Залишаючи «Азовсталь»: Як виживали захисники та жителі Маріуполя під час облоги

Оборона Маріуполя тривала три місяці. Весь цей час місто зазнавало масованих обстрілів — з землі, з моря, з неба. Військові та місцеві мирні жителі багато днів проводили у бомбосховищах комбінату «Азовсталь» — під землею, де гостро не вистачало ліків, їжі, води та не було змоги зв'язатися з рідними. «Новини Донбасу» поговорили із очевидцями подій.

«Коли все починалося, серйозно не сприйняла»

Маріупольчанка, дружина захисника Маріуполя, який загинув на «Азовсталі», Оксана розповідає, що нещодавно їй вручили одну з нагород її чоловіка Дмитра.

«Мені вручили його посмертну нагороду. Це орден за мужність третього ступеня», — сказала вона.

Оксана тримає нагороду загиблого чоловіка. Фото: Новини Донбасу

Жінка згадує, як розпочиналося повномасштабне вторгнення.

«Дима сів на край ліжка, каже: "Ну, все почалося". Я цього серйозно не сприйняла. Після 2014 року, мабуть, було очікування, що це кілька днів, якийсь короткий час, і вщухне. Потім уже передзвонила мама, сказала, що на територію Ілліча на аглофабрику заїжджають танки, що їх усіх відправляють з роботи. Тоді вже стало зрозуміліше, що нормально навряд чи буде», — розповіла Оксана.

За словами мешканки Маріуполя, 26 лютого вранці її чоловік за своїм бажанням, без виклику, повернувся на службу в «Азов».

«Він, коли їхав, попросив нікого не виходити. Я з ним вийшла на вулицю, сказала йому, що мені страшно. Він сказав: "Мені теж, але вдома я сидіти не зможу. Ти розумієш, що я просто собі не пробачу, якщо залишуся вдома"», — згадує Оксана.

67 днів на «Азовсталі»

Мешканець Маріуполя В'ячеслав провів на «Азовсталі» 67 днів.

«Я мав контракт резервіста. Вранці я прокинувся та пішов на "Азовсталь", де працював багато років... Дзвонять із військкомату, кажуть, приходьте, на вас чекаємо. І вже о 9-й ранку я сказав начальникові, що пішов. Увечері 24 лютого мене та ще кількох людей відправили на охорону шпиталю, який був біля басейну "Нептун"», — зазначив В'ячеслав.

В'ячеслав провів на «Азовсталі» 67 днів. Фото з особистого архіву

Вирішили піти в бомбосховище після обстрілу квартири

Маріупольчанка Юлія була на «Азовсталі» 56 днів. Рішення вирушити туди сім'я ухвалила після того, як квартиру обстріляли з РСЗВ «Град». Це сталося вранці 2 березня.

«Я побачила спалахи "Градів", мало не побігла до вікна, благо, крикнув чоловік: "Лягай". Я впала на підлогу. Чоловік якраз розповів, що у бомбосховищах комбінату, конвертерного цеху, знаходяться його брат із дружиною та багато працівників "Азовсталі". Люди довколишніх будинків туди теж прийшли», — згадує Юлія.

Юлія провела на «Азовсталі» 56 днів. Фото: Новини Донбасу

Збиратись довелося між обстрілами.

«Схопили документи, значок, речі. Я несла переноску кота, і ми прибігли до прохідних комбінату "Азовсталь". Там були військові. Вони перевірили документи. Побачили, як я перелякана — у мене руки тремтіли від страху — і запропонували нас підвезти до бомбосховища», — розповіла жінка.

Військовий дістав опіки, телефон згорів

Оксана згадує, що наприкінці лютого вони з Дімою ще були на зв'язку.

«Він писав повідомлення. Він особливо не мав такої можливості — постійно виходити на зв'язок. Але хоча б написати, що зі мною все гаразд. Я дізналася, що він мав поранення. Він отримав опіки, телефон згорів у тому транспорті, де вони були. І зв'язатися саме з ним я не могла. Були хлопці, друзі, знайомі, які хоч іноді його бачили», — зазначила маріупольчанка.

