Інформаційна складова гібридної війни - погляд з Донбасу

Сучасні події на сході України експерти називають гібридною війною з боку Росії. Гібридна війна (англ. Hybrid warfare ) -  це змішання класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Держава, яка веде гібридну війну , здійснює операцію з недержавними виконавцями - бойовиками , групами місцевого населення , організаціями , зв'язок з якими формально повністю заперечується . Ці виконавці можуть робити такі речі , які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов'язана слідувати Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленостям з іншими країнами.

Всю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань. Саме це зараз відбувається на Донбасі. Але особливістю цього конфлікту є його потужна інформаційна складова, яку за правом можна вважати інформаційною війною.

Інформаційна війна (англ. Information war ) - вплив на цивільне населення та / або військовослужбовців іншої держави шляхом поширення певної інформації.

Об'єктом інформаційної війни є як масова свідомість, так і індивідуальна. Інформаційний вплив може здійснюватися як на тлі інформаційного шуму , так і в умовах інформаційного вакууму.

Нав'язування чужих цілей - це те, що робить інформаційну війну війною і відрізняє її від звичайної реклами .Засобами ведення інформаційної війни є будь-які засоби передачі інформації - від ЗМІ до пошти і пліток .

Інформаційний вплив містить спотворення фактів або нав'язує аудиторії емоційне сприйняття , вигідне стороні агресора.

Як правило, методами інформаційної війни є викид дезінформації, або подання інформації у вигідному для себе ключі. Дані методи дозволяють спотворювати оцінку того, що відбувається, деморалізувати громадян, і, в перспективі, забезпечити перехід на сторону інформаційного агресора.

Глибокий аналіз теорії походження та розвитку інформаційних війн у сучасному світі зробив американський журналіст Філіп Тейлор. У своїй книзі «Глобальні комунікації, міжнародні відносини та ЗМІ починаючи з 1945» Тейлор доводить що стрімкий розвиток цивілізації, нових технологій масових комунікацій має кардинальний вплив на розвиток міжнародних відносин у сучасному світі.  «Починаючи з  XX- го сторіччі ЗМІ реально впливають  на розвиток нової світової історії»,- стверджує Філіп Тейлор.  Тейлор  детально аналізує вплив ЗМІ на розвиток міжнародних  подій під час так званої «холодної війни», війни у В’єтнамі та Перській затоці. Саме революція у технології комунікацій призвела до появи так званих наддержав. Тейлор стверджує, що глобального впливу масових комунікацій на розвиток подій ще не відчувалось у роки Другої світової війни і навіть під час конфлікту навколо Фолклендських островів 1982 року. Але під час війни у Перській затоці проявилась кардинальна та водночас небезпечна роль ЗМІ.  ЗМІ під час цієї війни,  самі стали суб’єктом  конфлікту, а не стороннім спостерігачем. Нерідко ЗМІ свідомо виконували функцію дезінформаторів. Наприклад, коли ЗМІ неодноразово давали інформацію, що атака на Ірак буде розпочато з моря, тоді як насправді армія Хусейна була атакована з суші. Інший приклад, коли трагічні події у Перській затоці, які супроводжувались чисельними людськими жертвами, висвітлювались на телебаченні як «кібервійна», а не реальна трагедія, яка відбувається на планеті. 

Можна привести безліч прикладів щодо інформаційної агресії Росії проти України з новітньої історії. Автор особисто був свідком того, як відбувалось захоплення державної телерадіокомпанії у Донецьку. Вже в перші хвилини після штурму телерадіокомпанії (якому, до речі, ніяк не протидіяли правоохоронці), у центральну апаратну зайшли фахівці, які дуже швидко налаштували на частоті державної ТРК трансляцію каналу «Росія 24». Водночас місце, де на екрані було розміщено прапор України, як символ єдності країни, зайняв символ самопроголошеної республіки. В ефірі державної ТРК постійно транслюється антидержавний по відношенню до України контент російського виробництва, інколи цю трансляцію перебиває реклама самопроголошеною республіки щодо страйків, опору Києву та мобілізації до збройних формувань. Те саме стосується і радіо, де на частоті першої програми Національного радіо України у Донецькій області було включено Радіо Росії.

