язати з якимось людяним ставленням до місцевих — це на тлі того, що окупанти постійно розповідають, як вони дбають, як вони “звільняли” цю територію. Насправді жителі все чудово зрозуміли», — каже Віктор Дудукалов.

Бердянська центральна районна лікарня. Фото: telegram-канал лікарні.

Пацієнти часто помирають не лише через те, що в окупації не роблять термінових операцій. Йдеться і про планове лікування, щорічні процедури.

«І через відсутність свого часу гемодіалізу, інсуліну, я думаю, у Бердянську вже було кілька десятків, якщо не кілька сотень смертей. Померли ті люди, які потребували просто планового лікування — раз на пів року, раз на рік. І їх просто не лікували, бо не було чим. Ці люди могли б жити ще 10–15 років», — говорить Дудукалов.

Але окупанти не бачать сенсу вкладати в медицину для місцевих, адже самі часто лікуються в інших містах.

«Якщо ми говоримо про медичні послуги для якихось “топів” — колаборантів, чиновників, високопосадовців чи старших військових, — то вони отримують медичні послуги в Ростові, Таганрозі або Сімферополі», —  доповнює заступник голови Бердянської районної ради.

Тому медицина в окупації зараз — здебільшого «для галочки», і це часто має незворотні наслідки для здоров’я жителів. Вони можуть отримати допомогу лише в небагатьох лікарнях і тільки в окремих лікарів. А в прифронтових населених пунктах немає навіть цього. У результаті так званого «визволення» Росія залишила місцевих мешканців помирати.