Захисник Маріуполя Дмитро. Фото з особистого архіву

Це було за кілька днів до її дня народження — 10 квітня.

«Діма у когось із хлопців узяв телефон та написав. Він повідомив, що на "Азовсталі", у госпіталі, що опіки вже гояться. "Все нормально та не переживай. Я скоро повертатимуся на позиції до своїх хлопців"», — навела Оксана його слова.

Захисник Маріуполя В'ячеслав повідомив, що 12 березня його та ще одного хлопця, який зараз перебуває в полоні, відправили на обладнання нового шпиталю на території комбінату «Азовсталь».

«Згодом, за кілька днів, почали привозити поранених. Там уже тоді будувалося таке оборонне містечко, військові завозили зброю, продукти. Обладнали місця. І вони досить добре все організовували. Там був цілий вагон із їжею», — сказав В'ячеслав.

Перші тижні та початок боїв

Юлія, потрапивши до бомбосховища, дізналася, що багато людей там перебували з 25 лютого, з 26 лютого — із сім'ями.

«Безпосередньо у нашому бомбосховищі було 76 людей. 17 маленьких дітей, багато людей похилого віку. Найменшій дитині було на той момент 3,5 місяці. То було немовля. Спочатку нам здавалося, що ми у відносно безпечне місце потрапили. З 10 березня вже розпочалися бої. Ішли дуже сильні, масовані обстріли, обстрілювали з моря окремими ракетами з літака, скидали бомби, стріляли з "Градів", гаубиць. Загалом із землі, з моря, з неба постійно обстрілювали», — перелічила жінка.

Як зазначає В'ячеслав, перші кілька тижнів на «Азовсталі» було більш-менш тихо.

«І цього тижня привезли багато ліків. Думали, ну все, тут ліків вистачить на рік оборони. Можна тут сидіти. Але з'ясувалося потім, що не вистачає. У квітні, у травні вже ліків було мало», — каже чоловік.

Територія комбінату «Азовсталь». Фото з особистого архіву Юлії

За словами Юлії, люди, коли бігли до бомбосховища, щось брали із собою.

«Ми теж із дому трохи захопили те, що було. Але основне — нас врятувало, що це бомбосховище перебувало у будівлі адміністративно-побутового комплексу. Там була їдальня, і в їдальні залишалися запаси. Плюс ще про запаси подбав начальник цеху з нашими військовими. Вони привезли. Якась частина була, ми її розтягували, але на 76 осіб дуже складно», — розповіла маріупольчанка.

Вона наголосила, що допомогу надавали військові, які регулярно приходили та ділилися їжею.

«У них теж під кінець практично нічого не було. Але вони намагалися все одно щось принести дітям, людям похилого віку, і ділилися якимись ліками. Тому що люди похилого віку були з хронічними захворюваннями. А ось ще я згадала важливий момент: немовляті військові допомогли дуже добре з харчуванням. Десь знайшли суміш та молоко, і можна було його годувати», — зазначила Юлія.

Приготування їжі у бомбосховищі «Азовсталі». Фото з особистого архіву Юлії

«Пташки» з гранатами знали, де знаходяться люди

Усі були, як згадує В'ячеслав, переважно знизу, у бункері.

«Ми чергували на вході. І внизу допомагали пораненим, допомагали лікарям. Ми мали ще одне завдання: приїжджали авто з пораненими, і треба було вийти на поверхню під обстрілами та занести вниз. Там я отримав поранення. Там же постійно висіли "пташки" над нами, вони бачили буквально все: хто, де ходить, коли. Вони знали та чітко могли бомбити, з точністю до метра влучали», — упевнений чоловік.

За його словами, окупанти стежили та знали, де перебувають люди.

«Ми мали два виходи з цього підвалу, "пташки" висіли з цими "ВОГами" (гранатами) над кожним виходом. І якщо виходиш — вони одразу скидали чітко по тобі. Вони знали, що там поранені, й контролювали ці входи», — пояснив військовий.

Потрапили, як у мишоловку

Юлія розповіла випадок, коли вдалося на телефоні впіймати інтернет. Люди дізналися, що 15-18 березня маріупольці виїжджали своїми автомобілями.

