Побачили «російську весну». Чому жителі Донбасу йдуть воювати за Україну

За 10 років війни на Донбасі багато людей, які тут живуть, побачили на власні очі, як ламалися долі і як стирали з лиця землі міста і села. «Новини Донбасу» поспілкувалися з бійцями 81-ї окремої аеромобільної бригади, які народилися на Донбасі та пам'ятають, як починалося російське вторгнення у 2014 році.

Мотиватор піти у ЗСУ — «прозаїчні речі»

Вадим — житель Краматорська Донецької області та військовослужбовець 81-ї бригади. Зараз він згадує, як у березні-квітні 2014 року розпочиналася так звана «російська весна», коли до Слов'янська та Краматорська увійшли бойовики на чолі з Ігорем Стрєлковим-Гіркіним і відбулися перші бої.

«На той час не можна було сказати, що у місті була така війна. У деякі райони прилітало, а так… Безперечно, трагедія для нас — загибель однієї людини, а тоді загинули десятки людей від рук російських окупантів», — згадує військовий.

До повномасштабної війни Вадим працював у мережі будівельних гіпермаркетів. Із 2022 року бере участь у бойових діях. Для нього головною мотивацією у цій війні є захист своїх близьких та свого рідного міста. Вадим із побратимами робить усе можливе, щоб не допустити захоплення Краматорська, як це сталося 2014-го року.

«Мотиватори для проходження військової служби та загалом служби в армії, участі у цій війні — це такі звичайні речі, як захист себе, своїх рідних, своїх близьких, свого улюбленого міста та країни. Що ще тут можна додати? Які ще мають бути у чоловіка мотиватори? Якщо маю щось розповісти у майбутньому своїм дітям та онукам, то у них буде заздрість від того, що я пережив», — ділиться військовослужбовець 81-ї ОАМБр.

Житель Краматорська Вадим став бійцем ЗСУ. Фото: Новини Донбасу

Товаришу відрізали вухо у полоні

Вадим згадує, що з 2014 року він із однодумцями всіляко чинив опір російським загарбникам та виходив на мітинги. Та після захоплення адмінбудівель у Краматорську і Слов'янську почалося полювання на проукраїнських мирних жителів та активістів.

«Мій товариш був одним із учасників політичного руху і потрапив "на підвал" до сепаратистів, як їх тоді називали. Його фізично скалічили — відрізали половину вуха. Але товаришу таки вдалося вирватися і покинути місто», — згадує боєць.

Кілька місяців 2014 року жителям Слов'янська та Краматорська довелося провести під владою підконтрольного Росії угруповання «ДНР».

«Безлад панував у місті і була невизначеність. Як бути в ситуації, кому оплачувати і чи оплачувати, як отримувати? Тобто як вести бізнес? Зрештою робочі місця тощо. Місто навіть завмерло трохи в той час. Звісно, що не могло бути розвитку», — згадує Вадим.

Чоловік вважає, якби Краматорськ не звільнили 2014-го, то його рідне місто очікувала б така сама доля, як і на всіх окупованих територіях. За ці роки, за словами Вадима, місто стало кращим, і навіть під час бойових дій Краматорськ живе: курсує міський транспорт і майже все працює.

Проросійські бойовики у Донецьку, 28 квітня 2014 року. Фото: Сергій Ваганов

Першими жертвами російської агресії стали російськомовні

Ще один військовий 81-ї окремої аеромобільної бригади, Олег, родом зі Станиці Луганської. Підлітком він відчув, що таке «російський мир». Після закінчення технікуму вирішив стати військовим — уклав контракт на 5 років. Потім йому запропонували навчатися на офіцера у Харківському військовому університеті. А за кілька років почалася повномасштабна війна.

«У 2014 році, коли розпочалася війна та АТО, я закінчував 9-й клас. У цей час починалася стрілянина, міномети та "Гради" працювали. Моє село відчуло це доволі сильно, оскільки воно лише за 6 км від кордону з Росією. А 2022 року ми випустилися, і перший місяць провели у Харкові, тримали оборону. Нашій групі було доручено охороняти інститут. Ми були першими, хто отримав автомати та одяг бронежилети. Інша частина нашого університету вирушила на позиції, на "нуль", як то кажуть», — розповідає Олег.

Поки у перші місяці повномасштабного російського вторгнення Олег бився у Харківській області, його брат тримав оборону у Волновасі на Донеччині. Тоді російській армії таки вдалося прорватися до міста і окупувати його.

«Мене потім перевели до Краматорська. Я гадав, що буду ближче до брата. Хотів розібратися бодай у тому, що сталося. Але як сказав брат, Волноваху рознесли вщент. Там, каже, літаки скидали якісь бочки, і все вибухало. Будинки всі дощенту рознесли. Каже, коли виходив надвір, бачив лише мертвих — і мирних жителів, і військових», — згадує військовослужбовець 81-ї ОАМБр

Після цієї розмови Олег більше нічого не чув про свого брата. Зараз той вважається зниклим безвісти.

Уродженець Станиці Луганської Олег пішов служити до лав ЗСУ. Фото: Новини Донбасу

«Абсурдність цієї війни загалом полягає у тім, що російські окупанти заявляють у своїй пропаганді у спробі промити мізки людям: нібито захищають російськомовне населення. Але вже з початку 2014 року російськомовний Краматорськ опинився під тиском тих, хто, навіть спілкуючись російською мовою, не мав жодного захисту від ризику бути страченим за будь-що, сказане на адресу окупантів або навіть за висловлення будь-яких поглядів», — каже Олег.

Вадим згадує, як під час окупації 2014 року бойовики «ДНР» переслідували людей, які мали шарфи футбольних клубів з українською символікою, і як тоді масово грабували місцевих жителів та приватні фірми.

«Збагачення, корисливі мотиви та все. Вони не мали ніякої ідеології. Знову таки, повертаючись до російськомовних, ми бачимо зараз, що ніхто стільки російськомовних не знищив, як російські окупанти — у Попасній, Бахмуті, тій же Кремінній, Рубіжному, Лисичанську, Маріуполі… Тобто загиблих людей, російськомовних, які, можливо, навіть симпатизували Росії, колись свого часу. У когось там родичі, у когось якісь зв'язки... Вони гадали, що це нормальна країна, а вона знищила їх, і рука не здригнулась», — каже Вадим.

Наразі бійці 81-ї окремої аеромобільної бригади продовжують нести службу у східному регіоні, намагаючись вигнати окупантів, раз і назавжди та принести мир та благополуччя на рідну землю.

До речі, нещодавно 81-а ОАМБр оголосила про збір коштів на дрони. Допомогти ви можете тут.