Різав баранів для росіян, очолювала «роспочту»: Кому загрожує покарання за колабораціонізм в Україні

Коли Збройні сили звільняють окуповані території, там починають працювати правоохоронці. Вони повинні встановити, хто сприяв окупаційній владі й допомагав російським військам. Так, під час стабілізаційних заходів виявляють людей, які очолювали окупаційні «міністерства» чи «поліцію». Однак за колабораціонізм саджають не лише тих, хто працював в окупаційній адміністрації, проводив «референдум» або вчителював за російською програмою.

Притягують до відповідальності і тих, хто, наприклад, приносив росіянам алкоголь чи цигарки. Правозахисники побоюються, що правоохоронці та судді таким чином витрачають ресурси на другорядні справи, тоді як їм потрібно опрацювати понад 40 тисяч військових злочинів росіян. Докладніше в ситуації розбиралося hromadське.

Стабілізаційні заходи

Коли росіяни окупували частину Харківщини, до місцевих стали «приходити з обшуками, щоб люди йшли на роботу». Кілька разів відвідали й 45-річного Олександра. Він просить не називати місто, де живе, бо каже, що тамтешні прихильники «руского міра» можуть спробувати поквитатися.

До вторгнення чоловік працював у пункті прийому металу, з початком окупації залишився без роботи. До того ж під його опікою було четверо дітей. До літа він ніде не працював, а в червні росіяни оголосили, що надалі видаватимуть гуманітарну допомогу тільки працевлаштованим. Тому чоловік погодився працювати слюсарем в окупаційній поліції.

«Грошей немає. Дитячі нам ніхто не платив», — відповідає він на запитання про те, чому пристав на пропозицію росіян.

Приблизно півтора місяця Олександр допомагав лагодити сантехніку у відділку та в місті, якщо місцеві подавали таке прохання. 26 липня окупаційна влада затримала його нібито за купівлю краденого велосипеда і посадила на 10 діб. Олександр вважає, що хтось міг його здати: чоловік стверджує, що під час окупації він таємно вивозив поліцейських і тероборонівців, які лишилися в місті. Щойно населений пункт звільнили, Олександр сам поїхав у поліцію і побачив там людину, яку раніше вивіз з окупації.

«Сказали: "Лишайся — звозимо тебе на фільтрацію"», — пригадує чоловік.

У публічній комунікації українська влада намагається відійти від слова «фільтрація», щоб цей процес не асоціювався з переслідуваннями, які влаштовують російські спецслужби. Натомість опитування місцевих називають стабілізаційними заходами. За даними на вересень, під час стабілізаційних заходів на Харківщині працівники Служби безпеки перевірили приблизно сім тисяч людей. СБУ разом з іншими правоохоронцями опитує місцевих мешканців на всіх деокупованих територіях. Так намагаються встановити людей, які допомагали росіянам під час окупації.

«На Харківщині створили приблизно 21 фільтраційний пункт, — каже радник міністра внутрішніх справ Ростислав Смірнов. — Поліцейські там теж працювали з місцевими. Попередньо збирають доказову базу, спілкуються з цивільними насамперед для того, щоб дізнатися всю інформацію про відомі їм випадки: хто допомагав, хто, можливо, був колаборантом. Також перевіряють, чи немає серед населення переодягнених у цивільне солдатів РФа, диверсійно-розвідувальних груп». 

Радник голови МВС додає, що не всі повідомлення вдається верифікувати, а провадження відкривають лише за підтвердженими фактами колабораціонізму. 

Олександр розповідає, що з поліції його відвезли у стабілізаційний пункт, де він переночував, а наступного дня відвели до слідчого. Чоловік переповідає, що слідчі йому пообіцяли не висувати підозру, якщо через нього нікого не вбили, якщо він нікого не здав.

«Нормально ставилися — набагато краще, ніж росіяни, — говорить Олександр про спілкування з правоохоронцями. — Потім цей слідчий (який проводив допит — ред.) до мене додому приїжджав чотири рази. Цікавився, як до мене ставляться, чи вистачає їжі, чи дають гуманітарку. Цукерок привезли дітям».