«Декому вдавалося виїхати, і ми розуміли, що ми потрапили сюди, як у мишоловку, ми не можемо вибратися ніяк. Надію нам дав Орест Козацький. Він до нас прийшов 18 квітня, зняв відеосюжет і показав усьому світу, що у бомбосховищах "Азовсталі" знаходяться цивільні особи. Дуже багато дітей маленьких, людей похилого віку. Що ми постійно під обстрілами, що у нас катастрофічно не вистачає продуктів, немає ліків. І він сказав, що ведуться переговори, гарантом виступають ООН та Міжнародний комітет Червоного Хреста», — розповіла маріупольчанка.

Тоді, за її словами, у людей з'явилася надія, що вдасться вибратися.

«Коли була перша евакуація, прийшли військові — було погоджено з російською стороною. У першій черзі на евакуацію були переважно люди похилого віку та діти маленькі. І коли вже злагоджено хотіли дати команду виводити людей, почав літати дрон та скидати гранати, постраждало кілька наших військових. Згодом почався дуже сильний масований обстріл аж до вечора», — поділилася Юлія.

Пожежа на комбінаті «Азовсталь» у результаті російського обстрілу. Фото: «Азов» / Telegram

А 30 квітня вранці люди прокинулися та звернули увагу, що дуже тихо.

«Такого дня ми взагалі не пам'ятали. Тоді у частини нашого укриття, десь чоловік 30 — у них почалася паніка. Вони кажуть, мовляв, затишшя, а раптом знову не вийде... І не буде такого шансу. Вони побігли, і через дірку у стіні комбінату вибралися, а ми чекали вечора», — повідомила маріупольчанка.

Тоді нацгвардійці у своєму зверненні з «Азовсталі» говорили про місяць жорстоких боїв, наголошуючи, що гуманітарна ситуація набула катастрофічного характеру. Військовослужбовці закликали провести евакуацію цивільних, поранених та забрати тіла загиблих.

В'ячеслав згадує, що лягав спати і не знав, чи прокинеться вранці. Але не хотів про це думати.

«А як жити, якщо панікувати? Тут стояло питання контролю за своїми емоціями та з думками. Деякі люди не витримували. Там були такі. Не витримували психологічно», — наголосив він.

Як проходила евакуація цивільних

Юлію вивезли 1 травня о 06:00.

«Прийшли військові, сказали збиратися та брати із собою мінімум речей. Ми стояли ще десь півтори години на набережній, доки російська сторона розмінувала цей міст. Потім нас передали на цьому мосту. Ми пройшли, нас зустріли представники ООН, Червоного Хреста», — пояснила маріупольчанка.

Водій, який перевозив людей автобусом, був із Донецька.

«Ми сіли в автобус, і він нам одразу сказав: "Ну що, ми ось так вісім років жили". Я хотіла сказати — взагалі, подивіться на знищення, стертий з лиця землі Маріуполь. Ви нам це кажете. Потім представник ООН сказав, що нас зараз повезуть до Безіменного, та ще буде фільтрація», — розповіла Юлія.

Евакуація цивільних з «Азовсталі». Кадр із відео полку «Азов»

Тих, хто довгий час був на комбінаті, привезли до Мангуша, де вони провели близько години. Представникам ООН вдалося домовитись із росіянами, щоб пропустили кілька машин.

«Коли ми стояли, побачили, який бій йшов у Маріуполі. Було дуже добре видно чорні хмари над "Азовсталлю", здригалася вся земля та були чутні обстріли... В інших бомбосховищах залишалися цивільні особи, наші військові, а вони знову почали масово обстрілювати "Азовсталь"», — наголосила Юлія.

У бункер було пряме влучання

Оксана вважає, що вплинути на ситуацію ніхто не міг.

«У тих умовах, в яких був гарнізон Маріуполя, з усім тим, що відбувалося на "Азовсталі". Напевно, це справді була справа випадку, хто виживе, а хто ні. У бункер, де знаходився Діма, було пряме влучання, і він повністю вигорів. Нікого в живих там не лишилося. Буде рівно рік, як Діми немає», — поділилася маріупольчанка.

