Понад мільйон українців у формі забезпечують оборону країни. З них майже 700 тисяч служать у лавах ЗСУ. Такі цифри оприлюднював міністр оборони Олексій Резніков. Попри те, що українці вже 9 років живуть у війні, не всі вміють взаємодіяти із тими, хто повернувся з фронту. Найбільше страждають сім'ї військових. Згідно з дослідженням міжнародної організації Pact за 2020 рік, майже кожна четверта жінка ветерана АТО стикалась із проявами агресії з боку своїх чоловіків — лайкою, нецензурними виразами і навіть із застосуванням фізичної сили. Як правильно говорити з військовими про війну, щоб не образити та не відчувати себе ніяково, як дякувати оборонцям? Про це розмова із лікаркою-психіатром, психотерапевткою когнітивно-поведінкового методу, яка працює з військовослужбовцями — Марією Данилишин.
Психотерапевтка Марія Данилишин
— Часто чую від своїх знайомих, які перебувають на ротації чи демобілізувалися з різних причин, що їм буває некомфортно в компанії старих друзів. Мовляв, на них дивляться як на богів і чогось очікують. Чи існують правила спілкування з людиною, яка повертається з фронту?
— Для початку, варто наголосити, що якоїсь універсальної формули не існує, адже є чимало факторів, які впливають на це. Насамперед, варто звернути увагу на те, в якому стані перебуває людина. Наприклад, військовослужбовець може мати ознаки посттравматичного розладу чи депресії — і ми не можемо знати, як він відреагує на наші питання чи турботу. Тому краще за все, перед тим, як розпитувати його, запитати у нього, чи хоче він говорити зараз, про що саме він хотів би розповісти або, навпаки, не хотів.
— Ми вже 9 років живемо у війні, стежимо за зведеннями Генштабу і дивимося фото знищених ворогів. Коли людина повертається безпосередньо з фронту, ми природно хочемо подробиць. Чи можна і як варто питати у військовослужбовця про війну?
— Можна, але тут є певні правила. Ви маєте бачити, що військовослужбовець сам цього потребує. Якщо після повернення з війни він активно розповідає про побратимів, про людей, з якими він познайомився, про контакти, про те, що відбулось, які навики він здобув, чого він там навчився, то ви можете з ним про це говорити. Тобто, якщо він фіксований на цій темі, тоді варто слухати і бути поруч, говорити, розпитувати. Якщо ж ви бачите, що людина уникає питань про війну, то не варто чекати подробиць і розповідей. Не треба бути ініціатором цієї бесіди, як би цікаво не було. Ви не знаєте, чи зараз цей військовослужбовець почуває себе у безпеці. Тому найкраще перед тим, як поставити коректне питання, витримати паузу. Якщо поставили питання і вислухали відповідь, не треба говорити: «Я тебе розумію». Бо це неправда. Ви не можете в повному обсязі відчути те, що відчуває людина, яка приїхала з війни. У такому випадку, є універсальна фраза: «Я не можу зрозуміти, що ти відчуваєш, але якщо я спробую уявити те, що ти розповідаєш зараз, то це жахливо».
— А що чи як не можна говорити і питати? Як це зрозуміти?
— Запамʼятайте, не розпочинайте спілкування з прямих питань, наприклад: «Ну, розказуй, як ти? Як там на фронті?». Це максимально некоректно, і може викликати негативну реакцію. Ваша задача — просто бути поруч. Поспостерігайте, як поводиться людина, про що говорить мова його тіла, які зараз емоції. Точно не можна питати про те, скільки людей він вбив і чи легко вбивати, скільки побратимів померло. Так само не варто питати, чи є корупція на передовій, чи є справедливість у військовій частині. Не починайте спілкування з таких гострих тем, ми не знаємо, якою може бути реакція. Наведу приклад: мій пацієнт — військовослужбовець, він зробив суїцидальну спробу після того, як сусіди, які живуть з ним в одному будинку, запитали прямо «Скільки орків ти замочив?». Це ті питання, які абсолютно некоректні. Після цього військовослужбовець мав напад злості і агресії. Тому, щоб скорегувати ці емоції, він вдається до самошкідливої поведінки, яка може врегулювати його агресивний стан. Памʼятайте, ви маєте просто бути поруч і не нашкодити. Треба зрозуміти, які саме питання чи дії тригерять людину. Аналізуйте свої дії, можливо, ви ставите не ті питання чи не уважно слухаєте відповідь на них.
— Війна змінює людей — як цивільних, так і військових. Що робити, якщо війна змінила рідну вам людину? Як поводитись? Які тут існують правила?
— Так, війна змінює людей і періоди зміни людини після війни є дуже різні. Період, коли людина виражено змінюється і відрізняється від тої, яка йшла на війну, може бути доволі гострим, що може бути ознакою певних психологічних розладів, в тому числі ПТСР. Дуже часто, коли наші рідні повертаються з війни, ми очікуємо від них обіймів, але ми не готові побачити те, що вони змінилися, стали закритими, уникають контакту. Не наголошуйте на тому, що людина змінилася чи стала емоційно холодною, не робіть жодних висновків і тим більше, не озвучуйте їх. Повірте, дуже часто, вони і самі розуміють, що змінилися і дуже це переживають. Вони кажуть, «я змінився, я став іншим, я мріяв бути разом зі своїм сином, а мене дратує його плач». Але всі ці емоції — вони нормальні для людини, яка повернулася з війни. Найкраще в таких випадках — «віддзеркалити» військовослужбовця. Дати йому зрозуміти, що ви його чуєте. Не засуджувати, не намагатися щось змінити, варто просто побути поруч, сказати, що ви розумієте його, що бачите, як йому важко. Запитайте у самого військовослужбовця, які він має плани, як би він хотів провести ці дні відпустки, наприклад, щоб він хотів зробити і чи можете ви йому допомогти.
