Олексій Азаров та нагальність перевиборів до Верховної Ради

Вибори до Верховної  Ради України 2012 року мали порушень набагато більше , ніж попередні дві виборчі кампанії у парламент 2006 та 2007 років. Цьму сильно посприяло введення  змішаної системи. Впровадження мажоритарної її частини обґрунтовувалося тодішньою владою, на чолі з Партією Регіонів, збільшенням ефективності роботи депутатів через закріплення їх до конкретних округів. Але вже одразу стало зрозуміло, що це було абсолютною не правдою, а ціллю виборчих змін ствло створення сприятливого клімату для використання адміністративного ресурсу.

Розширення можливостей з залученням останнього, дозволяло владі перемагати опозицію не дивлячись на програш за відсотками, що набрали партії за пропорційною системою.  На сьогодні ми маємо ще один доказ недієвості мажоритарної системи, коли Депутати верховної Ради, що мали мати тісний контакт з виборцем та допомагати йому, просто покинули Донбас, будучи нездатними без адміністративного ресурсу управляти процесом.

Красномовним прикладом вад і недоліків цього парламенту став депутат від Партії регіонів Олексій Азаров.  Він був один за найпривілейованіших депутатів мажоритарників України. Воно і не дивно, адже прем’єр-міністром країни був його батько. Такі зв’язки дозволяли Азарову молодшому з розмахом взятися за виборчу кампанію в 2012 році на окрузі, що охоплював місто Слов’янськ та Слов’янський та Олександрівській райони. Щоб отримати авторитет та підтримку мешканців, від його імені у місті в перше за багато років почалися масштабні ремонтні роботи у навчальних закладах, були привезені з Донецька п’ять нових тролейбусів, а медичного обладнання завезли стільки, що його не встигали встановити навіть через рік після виборів. І звісно, такі суттєві зміни відбувалися виключно за рахунок державного бюджету України. Грошей було витрачено від 50-ти до 100-та млн. гривень. Також, кампанія Азарова супроводжувалася масовим підкупом виборців та містила в себе масу інших порушень, що документувалися спостерігачами.

Після виборів, Азаров округ не залишив та разом з мером Нелею Штепою працював на підтримку свого рейтингу. Звісно, це вже не були «золоті гори», але  будь-які позитивні зміни у місті пояснювалися заступництвом депутата. Стратегія Партії Регіонів засновувалася на постійній підтримці рейтингу депутата на окрузі.  Це робилося для страхування у разі погіршення політичного становища та нагальності переобрання ВР у цьому випадку. Кожного свята рекламні щити вітали мешканців від імені мажоритарника.

Як народний обранець Олексій Азаров також не відзначався великою активністю. Жодного разу не виступав з трибуни та нормально ставився до голосування карткою депутата при його відсутності. Апофеозом його діяльності, стало голосування за диктаторські закони 16 січні, що спричинили ескалацію подій на Майдані, а згодом і усунення Януковича з поста президента. В результаті цього депутат втік за кордон.

Але найгірше сталося весною 2014 року. Місто Слов’янська, за яке піклувався Олексій Азаров за бюджетні кошти, було покинуте ним на призволяще у часи найбільшої потреби. Згадаємо, що введення мажоритарної системи обґрунтовувалося ПР, як збільшення відповідальності депутатів за певну місцевість. Як бачимо, коли центральний адміністративний ресурс став недоступний Азарову молодшому він просто покинув Україну. Його вплив на процеси став нікудишній. Якби така «відповідальність» після виборів 2012 року мала б місце, то ця людина мала і б можливості і бажання хоч би постаратися зупинити процес створення з Слов’янська гарячої точки.

В перший місяць такої кількості бойовиків там не було і гарантії безпеки цього депутата, могли б стати запорукою відносно легкого входження українських силовків у місто. Але тепер все інакше. Слов’янськ перетворився у форпост тероризму, а звільнення його від цього вже причинити великі жертви та руйнування. І що найгірше, Олексій Азаров і пальцем не поворухнув, що запобігти такому становищу. Чи потрібні нам такий парламент, депутати якого без адміністративного ресурсу нічого не можуть зробити?

Громадський діяч, історик, представник руху ЧЕСНО у Донецькій області Валентин Краснопьоров

Издание может не разделять мнение автора