Перша українська біженка на Окінаві. Як дівчина з Луганщини знайшла прихисток у Японії

Перша українська біженка на Окінаві. Як дівчина з Луганщини знайшла прихисток у Японії

Діана Медвєдєва. Фото з особистого архіву Діана Медвєдєва. Фото з особистого архіву

«Перші дні був дуже великий страх, нерозуміння. Думала, може це на декілька днів і скоро все закінчиться. Не вірилося, що це затягнеться так надовго. Дуже хвилювалася за себе, за свою сім’ю, за друзів, які по всій Україні були, за знайомих. Декілька днів не було апетиту, просто сиділа в кімнаті і плакала, плакала, плакала. У мене просто лились сльози, не могла зупинитися», — розповідає 31-річна Діана Медвєдєва з Луганщини, яка через повномасштабне вторгнення Росії в Україну опинилася в Японії. Вдруге у житті жінка на власні очі побачила, як російські військові прийшли зі зброєю на українську землю.

Окупація і «референдум» у 2014 році

У 2014-му році, коли розпочалася війна, Діана жила в Луганську, працювала вихователькою в дитячому садочку. Згадує, у травні перед так званим російським референдумом, сиділи з подругою на кухні, пили каву, розмовляли, а потім почули у дворі багатоповерхівки людей, які закликали йти голосувати: 

«Я визирала з вікна і думала, що за маячня, навіщо це потрібно. Ми на референдум не ходили, не сприймали всерйоз, не думали, що це може призвести далі до війни. Потім, пам’ятаю, коли був вибух у центрі міста (2 червня 2014 року прогриміло у будівлі Луганської облдержадміністрації. — Ред.), всі постили це у соцмережах. Наш садочок, попри вибухи, попри авіацію над головою, продовжував працювати. Ми ходили на роботу до останнього».

15 липня 2014 року дитячий садок, в якому працювала Діана, зачинили. Дівчина швидко зібрала речі і поїхала до мами у Марківку на Луганщині. Там на той момент було відносно спокійно. Діана спочатку працювала у місцевому садочку вихователькою, потім у сусідньому селі вчителькою початкових класів. А ще їздила на навчання у Старобільськ, куди перенесли Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка після окупації Луганська. Отримувала другу вищу освіту — психолога.

Діана Медвєдєва. Фото з особистого архіву

«Село, де живе мама, за 120 км від Луганська. Інколи ми чули вибухи, але це було ближче до Станиці Луганської. Там, де ми перебували, було спокійно, звичайне життя, там практично нічого не змінилося. Виїжджати на той момент не думала, бо була впевнена, що все буде добре. Здавалося, що це не піде далі. Серед кола знайомих не було нікого, хто б чекав на Росію. Всі знайомі підтримували і підтримують Україну», — каже Діана.

Останній раз у Луганську дівчина була три роки тому, їздила провідати бабусю з дідусем. Тепер бабусі вже нема, дідусь живе з мамою у селі, в місті не залишилося нікого зі знайомих, усі друзі виїхали. Та й саме місто не впізнати, пригадує Діана свою останню поїздку:

«Після того, як у 2014 році почалася війна і Росія окупувала Луганськ, час там ніби зупинився, здається, місто просто завмерло. Як у фільмі жахів про зомбі — все сіре. Перше, що кинулось в очі, — в місті було дуже брудно, дуже багато сміття. Безлюдні вулиці. До початку російського вторгнення у 2014 році, коли я там жила, місто було чисте і красиве. Пам'ятаю різні заходи, концерти, театри, біля фонтанів у центрі міста завжди було багато дітей, людей, грала музика».

Допит в Росії та евакуація в Японію

Зараз село, де живе мама Діани, окуповане Росією. Всі, хто мав можливість, виїхали на підконтрольну Україні територію, або за кордон. У селі залишились здебільшого пенсіонери, в яких нема коштів кудись їхати, і ті, хто хоче доживати на своїй землі. 

Перші дні, поки була разом із мамою, чула вибухи, дрижали вікна, вимикали світло, глушили інтернет. Переповнювали емоції — страх, паніка і нерозуміння, що буде далі. Діана написала дядьку в Японію, він запросив до себе, пообіцяв допомогти з квитками і документами. Було страшно їхати і дуже хвилювалася за рідних, не хотіла їх залишати, каже дівчина. Але вирішила все-таки виїжджати. Посольство Японії в Україні було в Києві, на той час у столиці було неспокійно і їхати було небезпечно.