— Якщо ми говоримо про війну, йдеться не лише про емоційні, а й про фізичні травми. Якщо військовослужбовець повертається додому із пораненням, як йому допомогти прийняти себе? Чи можна і як з ними говорити про це?
— Тут схожі правила. Варто памʼятати, що фізичні травми, впливають не лише на ту чи іншу функцію, а й на дуже буденні речі. Облаштуйте побут, зробіть його зручним. Пам’ятайте, що людина, яка наприклад, втратила око, може губитися в просторі, будьте готові до цього і не акцентуйте увагу. Не навʼязуйте свою допомогу. Не треба робити щось лише із власної ініціативи. Якщо є якісь засоби для пересування, з якими людина цілком справляється самостійно і не потребує нашої допомоги, то ви не мусите їй допомагати. Для пораненого важливо відчути, що він сам може подбати про себе. Якщо ви бачите чи вважаєте, що людині важко, тоді із доброзичливістю запитайте: «Чи є щось, що тобі в цьому стані робити складніше? Чи буде тобі ок, якщо я тобі допоможу?». Цілком ймовірно, що чоловіки, які втратили певні функції, будуть відмовлятись від допомоги, щоб не почуватися слабкими. Часто вони кажуть, що «я йшов воювати за своїх рідних, а натомість, тепер вони мене доглядають». Нагадайте їм про те, які вони сильні, що ви в них вірите. Важливо показати, що ви не змінили свого ставлення, для вас це та сама рідна і кохана людина.
— Отже, основне, це витримати паузу, побути поруч, почути та побачити людину і віддзеркалити її. Але що робити, якщо таки стався напад агресії чи нерозуміння?
— Може бути і агресія — і це абсолютно нормально. Часто ми можемо почути аргументи: «а чого ви від мене чекали, спробуйте самі побувати на війні». І це нормальна реакція військовослужбовця відповідно до його емоційного стану.
У такому випадку, треба знову віддзеркалити емоції. Сказати, мені дуже шкода, що це таким чином образило тебе, я бачу, ти злишся. Як я можу тобі зараз допомогти? Часто люди мають психологічні труднощі і не звертаються за допомогою, бо вважають, що можуть впоратись самостійно. У такому випадку, важливо щоб рідні «підсвічували» ці моменти. Наприклад, якщо ми говоримо про ПТСР, то ми можемо спостерігати розлад сну у близької вам людини. «Підсвітіть» цю проблему, скажіть, що стали помічати, як протягом ночі військовослужбовець зривається і кричить. Складніше, коли в момент агресії військовослужбовець перебуває в так званому дисоціативному флешбеку. У цей час втрачаються відчуття реальності, він щиро вважає, що він на війні, і тоді самостійно будь-що зробити складно. Якщо ви не є фахівцем в сфері ментального здоров'я, краще викликати швидку, яка вже має навики, що робити з тим чи іншим пацієнтом. Якщо ж ви бачите, що ваша рідна людина реагує, можна пробувати говорити. Перше питання — чи ти мене чуєш, чи ти мене бачиш? Зверніть увагу на якісь подразники. Це може бути запах, образ, форма, одним словом усе на що можна переключити увагу. Попросіть назвати кольори, описати, той чи інший предмет, перерахувати людей чи назвати усі предмети зеленого кольору. Ваша задача — відволікти його від даного емоційного стану, щоб він стишився. Часто це допомагає.
Читайте також:
«Нас вигнали зі сховища у школі, а за годину туди прилетіла ракета». Українки — про рік війни— Пані Марія, як подякувати солдату, щоб він не відчував себе незручно?
— Це гарне питання. Адже ми справді зараз дивимося на воїнів як на ангелів. І є люди, яким незручно, коли їм дякують. Але дякувати потрібно в той спосіб, в який можемо. Проговоріть, за що ви дякуєте. За те, що захищав дім і родину, за людські цінності, за те, що пішов на фронт, жертвуючи своїм фізичним та психічним комфортом. Ніхто, хто йде на війну, не є щасливим. Дуже часто люди, яким ми дякуємо, почувають себе незручно, вони не звикли, що їх хвалять, що говорять так багато добрих слів. Але це важливо робити, важливо дякувати і нагадувати їм, яку титанічну роботу вони роблять. Та, на жаль, з мого власного досвіду, військовослужбовці рідко стикаються з такими станами, коли не готові почути вдячність. Часто вони стикаються з тим, що люди їх не розуміють і кажуть, наприклад, «я тебе на війну не посилав».
— Що робити в такому випадку?
— Це залежить від того, який досвід має людина, яка говорить цю фразу. Якщо це стосується наших рідних, то точно можна втрутитися до цієї бесіди. Нагадати, що ми усі у війні, що вона почалась поза нашою волею.
— Чи можна говорити з військовослужбовцем про те, що перемога скоро, що дуже швидко він повернеться і все буде як було?
— Стверджувати, що перемога буде дуже скоро точно не варто. Але вірити і сподіватися на це можна. Наголосіть на тому, що він робить усе, щоб наблизити цю перемогу, і вчергове подякуйте військовослужбовцю.
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine