Бумеранг війни: Як територія Росії стала частіше зазнавати обстрілів

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну прифронтові регіони РФ, за підрахунками «Нової газети Європа», зазнали обстрілів не менше 350 разів. Від бомбардувань постраждали 168 мирних мешканців та понад тисячу житлових будинків, шкіл та інфраструктурних об'єктів. Починаючи з осені, російські губернатори повідомляють про атаки іноді по кілька разів на день. І якщо раніше снаряди долітали лише до невеликих сіл біля кордону, то тепер українська армія дедалі частіше «дотягується» до великих населених пунктів та військових об'єктів у глибині країни.

На початку лютого стало відомо про те, що новий пакет допомоги Україні з боку США вперше включає ракети дальністю 150 кілометрів — удвічі більше, ніж раніше. Крім того, за заявами української влади, майже готовий новий ударний безпілотник з дальністю польоту до тисячі кілометрів — достатньо, щоб завдати удару Москві, де зовсім недавно встановили комплекси «Панцир-С1» на дахах адміністративних будівель.

При цьому влада РФ не поспішає евакуювати жителів, які постійно перебувають під вогнем, а російські системи ППО відбивають лише 20% повітряних атак. Дата-відділ «Нової-Європа» вивчив, як війна бумерангом повертається на територію Росії. «Новини Донбасу» публікують цей матеріал у рамках партнерства.

Прикордонні регіони Росії стали частіше обстрілювати

За рік війни частота обстрілів з боку України зросла вдесятеро: якщо в березні до прикордонних сіл долітали одиниці снарядів, то в січні влада повідомляла про атаки в середньому по 1,5 рази на добу.

Сильніше за інші прикордонні регіони від бомбардувань страждає Білгородська область, де атаки, за даними губернатора, зазнали понад 50 населених пунктів. При цьому якщо навесні обстріли накривали здебільшого два села, що примикають до кордону, Журавлівку та Нехотіївку, то зараз снаряди долітають до міст, де мешкають десятки тисяч людей.

Шебекіне з населенням 40 тисяч осіб та округ міста з початку зими потрапив під обстріл щонайменше 27 разів. Кордон з Україною проходить за шість кілометрів. Жертвами бомбардувань стали 22 шебекінці, п'ять із яких померли. Десятки городян втратили дах над головою: обстріли зруйнували 66 приватних і 11 багатоквартирних будинків, торговий центр і ринок.

10 вересня російські військові здали місто Вовчанськ у Харківській області.

— З того часу не було жодного дня без бомбардувань, — розповідає мешканка Шебекіно Юлія. — Наше життя — гра в російську рулетку. Я спочатку богу молилася перед сном, щоб прокинутися живими, і вранці дякувала, що живі. Живемо по суті одним днем. Звикли до обстрілів, залпів — вони вже не будять ночами. Дивно, коли тихо: одразу тривога, що буде щось страшне. Ось такі складнощі життя біля кордону. Але живемо, не сумуємо тим не менше. Поки що терпимо.

До сусідніх Валуйок, як розповідають місцеві жителі, снаряди теж летять щодня. За осінь та зиму, за офіційними даними, під обстрілами загинули троє городян, шістьох людей було поранено.

— З початку СВО («Спеціальна військова операція» — так російська влада називає війну з Україною. — Прим. НД) наше життя дуже сильно змінилося. Але навіть якщо й поїхати, то куди й на який час? І що станеться з нашим житлом? У мене двоє дітей: старшому 13 років, а молодшому три роки. Звичайно, вони тепер не ходять ні до саду, ні до школи: всі разом сидимо вдома на дистанційному навчанні. Це завдає певних труднощів, але ми віримо, що незабаром весь цей кошмар закінчиться, — розповідає мешканка Валуєк Тетяна Куликова.

Курська область — другий за частотою обстрілів регіон Росії. За рік війни влада повідомила про 100 прильотів, серед яких три обстріли столиці області.

Ще один прикордонний регіон — Брянська область — потрапив під обстріл 39 разів. Серед постраждалих міст — Клинці, друге за населенням в області. Від кордону з Україною він знаходиться за 50 кілометрів — далі, ніж Курськ та Білгород. При цьому за зиму, за офіційними даними, Клинці бомбардували вже чотири рази.

Наступний за частотою обстрілів регіон — анексований Росією Крим. Метою ЗСУ на півострові зазвичай стають військові об'єкти у Севастополі, включаючи кораблі Чорноморського флоту. З 24 лютого українці, за даними російської влади, атакували Крим щонайменше 36 разів.

Обстріли території Росії та Криму з початку війни

Україна, своєю чергою, зазвичай не бере відповідальності за обстріли російських територій. Після атак на військові аеродроми в Рязані та Енгельсі у грудні радник Офісу президента України Михайло Подоляк зазначив , що «Земля кругла» і, «якщо часто запускати щось у повітряний простір інших країн, рано чи пізно невідомі літальні об'єкти повернуться до місця вильоту». 

Усього за рік війни, за офіційними даними, від бомбардувань російських територій постраждали 168 мирних громадян, 36 із них загинули. Більшість жертв — жителі Білгородської області.

Нежитловий фонд

18 грудня ЗСУ, за повідомленнями російської влади, вдарили по Бєлгороду. Незважаючи на роботу ППО, одна людина загинула, десять — отримали поранення. Багато хто залишився без даху над головою: уламки ракет пошкодили 75 житлових будинків і квартир.

Це був третій за масштабами руйнувань обстріл регіону. У квітні, як писала місцева влада, українська артилерія атакувала село Головчине за 20 кілометрів від кордону: постраждали 76 приватних будинків, а 3 липня уламки «Точки-У» впали на 90 будинків у Білгороді.

Результатом більшості атак, про які повідомили губернатори, стають не військові, а цивільні об'єкти — приватні будинки у прифронтових селах, куди долітають артилерійські та мінометні снаряди. За весь час війни постраждали понад тисячу цивільних об'єктів, 847 з них — приватні та багатоквартирні будинки.

— У багатьох випадках ЗСУ обстрілюють позиції військових, тому були неодноразові докази. Іноді стріляють по енергетичним вузлам у відповідь на дії Росії. Села підпадають під роздачу, оскільки знаходяться поблизу, — пояснює військовий експерт Давид Шарп. — Одного повідомлення про те, що до села щось прилетіло, пошкодивши будинок, замало, щоб зробити висновок. Можливо, за сто метрів від села є військова база? А з чого українці стріляли? Звідки? Кожну атаку слід розглядати окремо і знати при цьому всі деталі.

При кожному третьому обстрілі снаряди зачіпають лінії електропередач — прикордонні населені пункти залишалися без світла щонайменше 100 разів. У містах електропостачання відновлюють, як правило, швидко, проте до селищ, які бомбять щодня, служби навіть не виїжджають.

— Іноді ми сидимо без світла півдня, іноді світло дають одразу — по-різному. А от у далеких селах, наприклад, у хуторі Панків та селі Красне, лінії електропередач не чинять: бояться обстрілів, — розповідає Юлія із Шебекіно.

Білгородська область, як наприкінці листопада заявив губернатор, вже витратила 13 мільярдів рублів на витрати, пов'язані з війною, — це 8% від усіх видатків бюджету за 2022 рік. Гроші пішли на виплати пораненим — по 500 тисяч рублів на людину, а також на відновлювальні роботи. Влада відремонтувала 1500 будинків і квартир, а також купила близько 350 автомобілів. Причому відновлення більшої частини зруйнованих об'єктів служби ще не приступили через постійні обстріли.

— Сам губернатор говорить про те, що область не має грошей, і багатьом поки що не можуть компенсувати втрачене житло. Дехто бере кредити, щоб відремонтувати будинки, машини, а їм обіцяють, що пізніше відшкодують, — каже Юлія.

Мінне поле

На початку жовтня мешканців села Щетинівка у Білгородській області евакуювали одразу після обстрілу — про це повідомив губернатор регіону. Проте через два місяці 14-річний мешканець Щетинівки став на міну на околицях села. Підлітка з травматичним ушкодженням стопи й обличчя доставили до реанімації у тяжкому стані.

Раніше під Бєлгородом у руках 9-річного хлопчика здетонував дрон, біля кордону двоє пенсіонерів наїхали на міну, неподалік траси до Харкова боєприпас поранив дитину. А до літнього збору врожаю, як повідомляв губернатор Білгородської області, влада залучила Міноборони, МНС та Росгвардію для розмінування полів. Від снарядів, що не розірвалися, вже постраждали 15 мирних громадян, шестеро з них загинули.

— Російські війська справді замінували кордон, там навіть підривалися свої ж, — коментує Ян Матвєєв. — Навряд чи прикордонні території замінували щільно, але з огляду на традиційний бардак у російській армії міни шукати буде складно, на розмінування піде багато часу.

ППО обстрілам не перешкода

22 грудня губернатор області прозвітував Держраді про «якісну» роботу ППО: «Подяка жителів величезна. Тому сказати про те, що нам потрібна додаткова кількість [систем ППО], я такого не скажу».

При цьому навіть у столиці області ППО реагує далеко не завжди. 19 жовтня снаряд потрапив в «об'єкт інфраструктури» Білгорода, а 1 квітня два вертольоти ЗСУ атакували нафтобазу в межах міста. Як пояснив заступник голови міжнародного комітету Ради Федерації Володимир Джабаров, гелікоптери летіли надто низько, щоб потрапити до поля видимості ППО.

— Щоб успішно перехоплювати атаку, потрібно кілька комплексів [ППО], які не лише закриватимуть певну півсферу над собою, а й прикриватимуть, підстрахуватимуть один одного, — пояснює військовий аналітик Ян Матвєєв. — За знайденими уламками, у тому ж Білгороді зрозуміло, що російська армія використовує комплекси Панцир-С1. Це системи малої дальності – до 18 км. Вони використовуються для прикриття об'єктів у безпосередній близькості. Це останній рубіж оборони. Але разом з ними повинні застосовуватися і більш далекобійні системи, такі як «Бук», «Тор» і С-300/С-400, щоб збивати цілі задовго до підльоту до міста.

Крім міст Білгородської області за рік війни під обстріл неодноразово потрапляли Курськ, Енгельс, Таганрог, Джанкой, Клінці — лише половина атак була відбита ППО. Найбільш ефективно захищений анексований Росією Севастополь, де знаходяться військовий аеропорт Бельбек, штаб ВМФ та кораблі Чорноморського флоту. Атаки по столиці півострова вдалося відбити у 75% випадків. Але більшість обстрілів припало на прикордонні села, де ППО спрацьовує набагато рідше — у 5,5% випадків.