«Мої однокласники не усвідомлюють і частини правди». Як діти ВПО переживають булінг у нових школах

Олександра (імʼя змінене в інтересах дитини) переїхала до Львова з нині окупованої Луганщини. За словами дівчини, у новій школі її цькують однолітки — через походження і використання російської мови.

Якщо в молодших дітей агресія зазвичай неусвідомлена, то підлітки прагнуть у такий спосіб самоствердитися, конкурувати та привернути до себе увагу, кажуть психологи. Часто булінг стає способом задовольнити ці потреби без розуміння відповідальності за свої дії.

Оскільки під час переїзду з прифронтових територій діти ВПО бачили страшні речі, переживають втрату домівки, рідних і звичного кола спілкування, це робить їх більш уразливими до цькувань. Журналістка «Заборони» Олена Суліковська поговорила з родиною переселенців, що вже вдруге стикається зі цькуванням, та психологинею, яка пояснює причини булінгу та способи впоратись із його наслідками.

Що таке булінг: ознаки

За визначенням міністерства науки та освіти України, булінг — це психологічне, фізичне, економічне, сексуальне насильство, зокрема й через електронну комунікацію, що вчиняється щодо малолітньої чи неповнолітньої особи. Типовими ознаками булінгу є:

• повторюваність;
• сторони — кривдник, потерпілий, спостерігачі (якщо такі є);
• дії чи бездіяльність кривдника, що призвели до психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, соціальної ізоляції тощо.

Приклади булінгу:

• умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів тощо;
• перешкоджання в навчанні, примус до праці та інші дії економічного характеру;
• словесні образи, погрози, приниження тощо;
• принизливі погляди, жести, рухи, прізвиська, образливі чутки тощо;
• ляпаси, стусани, штовхання тощо.

Історія сім’ї з Луганщини

Олександра пригадує, що в рідному місті теж зазнавала булінгу — передусім через неформальний вигляд. Про негатив у свій бік дівчина розповідала адміністрації школи, батькам та навіть поліції, але ситуація не змінювалася. Лише коли через повномасштабну війну вона опинилася за кордоном, каже, відчула приязне ставлення з боку як учителів, так і однолітків.

За кілька місяців, у вересні 2022 року, дівчина повернулася в Україну і разом із сім’єю оселилася у Львові.

«Тут мене почали булити, бо я з Луганської області й іноді можу казати щось російською. Один однокласник казав, що я з Росії. Я сприймала це за жарт, бо так легше. Нещодавно, коли написала, що мені треба піти з останніх уроків через інтервʼю, цей же однокласник почав казати, що я нічого не добилася, та хизуватися донатами на ЗСУ. А ще декілька однокласниць постійно викривлюють моє прізвище», — ділиться дівчина.

Зазвичай Олександра сприймає це спокійно, але інколи відчуває злість. Цькування призвели навіть до того, що вона хоче змінити прізвище. «Мої однокласники не усвідомлюють і частини правди, коли ширять про мене плітки», — додає вона. 

Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона

Дівчина вважає, що цькування закінчаться, коли більшість однокласників перейде в коледж після девʼятого класу. А поки що її найбільша опора та підтримка — сімʼя та друзі. Водночас частина її родини досі живе на окупованій території, в Лисичанську. Зі своїм двоюрідним братом, якому вісім, дівчина була найближчою.

«Памʼятаю, як увечері гуляла з собакою, і в мене були деструктивні думки. Але саме заради брата я нічого із собою не скоїла», — каже Олександра. Брат досі чекає, коли вона приїде додому, хоч вони й не підтримують стабільного звʼязку.

Як розповідає мама дівчини, адміністрація школи на Луганщині була лояльною до булінгу через впливових батьків дітей. Змінити заклад теж не було можливості, оскільки шкіл у місті було лише три. 

«Я не раз приходила до школи й сварилася з батьками дітей-булерів. Казала: “Ще раз донька прийде додому й буде плакати або я дізнаюся про це ще звідкись — підемо в поліцію”», — пригадує мати. 

