Шаги к миру на Донбассе. Мнение журналиста

Какой должна быть гуманитарная и информационная политика украинского правительства и украинского общества в целом по отношению к людям, живущим на временно неподконтрольной территории Донбасса – тема, которой был посвящен форум Единства в Мариуполе 30 октября.

Своим мнением поделился журналист Алексей Мацука. Ниже приводим текст выступления на языке оригинала.

Я хочу розказати і поділитися власне своїм досвідом, тому що я як журналіст, який переїхав з Донецька майже 6 років тому. Наша організація «Донецький інститут інформації» всі ці роки займається виключно висвітленням конфлікту і осмисленням постконфліктного життя і нашого існування в цьому середовищі. Ми проводимо різні формати і зустрічей, і конференцій. Один з них це «Донбас Медіа Форум», який проходив цього року вже 5-й раз, де ми збираємо більше 500 людей кожного разу, щоб обговорити теми, які зараз винесені на високий урядовий рівень. Але ми цю роботу робили і робимо протягом всього попереднього періоду.  

Коли цього року ми зібралися на «Донбас Медіа Форумі», один з одним обмінювалися рецептами, що і як має робити журналіст, медійний працівник або державний службовець, або інші організації, які залучені в урегулювання конфлікту, бо ми всі залучені в це, що і як ми маємо робити. Одну з наших панельних дискусій відвідав екс-заступник голови СММ ОБСЄ Олександр Хуг. І ми спробували сформулювати такий перелік того, що власне можна зробити вже зараз нашими зусиллями і громадянської спільноти і медіа, і журналістів.

Отже, перше, це демонстрація солідарності та співпереживання разом з мешканцями, які переживають сьогодні конфліктну ситуацію. Тобто проголосити, що захист України має на меті нульові жертви серед цивільних і необхідно видавати відповідно до цього відповідні меседжі і повідомлення для мешканців, які сьогодні проживають на тимчасово окупованих територіях, що не є захистом з нашої позиції України вбивство когось з цивільного населення, а що наш захист – це саме нульові жертви серед цивільних. Демонстрація емпатії з боку державних службовців до цивільних осіб непідконтрольних територій, які там мешкають, які отримують поранення і стають жертвами від збройного протистояння. Запропонувати доступ до безкоштовної медичної допомоги постраждалим і травмованим.

І, до речі, я був позавчора на засіданні уряду, яке проходило тут, в Маріуполі. І там обговорювалося питання вперше за 5 років, уявіть, що досі немає медичної державної допомоги на українських КПВВ. Тобто всю роботу проводять виключно медичні місії або консультаційні. А насправді рівень смертей на КПВВ збільшився за цей період. І це наша з вами також відповідальність, я маю на увазі, як держави Україна за медичну державну допомогу.

Подальше збільшення зусиль для усунення «мови ненависті» і інших негативних наслідків цього не тільки в медіа від журналістів, а і від державних службовців. Ми чудово пам’ятаємо, на жаль, негативні висловлювання на адресу людей, які мають інші політичні погляди.

Наступний пункт – говорити про людей не лише як про сутності. Підсилювати якраз українські громадянські цінності, а не етнічні відмінності в середині. Чесно кажучи, мені як журналісту вже набридло чути питання до наших міністрів та стейкхолдерів від моїх колег, які кажуть: «Скільки нам буде коштувати відновлення Донбасу? Донбас же раніше всіх годував, а тепер ми будемо годувати». І такі питання постійно лунають. Або, що інший регіон підтримує українську ДНК, або ще такі лозунги дуже абстрактні, але вони не є корисними для опису дійсності і вони підкреслюють наш поділ і не сприяють нашій єдності. Це моє особисте ставлення.

Далі. Головне підкреслювати те, що немає кордонів всередині України і кількість пунктів пропуску не регулюється Мінськими угодами і не існує меж, скільки може бути цих пунктів пропуску насправді. Це також залежить і від нас, і від нашого уряду щодо того, щоб цих пунктів було більше. Запропонувати сполучення якомога більшого сполучення. Як ми бачимо, сьогодні після відводу в Станиці Луганській, де нарешті ходить безкоштовний автобус для людей, які перетинають мости. Це позитивний, насправді, сигнал про те, як має відбуватися врегулювання.

Треба підключати однодумців з обох боків лінії розмежування. Є приклади, коли жіночі ініціативи проводять переговори of the record, а потім ми це висвітлюємо і показуємо, як вони зустрічаються на КПВВ.

Важливо підкреслювати і надавати, і забезпечувати доступ до свобод та можливостей, які пропонує Україна.

Треба інформувати українців про процес реінтеграції в Україну. Короткий приклад: в Маріуполі міський голова ходить і показує нам, як круто і класно, що відкрито нові лікарні, а я запитую: «Скільки людей з Донецька тут працює зараз з лікарні Калініна?», і він каже: «Десь 10». І насправді, це інформаційний привід, який ми можемо показувати, що люди їдуть сюди працювати, продовжувати свою професійну кар’єру. Але на жаль, дуже мало такої інформації в медіа.

І головне про нас, про журналістів – потрібно припинити самоцензуру про складні теми такі як релігія, різності. Погляди слід повідомляти об’єктивно і не політизовано, тому що саме від нас, від журналістів залежить той потік інформації, який отримують громадяни і, в тому числі про процес мирного врегулювання.