«Тож, було три варіанти: Польща, Туреччина або Росія. Щоб потрапити в Польщу, треба було їхати через всю країну, де йдуть бойові дії. Мама сказала, що не пустить. А як дістатись до Туреччини? Не було жодного уявлення. Як я не хотіла, але найлегший варіант був їхати через Росію. З великим небажанням зібралася і поїхала. Бачила, як на кордоні в бік України їхало декілька автобусів з російськими військовими. Пам’ятаю, як вони сміялися, і яку я відчувала до них ненависть», — згадує Діана.

Приїхавши до Москви, дівчина одразу пішла в японське посольство. Обіцяли через 3-4 дні дати візу. На цей час Діана зупинилася у родички. В очікуванні документів навіть не виходила з дому, читала новини і переписувалися з рідними та друзями, все інше не мало значення. Утім виникла проблема — не було квитків до Токіо. Майже всі країни скасували авіасполучення з Росією. Квитки через треті країни були дуже дорогими, та й вихопити їх було майже нереально: 

«Сильно нервувала, схудла і посивіла. Сидіти в Росії не хотіла, думала вже повертатися до мами. І за дві години до того, як мала їхати на автовокзал, дядько написав, що є квитки до Токіо через Катар».

Паспортний контроль в російському аеропорту пройшла нормально. Однак перед самою посадкою у літак, її зупинили, побачивши український паспорт. Прийшов чоловік у формі і наказав йти за ним: 

«Ми зайшли в кімнату. Звичайна кімната, стілець, стіл, там нікого не було. Він сів, взяв мій паспорт, почав дивитися. Запитав, чому я їду в Японію, хто з рідних залишився, де вони живуть? Я не могла сказати і не могла збрехати, де живуть мої рідні, а раптом вони з ними щось зробили би? Потім почав питати, чи були до мене якісь пропозиції щось скоїти в Росії. Це було так страшно. Потім взяв мій телефон, став його перевіряти. А в мене там було багато переписок з друзями про те, що я думаю про Росію, багато поганих слів. У мене почало тіпати око, тремтіли руки. Я сиділа і молилася. Він нахилив на мене лампу, як показують у фільмах про допит. Я ніколи не забуду і не пробачу це відчуття страху, приниження і такого ставлення».

Двадцять хвилин допиту здалися вічністю, розповідає Діана. Та зрештою її відпустили. 

Життя на Окінаві

В Японії Діану зустрів дядько та безліч репортерів. Дівчина була першою українською біженкою на японському острові.

«Питали про Україну, про війну, чи сама я прилетіла, які маю плани. Я сказала, що хочу навчатися японської мови, хочу працювати, а не просто пересиджувати час», — ділиться спогадами Діана.

Перший тиждень дівчина жила у дядька. Його знайомий, японець, допоміг оформити необхідні документи і отримати річну візу. З чого почати життя у чужій країні, Діана не знала:  

«Перші 2-3 тижні постійно плакала, вночі, щоб дядько не бачив і не хвилювався. Плакала, бо сумувала за домом, хвилювалася за сім’ю, за друзів, за Україну. Знала, що хочу вчитися, працювати, але не розуміла, з чого почати. Було багато різних питань, я не знала ні мови, ні порядків, менталітету — нічого. Емоції просто накривали, було дуже складно морально».

Діана Медвєдєва. Фото з особистого архіву

Десь за місяць зателефонували зі школи японської мови. Сказали, що бачили інтерв’ю з аеропорту, і запропонували Діані безкоштовне навчання та кімнату в гуртожитку на півроку. Пізніше з'явилася й пропозиція працювати викладачкою в українській школі онлайн. Через 6 місяців отримала від держави квартиру на рік, а також соціальні виплати — 1 мільйон єн (приблизно 7 тисяч доларів). Діана зізнається, що після закінчення дії програми з допомоги доведеться або повертатися в Україну, або дуже багато працювати, щоб оплачувати житло в Японії самостійно. А поки дівчина вивчає мову і місцеві традиції:

«У нас дуже різні менталітети, але те, що нас пов’язує — це працьовитість. Кажуть, що японці здебільшого беземоційні. Це не так, навпаки, багато емоційних. Що мені не дуже подобається, це те, що при проханні чи запитанні японці кажуть „так“, посміхаються і махають головою, але це не означає, що вони погоджуються. Просто в їхній культурі не прийнято відмовляти. Японська мова за вимовою для мене легша за англійську. Багато японських слів схожі між собою, але різний наголос дає різне значення. Так, якось у стоматолога сказала замість „я трохи боюся“ — „я трохи мила“. Лікар посміявся, але зрозумів, що я мала на увазі».