У травні чоловік написав їй, що всю ніч були сильні обстріли, які могли пошкодити обладнання зв'язку. Тому, казав він, зв'язку може не бути, але хвилюватися не треба.

Територія комбінату «Азовсталь». Фото з особистого архіву В’ячеслава

«Сказав, що не вдалось поспати. Дуже хочеться спати. Написав. Виходить, останні повідомлення. "Я тебе теж люблю. Всім нашим привіт! Скоро напишу". З восьмого числа до 13 у мене не було жодної інформації. Я сподівалася, що справді просто пошкодили цю систему зв'язку, і вони не мають можливості якось відписатися, зателефонувати», — пояснила жінка.

Оксані одразу офіційно ніхто не повідомив про загибель чоловіка.

«Потім мені вже дівчатка з патронажної служби сказали, що в нього в анкеті на той момент не було жодних контактних даних. Тобто він не залишив наші телефони — принаймні так повідомили. І вони не знали, з ким можна зв'язатися з побратимів, із друзів. Це вже обговорювалося десь у спільних чатах у листуванні. І мені просто написав один знайомий, чи я знаю, що з Дімою. І скинув із листування, де йдеться про те, що Діми вже немає в живих», — поділилася дружина загиблого захисника.

У полоні росіяни били до втрати свідомості

В'ячеслав наголошує: росіяни розуміли, що вони вже можуть дотиснути до кінця на свою користь.

«Вони так і вчинили. Домовлялися, що виходимо в полон, що все буде культурно. Я просто думав, що вийду, і буде більша ймовірність, що залишуся в живих. Якби ми там залишилися, ми вже довго не протрималися б, бо не було ні води, ні їжі. Важко поранений отримував на добу пластиковий стаканчик каші та трохи води», — пояснив він.

Вихід українських військових із «Азовсталі». Кадр із відео Міноборони РФ

Захисник Маріуполя згадує, що спочатку всіх привозили до Оленівки, а потім уже відправили до Росії по різних містах. Його — у СІЗО Таганрога.

«У них там ще традиція із ГУЛАГівських часів. Вони під час переїзду з в'язниці до в'язниці дуже жорстоко, на прийманні, на зустрічі, коли привозять, б'ють. Били так, що хтось непритомнів. Дуже-дуже було тяжко там. Мені на тому прийманні, коли привезли до Таганрогу, зламали три ребра, і я потім ще місяць не міг ні зігнутися, ні розігнутися. Я пробув у Таганрозі до серпня, і потім мене повезли до іншої в'язниці. І ставлення, і утримення там були дуже погані. Обмін відбувся 29 жовтня», — пояснив військовий.

Юлія автобусом проїхала через «сіру зону» — і потрапила до Запоріжжя. Було невимовне, за її словами, почуття щастя та радості.

Він був музикантом

Оксана розповідає про свого чоловіка, що не сприймала його як воєнного.

«Я з ним познайомилася, коли він уже пішов зі служби, повернувся до цивільного життя. Він для мене був підприємцем, моряком, музикантом — не військовим. І в Маріуполі, я думаю, його якраз більшість людей знали, як музиканта. Це те, чим він, мабуть, горів усе життя з дитинства. Це музика. Єдине матеріальне, за що він переживав, — це його інструменти. Багато хлопців до нього, як до наставника, ставилися. Вони знали, що до нього можна прийти, поспілкуватись, пограти на різних інструментах», — зазначила маріупольчанка.

Захисник Маріуполя Дмитро. Фото з особистого архіву

Вона вважає, що частина тіл могла залишитися під завалами, а від частини могло практично нічого не залишитися — бо була дуже висока температура під час вибуху. Тому тіла могли згоріти практично повністю без можливості їх ідентифікувати.

Наразі Оксана живе у Закарпатській області. В'ячеслав після звільнення з полону повернувся на військову службу та зараз перебуває на Донеччині. Юлія живе із чоловіком у Дніпропетровській області. Вона продовжує віддалено працювати у компанії «Метінвест», якій належить комбінат «Азовсталь».

Матеріал створений за підтримки «Медиасети»