«Ми кричали від радості, коли звільнили місто»: мешканка Херсона згадує, як місто жило вісім місяців у пітьмі

Два роки тому, 11 листопада 2023 року, Херсон уперше за довгі вісім місяців вдихнув волю. Місто тоді святкувало визволення. Страх, пограбування, підвали та біль — усе це залишилося в пам’яті мешканців. Серед них — Наталія Бабенко, яка пройшла через увесь цей жах і після звільнення була змушена залишити рідну домівку.

Що відбувалося у Херсоні під час окупації

«Херсон був під окупацією вісім місяців. Місто стояло на правому березі Дніпра, а життя наче завмерло, — розповідає Наталія Бабенко. — Продукти в магазинах начебто були — їх завозили з Криму. Але виходити надвір було страшно. Містом снували озброєні окупанти, шукали ветеранів АТО. Колаборанти здавали своїх сусідів. Людей забирали просто з будинків — із мішками на головах відвозили до підвалів. Ми не раз бачили, як чоловіків тягли до машин, але дивитися заборонялося».

Окупанти грабували покинуті будинки. Її чоловік, Віктор, увесь цей час переховувався в дачному будиночку на лівому березі. Звідти він спостерігав, як загарбники КамАЗами вивозили награбоване — техніку, меблі, автомобілі.

«Тягли все, що могли забрати. Усе це йшло до Криму», — згадує Наталія.

Перед відступом російська армія знищувала все, що могла. Так, ЗСУ влітку 2022 року завдавали ударів по Антонівському мосту, проте підірвали його під час втечі саме російські війська — це згодом підтверджували навіть російські пропагандисти.

Антонівський міст. Скрин із відео пропагандистів РФ

«Підірвали міст, перебивши сполучення між берегами, зруйнували критичну інфраструктуру. Місяць ми жили без води та світла», — згадує жінка.

День визволення Херсона

Коли місто нарешті звільнили, Херсон святкував.

«Ми кричали від радості, плакали, обіймалися із сусідами, — каже вона. — Влада тоді вийшла на площу й оголосила, що нашим захисникам вдалося звільнити місто. Але ми вже тоді розуміли: спокою не буде. Треба було гнати їх далі, до Криму. Але нам пояснили — зброї не вистачило. Якби союзники дали більше, усе могло б бути інакше».

Площа Свободи у Херсоні. Фото: Дар'я Литовченко/Новини Донбасу

Після визволення родина Бабенків залишилася без дому. Через мінометний обстріл згоріла їхня машина, а будинок було зруйновано.

«Ми дивом вижили. Залишилися лише ключі від машини — від того, що колись було нашим життям», — каже Наталія.

Через два дні вони з чоловіком забили дошками вікна й поїхали до Чехії. Іронія долі в тому, що за час окупації їхня машина вціліла.

«Тоді ми боялися їздити: скрізь стояли кадировські пости, зупиняли й відбирали машини. Ми ховали нашу. А потім, унаслідок прильоту, її не стало», — розповідає вона.

Як живе Херсон сьогодні

Нині у Херсоні живе сестра Наталії.

«Вона живе під постійними обстрілами. Місто руйнують щодня. Дрони полюють на людей — неможливо пройти пішки, проїхати велосипедом чи машиною. Особливо страждає центр біля річки. Вулиця Придніпровська зруйнована повністю», — каже Наталія.

Комунальники натягують сітки над вулицями Дніпровського району. Фото: Дар'я Литовченко/Новини Донбасу

Херсон сьогодні продовжує боротися — як і його люди.

«Ми вистояли тоді. Вистоїмо і зараз», — упевнена вона.

Нагадаємо, Херсон — єдиний обласний центр, який вдалося захопити російським військам із початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Авторка: Наталія Нестеренко, журналістка, випускова редакторка «Новин Донбасу»