Призвичаїлася дівчина і до місцевих погодних катаклізмів. Не боїться ані землетрусів, ані тайфунів. А от від чого страшно, так це від військових літаків у небі. Хоч і розуміє, що то американські навчання (на Окінаві розміщена найбільша військова база США в Азії), але пам'ятає такі ж звуки з Луганська. А ще, розповідає Діана, якось у неї була справжня паніка, коли в Японії серед ночі почула сирену:

«Я пам’ятаю, що сіла на підлогу. Глянула на годинник — це була четверта ранку, 24-те серпня. І в мене в голові промайнула думка, що в Україні почалася війна 24-го числа о четвертій ранку. Я подумала, невже і тут почалась війна? Я почала просто ридати і не могла заспокоїтися. Потім сусідка, японка, написала що це Північна Корея запустила ракету. Я трохи заспокоїлася, але ще до ранку не могла заснути».

Діана Медвєдєва. Фото з особистого архіву

Найбільше в Японії дівчині бракує живого спілкування зі співвітчизниками. Тугу за батьківщиною втамовує українською музикою та передачами, які дивилася до війни, готує національні страви. А ще Діана активно відвідує японські школи, де робить презентації про Україну, нашу культуру та традиції. Залишатися назавжди в Японії дівчина не планує. Мріє після перемоги України і деокупації своєї батьківщини, повернутися додому, обійняти рідних, зустрітися з друзями, потім поїхати відпочити у Львів та Карпати. Із Японії в Україну, каже Діана, хотіла би перенести досвід сортування сміття, поважного ставлення до природи, а ще — такого ж шанобливого ставлення до дорослого покоління, як тут, та й одне до одного. 

Як Японія допомагає українцям

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну Японія відчинила свої двері для біженців. В японському законодавстві з'явився спеціальний пункт про евакуйованих. Понад три тисячі наших співвітчизників отримали в країні вранішнього сонця житло, соціальні виплати, доступ до медицини, освіти, можливість працювати і психологічну підтримку. У Токіо відома в Японії психологиня Маріко Укійо відкрила центр допомоги українським біженцям. Там можна отримати речі першої необхідності, психологічну чи юридичну консультацію. А ще там влаштовують заняття з ІТ-технологій, з японської мови та різноманітні івенти для українців. 

«Українці, які приїхали в Японію, часто відчувають самотність. Ми влаштовуємо для них різні заходи, де можна обмінюватися інформацією, і завдяки цьому покращується психологічний стан. До війни я майже нічого не знала про Україну — лише те, що ця країна десь дуже далеко. Зараз я дізнаюся інформацію про Україну не з книжок чи інтернету, а зі спілкування з українцями, які приїхали до Японії. І саме це мені дає розуміння що українці — дуже освічені люди з добрим серцем і душею. Я дуже хочу приїхати в Україну і відвідати усі ті місця, звідки прибули українці, з якими я познайомилася», — каже психологиня, керівниця центру допомоги українським біженцям «Хімаварі» Маріко Укійо.

Маріко Укійо

Це вперше в історії Японії, щоб була така національна єдність довкола події за кордоном,  наголошує  надзвичайний і повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський. 70-80% японців схвалюють дії уряду щодо підтримки українців навіть попри підвищення цін. Про таке говорять дані соцопитувань — як торік, так і цього року. За словами Корсунського, Японія має великий досвід відбудови власної країни, зокрема, після землетрусу Тохоку у 2011 році, а також досвід допомоги іншим країнам, зокрема Азії та Африці. Тож Україна має на меті скористатися цим досвідом:

«Є домовленість про те, що десь на початку наступного року в Токіо відбудеться масштабна українсько-японська конференція з відбудови. Ми очікуємо візит урядової делегації і бізнесу. Це буде великий захід, на якому підприємці з обох країн говоритимуть про те, що можна зробити в плані відновлення України і модернізації з урахуванням  японського досвіду і японських технологій».

