За їх упіймання дають винагороду — як працюють партизани у Херсоні? Інтерв'ю з підпільником

В окупованому Херсоні відловлюють людей на вулиці та відправляють до тортурної. Так російські військові намагаються знайти мешканців міста з проукраїнською позицією. Про це «Новинам Донбасу» розповів журналіст із Херсона Костянтин Риженко, який брав участь у партизанському русі, і дивом вирвався з окупації.

Як пропустили на російському блокпосту, як повстанський рух допомагає ЗСУ в умовах тотального контролю окупантів, як живуть та влаштовують свій побут херсонці під дулами автоматів — у нашому інтерв'ю.

— Костянтине, як вам вдалося виїхати?

— Не без божої допомоги. І не без допомоги наших спецслужб. Довелося виїхати, бо я ставив під загрозу тих хлопців, які там залишалися, які там перебувають у підпіллі, це насамперед. Я створював цифрову особистість, телефон, який, якщо взяти його в руки, то це телефон зовсім іншої людини, але ніяк не мене. Перевіряли досить суворо, але тоді була дуже сильна спека. Наскільки я розумію, вони погано її переносять, все-таки вони набагато північніше знаходяться, і вони перевіряли — абияк.

— Вам вдавалося писати з окупації. Наскільки це було страшно?

— Це дуже страшно. Річ у тому, що страшно бути там українцем. Страшно казати, що я українець, не лише журналістам. Журналістам просто трохи страшніше, аніж усім українцям. Лише на один розстріл більше.

— Як зараз люди живуть у Херсоні? Це страшно, насправді — те, що ви говорите.

— Намагаються, як кажуть, якнайменше «відсвічувати», бо загалом зараз будь-яке привернення уваги військових — це дуже погана історія. Ось, починаючи з перших розгонів мітингів і дотепер, з кожним днем гайки закручують все більше й більше. Вже шукають просто людей, котрі мають проукраїнську позицію, і за них дають нагороду.

— А от люди виходили на мітинги. Що це були люди, хто це?

— Ти вийшов на мітинг і сказав, що Херсон — це Україна, тебе можуть забрати на підвал і забити ногами на смерть. Потім, коли ці історії почали з'являтися та просочуватися в народ, тоді це стало страшно. Але на той момент уже всіх учасників мітингу було ідентифіковано. Ми, звичайно, ось там Telegram-канали, які функціонували, намагалися просто координуватись, щоб не було хаосу, намагалися вибрати якусь одну дату. Але загалом це було стихійно — люди, які не хотіли бути у складі Росії. І не хотіли, щоб їх хтось від чогось «звільняв».

— А ви пам'ятаєте якийсь свій ризикований вчинок, поки ви жили в окупації в Херсоні? Чи, може, ваших знайомих, людей, які виходили на мітинги? Те, що вас найбільше зачепило, зворушило та те, що ніколи більше забути не можна.

— Найризикованіший — я не розповім, там залучено багато осіб. Один із дуже ризикованих вчинків був пов'язаний з однією групою хлопців, яка мала бути на зовсім іншому боці річки. В одному з селищ, яке знаходиться на березі річки, не можу говорити назву селища та що це було. Була дуже велика підозра, що їх узяли.

Я настільки сильно переживав саме за цю групу та саме за цю справу, що просто буквально надвечір, за кілька годин до комендантської години зірвався, поїхав. Через плавні, зарості, а на той момент вони прострілювалися. Плюс там уже була фільтрація на березі. Там величезна кількість ризиків потрапити та не повернутися. Приїхав до хлопців, ще довго шукав їх. І це виглядало дуже дико, я намагався мало бути на вулиці й не засмаг, а всі місцеві люди засмаглі. Я просто бігав від дому до будинку і питав, чи не бачили тут групу хлопців. І це виглядало так: якийсь дуже блідий мужик бомжуватого вигляду бігає по домівках і запитує: «А ви не бачили тут таких людей?». Я дуже багато уваги привернув. І, скажімо так, якби хтось зорієнтувався правильно, я міг би не повернутись звідти, але ми знайшлися.

Виявилося, що просто у тому регіоні відрубали зв'язок. Той район був дуже важливий, бо на той момент там розміщувалося кілька комплексів ППО та РЕБ, і нам дуже важливо було зрозуміти, чи справді це те, на що полювали ЗСУ.