Проте, за її словами, особливої реакції не було навіть у місцевої поліції — там казали, що випишуть попередження, а заява не буде дієвою. Водночас цькування продовжувалися не тільки щодо Олександри, а й щодо інших дітей.

«Мої дії допомагали, але ненадовго. Усе залежить передусім від батьків учнів, бо є такі, яким байдуже. Як так, щоб моя дитина ображала чужу? Такого не може бути ні словом, ні ділом — ніяк. Коли дитина не бачить реакції, то продовжує поводитися так само», — ділиться мама Олександри.

Через вплив повномасштабного вторгнення, вимушений переїзд та булінг Олександра стала дуже мовчазною, каже її мати. Тому у Львові вони ходили до психолога. «До великої війни моя донька завжди була веселою й енергійною. Після — стала закритою дитиною, яка постійно сидить у капюшоні та навушниках. Я намагалася з нею побалакати та розрадити: “Доню, якщо тебе хтось ображає — завжди звертайся. Ти не мусиш тримати це в собі, бо я твій найкращий друг, маєш ти рацію чи ні”», — каже жінка.

Булінг відбувається і в новій, львівській школі, але розмови з адміністрацією закладу та батьками все ж стали більш ефективними, ніж раніше. А після консультацій у психолога дівчина стала відкритішою щодо проблемних ситуацій.

Психологічні проблеми через булінг у різному віці

Переважно цькування позначається на самооцінці дітей, особливо підлітків, які дуже вразливі до коментарів щодо свого зовнішнього вигляду та цінностей, розповідає психологиня львівського осередку БФ «Голоси дітей» Поліна Старцева. У них зʼявляється невпевненість. Це проявляється через тілесну скутість, невміння відстоювати свої кордони та презентувати себе. У складних випадках це призводить до симптомів ПТСР: у дитини можуть бути погані сни, флешбеки, тригери, які нагадують поведінку кривдників чи інше насилля. 

«Найбільше і булерів, і тих, хто страждає від цього, — серед підлітків. У молодших класах діти не розрізняють булінг, адже не мають системи усвідомлення поганих учинків. У підлітковому віці усвідомлення насилля вже є, але діти через різні фактори впливу все одно це роблять», — пояснює психологиня.

За її словами, іноді до цькувань можуть долучатися навіть учителі, які це толерують або теж чинять дії, схожі на булінг.

Корені цькування та спосіб самовираження

Часом поведінка булерів повʼязана з особливостями виховання в сімʼї, вважає фахівчиня. Це залежить від того, як до підліткового віку батьки будували довірливі стосунки з дитиною, і загалом від цінностей, які прищеплювали в сім’ї. Важливо й те, як батьки реагували на конфлікти: вчили не зважати ні на кого чи бути максимально зручним для всіх.

«Дитина засвоює те, як у сімʼї обходилися з темами агресії, самопрояву та розв’язання конфлікту», — зауважує Старцева. — Тому робота з батьками як кривдників, так і потерпілих теж необхідна. Інколи підлітки, які булять, теж не впевнені в собі, і тому обирають цю агресивну тактику самовираження. Наприклад: “Якщо я спілкуюся зі старшокласниками чи роблю витівки, які привертають увагу, — це круто і мене будуть поважати”».

Жартуючи, вони часто не розуміють, що це форма насилля, за яке може бути відповідальність, пояснює спеціалістка. Закон щодо протидії булінгу передбачає адміністративну відповідальність: станом на 2024 рік це штраф від 850 до 1700 гривень або 20–40 годин громадських робіт. Якщо булінг учинила група осіб чи його вчинили повторно, то штраф зростає до 1700–3400 гривень, а громадські роботи — до 40–60 годин.

Водночас, зазначає Поліна Старцева, важливо не поставити кривдника у зворотну роль, щоб у майбутньому він теж не зазнав принижень. «Людину, яка зіткнулася з відповідальністю та наслідками своїх дій, важливо знову прийняти до колективу», — додає вона.