Практично весь травень у Донецькій та Луганській областях у аналоговому та цифровому наземному ефірі  відсутні такі  потужні  мовники як «Перший Національний», «Інтер», «1+1», «Україна», ICTV, «5 канал». На їх частотах відбувається трансляція російських телеканалів: ОРТ, НТВ, РТР, Росія 24.

Так само з ефіру зникли регіональні мовники.

Тільки абоненти деяких операторів кабельного телебачення та Інтернет-ТВ (IPTV) можуть дивитись українське телебачення майже без обмежень.

Дивлячись на легкість, з якою агресори заволоділи як аналоговим так і цифровим ефірним наземним телебаченням України, можна стверджувати про недостатній рівень інформаційної безпеки, або небажання протидіяти в першу чергу на технологічному, а не військовому рівнях. Зазначу, що саме в цей час в країні відбувається антитерористична операція (АТО).

Окремо слід сказати про так зване «Радіо ВЕСТИ», ефір якого вражає ненавистю до України та українців. Так звані незалежні експерти маніпулюють свідомістю громадян, а інколи просто, вибачте, брешуть, брутально ображаючи Україну та її громадян. Не можна не згадати ефір програми «ВРЕМЯ» на російському громадському!!! телебаченні. Російські телевізійники свідомо наводять неправдиві дані щодо результатів президентських виборів в Україні, використовуючи спотворену інфографіку нібито з серверу Центрвиборчкому, де на перше місце ставлять лідера правого сектора Дмитра Яроша, який насправді отримав менше одного відсотка голосів виборців. Можливо саме завдяки потужному інформаційному впливу з боку агресора, пересічні громадяни Слов’янська, Маріуполя та інших міст сходу  вірять в жахи «Правого сектора» та протидіють українським військовим?!

Війна у Югославії, про яку останнім часом згадують на Україні,  тривала три роки, вона широко висвітлювалась у ЗМІ. Водночас  дуже мало людей розібрались в югославських подіях. З цього можна зробити висновок, що збільшення кількості джерел інформації та швидкість її розповсюдження не завжди призводить до якісного розуміння того, що відбувається.
В сучасному світі відбувається бурхливий розвиток масових комунікацій, але водночас виникла проблема: «Чим більше ви знаєте, тим менше розумієте». Тому одним з головних завдань ЗМІ та журналістів є визначення у бурхливому потоці інформації справжніх орієнтирів розвитку цивілізації.

Дуже важливим є моральний аспект в роботі працівників ЗМІ. Згадаємо трагічні  події у Китаї на пекінській площі Тянь-аньмень у 1989 році, революції у  країнах Східної Європи на початку 90-х, коли саме ЗМІ ефективно сприяли перемозі ліберальної демократії над авторитаризмом. Але є і інші приклади, коли інформаційні технології, наприклад, радіо, слугували пропаганді фашизму у Німеччині, сталінізму у Радянському Союзі, геноциду у Боснії та Руанді. З метою недопущення маніпулювання та використання ЗМІ для дезінформації, необхідно терміново прийняти відповідну резолюцію Ради Безпеки ООН та побудувати глобальну інформаційну інфраструктуру, яка б об’єднала країни та людей з усього світу.

Інформація сьогодні є справжньою потужною силою в руках влади. Але інформація сама по собі є сировиною. Саме цьому уряди тоталітарних держав намагається контролювати ЗМІ з метою впливу на свідомість і дії людей. Це явища у сучасному світі називають пропагандою нового типу, яка використовує насамперед психологічний вплив. Незважаючи на це медіа повинні забезпечувати вільний неупереджений доступ  розповсюдження інформації. Так само як у сучасному світі існують свободи пересування, вільна торгівля та досконала конкуренція. 

Інформація - це повітря яким дихає цивілізація. І справа журналістів робити це повітря чистим.

Олег Джолос - генеральний директор Донецької ОДТРК для "Новости Донбасса"