Сергій Корсунський

За словами дипломата, японців цікавить і енергетика, і транспорт, і будівництво мостів, також є величезна зацікавленість у сфері інформаційних технологій і сільського господарства, наприклад виробництва добрив. 

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine

НОВИНИ ДОНЕЦЬК / ЛУГАНСЬК УСЕ
21:00
Головне за день: Складна ситуація у Часовому Яру та Торецьку. Скільки готова воювати РФ?
23:00
Головне за день: Удар по Запоріжжю. Кабмін обмежив термін дії деяких відстрочок від мобілізації
23:26
Головне за день: Армія РФ захопила чверть Курахового. Подробиці удару по Дніпру
21:22
Прапор РФ у Кураховому. У Маріуполі на житло чекають 10 тисяч сімей. Як виглядає залізничний вокзал у Донецьку — дайджест ►
16:30
Частина окупованої Горлівки, як і раніше, без світла і тепла
12:50
Російський літак скинув ФАБ-500 на садове товариство в окупованій Макіївці Донецької області
11:39
Війська РФ захопили чверть міста Курахове — аналітик BILD
11:15
На Луганщині завербовані силовиками РФ вчителі шукають «неблагонадійних росіян» серед батьків школярів – ОВА
09:44
У захопленому Маріуполі працювала ППО, у місті частково пропало світло — міськрада
07:30
«АТЕШ» допоміг знищити підрозділ БпЛА РФ у Донецькій області
23:20
Головне за день: РФ вдарила по Дніпру новітньою балістичною ракетою. Обстріли Донбасу
21:50
Працівники макіївської фабрики місяцями не отримували зарплату
15:59
У Криму вибухи, працює ППО: «голова» Севастополя заявив, що було запущено ракету «Нептун»
14:34
Поблизу Маріуполя окупанти ремонтують дорогу, яка сполучатиме місто з трасою на анексований Крим
13:11
Окупована Горлівка під обстрілом: поранено 12 мешканців
11:00
У Маріупольському районі росіяни розпочали «агресивну мобілізацію» молоді. У мерії пояснили, як це відбувається
09:19
Армія РФ просунулася в Кураховому — DeepState
23:00
Головне за день: ЗСУ використали Storm Shadow. Бої в центрі Курахового
16:20
В окупованій Горлівці без тепла залишаються понад 800 житлових будинків
15:50
«Новини Донбасу» у Telegram — лише найважливіше. Підписуйтесь!
21:00
Головне за день: Складна ситуація у Часовому Яру та Торецьку. Скільки готова воювати РФ?
17:11
РФ воюватиме до кінця 2025 року, але Путін готовий до переговорів — The Guardian
16:08
Шість безпілотників атакували нафтобазу в Калузі РФ — росЗМІ
15:54
Росіяни розстріляли двох цивільних у Торецьку, ще один — постраждав
15:30
У Краматорському районі відновили амбулаторію, зруйновану російськими військовими
14:24
Армія РФ намагається просунутися у Білогорівці Луганщини
14:02
У Слов`янську залишається 50 тисяч людей — Лях
13:11
Скільки РФ запустила по Україні ракет, дронів та авіабомб: відповідь Зеленського
12:24
«Ситуація складна»: у Торецьку та Часовому Яру йдуть міські бої
11:43
Окупанти вдарили по Костянтинівці: пошкоджена адмінбудівля
11:19
Сили оборони вразили російську радіолокаційну станцію ЗРК С-400
11:01
За добу росіяни обстріляли Донеччину: в ОВА розповіли деталі
10:29
РФ ударила по Покровську: пошкоджено газопровід
09:37
Українська ППО збила 50 з 73 БПЛА — Повітряні сили
09:16
Курську область РФ атакували ракети та дрони
23:00
Головне за день: Удар по Запоріжжю. Кабмін обмежив термін дії деяких відстрочок від мобілізації
16:30
У Дружківці число тих, хто хоче евакуюватися поменшало, ніж на початку війни
15:33
На Донеччині полагодили водогін, 4 міста знову отримають воду
14:44
На Донеччині опалення увімкнули скрізь, де це можливо
14:15
Окупанти просунулися в районі кількох населених пунктів на Донеччині