Дітям варто показати інші способи зацікавити та збирати довкола себе людей. Адже в майбутньому булер знову може стати лідером, але вже у конструктивний спосіб.

Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона

Як помітити ознаки булінгу та допомогти

Зазвичай у дитини, яку систематично ображають, змінюється або взагалі зникає коло спілкування. Зовнішній вигляд теж змінюється — наприклад, постава. Так дитина наче намагається сховатися від булінгу. Або ж навпаки вона може намагатися бути компенсаторно яскравою, каже психологиня: «Зазвичай діти поступово змінюють свій стиль, але коли це стається різко — батьки не розуміють. А це ознака того, що в дитини відбуваються зміни в емоційній та ціннісній сферах. У таких випадках вже доречно питати, чи щось трапилося».

Також підлітки можуть вживати алкоголь чи курити цигарки, займатися самопошкодженням та вдаватися до іншої деструктивної поведінки. Успішність у школі теж може змінитися: дитина може почати прогулювати заняття, щоб максимально уникати місць, де збираються агресори. 

Заяви про цькування або підозру на нього у закладах освіти приймає керівник. Заява може бути усною або письмовою (електронною) у довільній формі. У МОН радять саме другий варіант, оскільки це буде доказом звернення.

Відповідно до законодавчих розʼяснень, після отримання повідомлення керівник закладу повинен невідкладно (у разі потреби) викликати швидку. Упродовж доби йому потрібно повідомити територіальний орган Нацполіції та принаймні одного з батьків або інших представників дитини, яка стала стороною булінгу. Упродовж трьох робочих днів скликають комісію з розгляду випадку булінгу й за 10 днів ухвалюють рішення.

Також можна звертатися до Служби освітнього омбудсмана, Служби у справах дітей, Центру соціальних служб для сімʼї, дітей та молоді, інших працівників закладу освіти, Нацполіції, засновника освітнього закладу або уповноваженого ним органу, а також до органів місцевого самоврядування.

Ілюстрація: Катерина Круглик / Заборона

Чи може дитина впоратися з наслідками цькування самотужки?

Коли в житті дитини є не тільки шкільний колектив, а й довірливі стосунки з батьками, вона має ще одну точку опори, вважають фахівці. Чим цих точок більше, тим меншою буде криза. «Наприклад, дитина розуміє, що вдома чекає смачна їжа, її не чіпатимуть батьки, а потім вона ще піде на умовні заняття з музики чи волейболу. Це те, що відволікатиме її від проблем у школі та буде соціальним ресурсом», — пояснює Поліна Старцева.

Водночас булінг все одно залишить в дитині неприємний емоційний слід, як-от відчуття неповноцінності, невпевненість у собі або надмірну агресію як спосіб захисту.

Важливу роль відіграють стосунки в сімʼї та інші кризові моменти, наприклад, повномасштабне вторгнення. У багатьох на цьому фоні підскочив рівень тривожності й кожен дає цьому раду як може, каже психологиня. А булінг — це теж про частину контролю.

Тому найкраще лікує спільнота одноліток, де дитина може вільно і без насмішок презентувати себе. Групова робота допоможе відновити відчуття впевненості в собі. «Це дозволяє відкритися в безпечній атмосфері серед інших дітей та психологів. І є більша ймовірність, що дитина скаже про свою проблему та отримає позитивне підкріплення від однолітків», — радить Поліна Старцева.

Якщо дитина зазнає цькувань або батьки стали свідками такої поведінки стосовно інших дітей, можна звернутися:

• на Національну гарячу лінію для дітей та молоді за номером 0 800 500 225 (цілодобово, безплатно зі стаціонарного) або 116 111 (безплатно з мобільного);
• у Telegram чат-бот: @chl116111;
• на Лінію допомоги батькам дітей, які постраждали від булінгу 116 000 (безплатно з мобільного).