Ірина Шаталова: «Мова ворожнечі» у мене асоціюється з пропагандою

До початку військового конфлікту АТО Ірина Шаталова жила в місті Хрустальний (до перейменування – Красний Луч) Луганської області. Працювала кореспондентом регіональної газети «Прес-шанс», паралельно вчилася в аспірантурі Луганського Національного Університету ім. Тараса Шевченка. Але з 2014 року життя змінилося.

У серпні 2014 року через погрози збройних людей, редакція газети призупинила свою роботу, а в грудні і зовсім закрилася. Університет був захоплений. Ірина не наважувалася їхати з міста - сподівалася, що Красний Луч і Луганськ ось-ось звільнять і можна буде знову взятися за журналістику та науку. Цього не сталося. І коли восени 2015 року колеги-телевізійники з Красного Луча, які на той момент вже жили в Києві, запросили Ірину приєднатися до них, вона переїхала до столиці. Разом вони створили інтернет-канал «Переселенець», стали знімати програму «Право на успіх» - про людей, які реалізували себе на новому місці.

В 2016 році Ірина пройшла конкурсний відбір на проект «Полілог». Це соціальне ток-шоу про переселенців вперше вийшло в ефір у жовтні 2016 року. Куратор проекту медіаексперт Павло Новіков, представляючи його, акцентував: «Україна вже звикла до монологів, їх досить. Ми навчилися вести діалог. Полілог – це бесіда багатьох, в якій народжуються компроміси, нові ідеї та рішення». Проект ставив за мету об’єднання переселенців, щоб вони побачили потенціал своєї спільної діяльності.

Результати редакторської діяльності Ірини Шаталової у співраці з «Полілогом» можна побачити в серії програм, що виходили в ефірі 5 каналу.

Спілкуємося з Іриною щодо дотримання в матеріалах сучасних ЗМІ стандартів журналістики. Зокрема, торкаємося теми «мови ворожнечі», якій було приділено багато уваги на цьогорічному «Донбас Медіа Форумі», який відбувся в кінці червня у Святогірську.

- Що для вас означає «мова ворожнечі»? Ви помічаєте її присутність на національному та регіональному телебаченні, в онлайн та друкованих ЗМІ?

«Мова ворожнечі» у мене асоціюється з пропагандою. А в контексті новин на російському телебаченні та матеріалів на сайтах сепаратистів я б взагалі назвала це мовою ненависті. В українському медійному просторі не зустрічала такої лексики. Принаймні, не пригадую відвертих прикладів.

- Хто, за вашими спостереженнями, більше використовує таку термінологію? Як вважаєте, її більшає чи меншає?

Прості громадяни говорять просто – так, як думають. Часто не добирають слів. Тому, на мій погляд, вони частіше використовують терміни «ворожої» мови, ніж політики і журналісти. Останні, мені здається, стали ретельніше ставитися до якості своїх висловлювань. Це якщо про мирну Україну говорити. На окупованих територіях - інша ситуація.

- Чи дотримуються у вашій редакції журналістських стандартів, як з використанням «мови ворожнечі», більшає чи меншає?

Ми намагаємося дотримуватися журналістських стандартів. І на каналі «Переселенець», і в ток-шоу «Полілог». Коли шукаємо героїв, рахуємо навіть кількість жінок і чоловіків, аби дотримуватися гендерної рівності. «Мови ворожнечі» також уникаємо. Редакція «Полілогу» упорядкувала власний словничок слів і виразів, які журналістам не дозволялося використовувати в програмі. І навіть якщо герої називали речі звичними для себе іменами, під час монтажу доводилося вирізати такі моменти.

- Чи змінився контент у вашій редакції з початком анексії Криму та конфлікту на Донбасі? Що було, що зараз?

Наша команда, якщо ми говоримо про «Канал Переселенець», сформувалася вже після анексії Криму та конфлікту на Донбасі. Як наслідок. Відповідно, контент нам пропонує ситуація, що склалася. Ми готуємо програми про переселенців, які почали будувати нове життя на новому місці. Вони знайшли себе, стали успішними, не чекаючи допомоги від влади чи приймаючих громад. Переселенців такі історії мотивують, а місцевим мешканцям доводять, що вихідці з Донбасу – такі ж працелюбні, талановиті та винахідливі, як і решта українців.

- Чи є вплив на редакційну політику вашого ЗМІ?

Наше ЗМІ – за незалежність. Якщо хтось і має вплив на наше медіа, так це наша аудиторія. Переважно, це переселенці. Якщо серед них є попит на якусь інформацію, ми намагаємося задовільнити його.