- А що таке РЕБ? Для наших глядачів та читачів пояснімо.

- Це комплекс радіоелектронної боротьби. Вони часто перешкоджають дронам, виявляють їх, не дають їм працювати на певних частотах. Вони є дуже великою проблемою, ось артилерія без очей — це така собі історія. На той момент це була досить серйозна ділянка, квадрат, який потрібно відпрацювати. Тому воно варте того, щоб ризикувати, і охоронялося відповідним чином.

— Ви дуже мужня людина. Напевно, на окупованій території, в окупованому Херсоні, у вас залишилися не менш мужні друзі, яким не вдалося виїхати. Що вони кажуть, як зараз, чи є у вас із ними зв'язок?

— У режимі онлайн ми регулярно списуємося, у нас є такий поділ: є хлопці, які працюють «у полі», є хлопці «штабісти». Ми в принципі нашу структуру «злизали» у силових органів. Багато хто працює у плані фіксування інформації та діляться таким чином. Тому ми досить оперативно обмінюємося інформацією щодо того, що відбувається. Саме в місті почали просто хватати на вулицях людей, що проходять у тих районах, де вони базуються. Ітимеш по хліб, тебе можуть взяти й катувати, навіщо ти йшов, куди ти йшов. І ти кажеш, що йшов по хліб, а вони не вірять. Складно вже знайти людину, яка не побувала в тортурній.

— Як зараз наші сміливці примудряються партизанити? Чи багато їх там лишилося?

— З божою допомогою.

— Розбиваємо мости. Як мешканці Херсона ставляться до цього?

— Ну, з розумінням. А що робити?

— Скажіть, що з цінами?

— Все російське — огидної якості. Ми жартуємо: "Ми зрозуміли, як пахне "російський дух". Всі продукти, ось абсолютно все, що вони привозять… Якщо взяти стару гірку олію, додати найдешевший мийний засіб, намазати будь-який продукт цією сумішшю, яка вийшла — десь такий запах, присмак має абсолютно все, що вони привозять. Виняток становить чомусь шоколад. Шоколад, солодке — дуже високої якості. Банка пива «Гараж», давайте це буде у нас індикатор валюти, коштує 90 гривень, наприклад зараз. Там пачка серветок може коштувати 100 гривень.

— У гривнях чи в рублях?

— Я просто не звертав уваги на ціни у рублях. Ну, у мене була гривня, я знаю ціни у гривнях. У рублях там зазвичай подвійний цінник є. Якийсь середній гель для душу може коштувати 450-700 гривень. Head&Shoulders велике пакування коштує 700 гривень, наприклад. Дуже дорогі ліки, здебільшого теж російські, неякісні, продаються з клейоночки на підлозі. Спека, асфальт гріється до 50 градусів.

— Чи є ті, хто підтримує цей «русский мир»?

— Їх трохи, але вони є. Здебільшого це люди, які безпосередньо підтримують «русский мир». Це люди, які хотіли кимось бути, але у них такого шансу не було через марення того, що вони заявляли… Вони не стільки прихильники «русского мира», скільки вони знаходять підтримку та розуміння у тих кураторів, які дають їм виконувати певні завдання. Вони хочуть показати, що є місцеві люди, які раді Росії. І які входять до складу «уряду регіону», щоб легітимувати цю історію. Це виглядає так: «Давай, заходь. Чіпи? Так, чіпи. Світовий уряд? Так, світовий уряд. Рептилоїди? Дуже все страшно, ми обов'язково переможемо всіх і допоможемо, ми з тобою. Ти головне, зараз прапор тримай, кажи потрібні речі, а рептилоїдів — ну ми теж дійдемо до них, ось скоро».

— Як вам вдається зберігати оптимізм?

— Ми досить філософськи на це дивилися в тому плані, що, ну так, ну, страшно, страшно бути партизаном, страшно бути українцем, але це не привід. Якщо ми почнемо впадати у депресію, це нічого не змінить. Тому ми постійно намагалися якось гуморити, ми жартували… Я коли виїжджав, з мене пожартували. Хлопці вже знали, що я на підконтрольній території, і написали: став лайк, якщо ти розвідник… роби репост, якщо ти Костя та тебе знайшло КДБ.