«Дрони не шкодують нікого»: Херсонці знайшли притулок у сусідній Миколаївщині

З перших днів повномасштабної війни Миколаївська область стала другим домом для жителів Херсонщини, які були змушені тікати від окупації та постійних обстрілів. Далеко їхати вони не хотіли, тому багато хто обрав Галицинівську громаду. Вона найближча до Станіславської ТГ, села якої ворог нещадно стирає з лиця землі щоденними обстрілами — навпроти через лиман стоять російські підрозділи.

«Б’ють та і всьо, кожен день, дронами там все розбивають, артилерією, Гради, все б’ють», — каже переселенець із Станіслава на Херсонщині Олександр Єрмаков.

Із Станіслава на Херсонщині Олександр виїхав рік тому. За словами чоловіка, життя в його рідному селі росіяни зробили неможливим. Зокрема через «полювання» дронів на людей.

«Та все підряд б’ють там. Що собака, що людина без різниці, вони б’ють по всьому. Чи йде людина, вони б’ють по людям. Під стенками спали в підвалі, сиро, скільки ж можна так? Світла немає, от і все, прийшлось виїхать», – згадує переселенець.

У жовтні цього року ворожі снаряди влучили в дім Олександра, фото розбитого житла чоловікові надіслав голова Станіславської громади.

«Іван Дмитрович председатель, той, щ обув. Він їздить туди частенько, помагає людям там. І я його попросив і він мені сфотографірував. Ну це дом осьо в угол дома снаряд попав. Осьо», – каже Олександр.

Ольга — корінна жителька Олександрівки, це теж Станіславська громада. Жінка два місяці жила в окупації, за цей час унаслідок російських обстрілів її будинок було частково зруйновано. Тому вона погодилася на евакуацію й виїхала з села в квітні 2022 року.

«Був приліт на нашій вулиці і мало того, що в нас не було ні газу, ні світла, не було ні води, нічого. Був останній день 6-го квітня, коли була остання евакуація людей я вже зі Станіслава не могла потрапити. В мене чоловік виходив пішки, а я не могла, я була в одних калошах і так ми вже в Херсон і вже до дітей ми втікали в чому були, не було нічого», — описує Ольга.

Понад два роки Ольга з чоловіком жила за кордоном, у Чехії, але все ж вирішили повернутися. У напівзруйнованому будинку в Олександрівці жити неможливо, тому подружжя орендує житло.

«Був приліт у нас на вулиці в селі і попало в газову трубу. І наш як раз кусок вулиці остався без газу, і в нас немає ні світла, ні газу. То ми приїхали сюди до Миколаєва, зареєструвались як біженці, зняли собі однокімнатну квартиру» , — додає вона. Пошкоджений обстрілами будинок в Олександрівці родина не покинула. Час від часу навідуються до рідної оселі, хоч це й небезпечно.

«У нас є група, по якій нам пишуть, де, коли летить і ми так вже більш-менш вже приспособились до того. В нас дуже багато дронів, дуже багато дронів і ми вже так полями, дуже рано утром о 5-й, 6-й ранку виїжджаємо туди, щоб за якийсь час по темному доїхать і так само звідти вертаємось» , — розповідає жінка.

Оксана переїхала до Лиманів також із Олександрівки — через постійні обстріли і страх за дітей: 13-річну доньку та 14-річного сина.

«Після деокупації я повернулась додому, ми відстроїли відремонтували свій будинок, прожила я там два роки и так як там вже неможливо було жити я зібрала своїх діток і переїхала в цю громаду» , — ділиться Оксана.

Жінка каже, що хоч останніми місяцями її будинок в Олександрівці отримав нові пошкодження від обстрілів, у ньому можна було б жити. Якби ворог не продовжував усе там нищити постійними атаками.

«Спочатку у нас пропало світло, весь час були на генераторах. Потім у нас постоянно сильно почали літати дрони із снарядами, вони вже не шкодували ні тварин, ні людей. Потім арта нас обстрелювала. І ми вирішили виїхати, а так два роки ми там прожили», – каже переселенка.

У Галицинівській громаді жінці безоплатно надали дім, а завдяки Центру зайнятості Оксана отримала роботу в місцевій сільській раді. Їй допомогли з меблями, речами, регулярно видають набори продуктів і гігієни. І хоча її нове житло також постраждало від обстрілів, жінка каже, що тут їй спокійніше.

«Постраждали вікна, ми забили їх клейонкою, нам надали клейонку і ми забили їх клейонкою. С той сторони там тоже постраждало вікно, ми забили там усе», - додає Оксана.

Староста двох сіл Галицинівської громади Наталія Панашій говорить, що всіх цих людей звикли вважати місцевими, не називають їх словом «переселенці». Зараз тут лише з Херсонщини живе близько тисячі людей. Наймасовіше вони переїжджали протягом минулого року, нині цей потік зменшується.

«Бували такі випадки, що людей привозили під магазин без нічого, з однією валізою, в якій були тільки документи, тільки речі. Дякуючи нашим жителям, більшості, люди надавали своє житло, ті що повиїжджали і не повернулись. То більшість людей і проживають в такому житлі, де проживали наші сільські мешканці», — повідомила староста сіл Лимани та Лупарево Наталія Панашій.

У серпні цього року Станіславська та Галицинівська громади підписали Меморандум про співпрацю. Раз на тиждень у спеціально відведеному приміщенні проходить прийом фахівців: соціальних, земельних служб, також на місці надають послуги ЦНАПу. Крім гуманітарних наборів люди отримують грошові виплати та іншу допомогу.

«На сьогоднішній день, наприклад, ми починаємо роздавати пелети із соняшникового лушпиння, це по програмі до зимового періоду люди отримують 3,5 тони, які їм знадобляться для опалення. Також вже багато людей отримали по 19400 грн на зимовий період. Багато ВПО вже отримали», — каже Оксана Петренко, заступниця головниці Галицинівської територіальної громади.

Староста села Олександрівка каже, що ситуація в Станіславській громаді дуже небезпечна. Щотижня є поранені, а інколи й загиблі від атак росіян. Попри це у селах громади продовжують працювати представники сільської ради, тому що там залишаються люди, яким потрібна допомога.

«Вільно пересуватись по громаді неможливо, особливо в денний час, дрони вицілюють, відстежують, і транспорт відстежують, людей. Тому безпекова ситуація бажає кращого, тому дуже складна. Що ускладнює в принципі роботу усієї громади», — ділиться Наталія Каменецька, староста села Олександрівка.

Незважаючи на це, в селах громади продовжують працювати представники сільської ради, бо там залишаються люди, яким потрібна допомога.

«Взагалі я працюю в Олександрівці, в Широкій Балці працює староста, в Станіславі є безпосередньо представник громади, яка працює. Комунікація є, спілкування є, інформацією ми володіємо, я майже кожен день знаходжуся в селі», — каже Наталя.

Усі жителі Херсонщини, які знайшли тимчасовий притулок у сусідній Миколаївській області, не їдуть далеко від своїх сіл. Вони живуть надією, що Сили оборони України звільнять окуповані території, і вони нарешті зможуть повернутися додому.