Слідчий приїжджав до Олександра, бо той погодився стати свідком у справах проти найвпливовіших колаборантів міста. Чоловік каже, що йому складно визначити, хто саме повинен бути визнаний колаборантом, але говорить: «Якщо ти сам здався, прийшов і розповів, що нічого серйозного не робив, тебе звільняють від відповідальності».

Колабораціонізм чи ще ні?

Складнощі у розумінні того, як трактуватимуть колабораціонізм, виникали і в інших людей, які опинилися в окупації. Центр прав людини Zmina отримує звернення від людей з окупованих територій, які запитують, чи буде їхня діяльність вважатися колабораціонізмом. Як розповідає менеджерка з адвокації центру Альона Луньова, до них зверталися вчителі, лікарі, працівники місцевої влади, казначейства, яке продовжувало виплачувати зарплатню.

«Люди на окупованих територіях так чи інакше змушені взаємодіяти з органами окупаційної влади. Було питання від представників інтернатних закладів, які не були евакуйовані з Харківської області й до того ж відрізані від підконтрольної уряду України території. Одразу постало питання про отримання гуманітарної допомоги від окупаційної адміністрації — фактично йдеться про порятунок життя підопічних цих інтернатних закладів. Їм розтлумачили в їхніх управліннях, що це також колабораційна діяльність», — розповідає правозахисниця.

Аби точніше пояснити людям, які лишилися на окупованих територіях, що вважатиметься співпрацею з росіянами, а що — ні, законодавці внесли зміни до Кримінального кодексу. Раніше допомога іноземній державі-агресору кваліфікувалася переважно як державна зрада. У березні парламентарі розширили цю статтю, додавши окремий пункт про колабораціонізм. 

Колабораціонізм пояснили через сім пунктів: заперечення російської агресії, обіймання посад в окупаційній адміністрації, вчителювання, допомога окупантам із матеріальним забезпеченням та ведення бізнесу «у взаємодії з державою-агресором», організація «референдумів», агітація та інформаційна підтримка окупації, робота у правоохоронних органах чи воєнізованих формуваннях. Хоча парламентарі намагались уточнити і якомога чіткіше пояснити, що таке колабораціонізм, роботу слідчих і суддів це може тільки ускладнити. 

«Під колабораційну діяльність підпадає дуже широке коло вчинків. Наприклад, там фігурує поняття “здійснення господарської діяльності у взаємодії з органами окупаційної адміністрації”. Але в Кримінальному кодексі воно не розтлумачене», — пояснює Альона Луньова.

Так, під цю статтю можуть підпадати фактично всі бізнеси, які працюють на окупованій території, вважає правозахисниця. Поліція вже оголосила підозри приватним підприємцям, які сплачували податки до російської казни. Так само й учителі, які погодилися працювати за російськими «стандартами освіти», можуть отримати до трьох років позбавлення волі. А втім, українські правоохоронці навряд чи матимуть ресурси розслідувати справи всіх таких учителів, і це породжуватиме проблему вибіркового правосуддя, каже Альона Луньова.

Колабораціонізм передбачає добровільну співпрацю, тому тих, хто працював на росіян під примусом чи тиском, імовірно, не притягнуть до відповідальності. Юристка Центру правової допомоги Катерина Безкоровайна розповідає, що до них зверталися вчителі з деокупованої Харківщини і стверджували, що працювали в російських школах під примусом — за їхніми словами, їм погрожували розправою над учнями з їхньої школи.

Юристка каже, що примус часом важко довести, тому радить людям на досі окупованих територіях, якщо є змога, збирати докази того, що окупаційна влада примушувала до співпраці. Під час винесення вироку, на думку Безкоровайної, важливо також враховувати не лише добровільність, а й наслідки, до яких призвела допомога окупаційній владі. 

«Ми не можемо говорити за цих людей. Ми ніколи не були на їхньому місці, не знаємо, що вони відчували. Я не знаю, чи вони вчинили правильно, але якщо це була добровільна дія, якщо вона спричинила масову загибель або смерть кількох людей, вона має бути покарана», — вважає юристка.

За сприяння окупаційній владі, яке призвело до загибелі людей, можна отримати довічне ув’язнення.

Вирок

З початку окупації правоохоронці зареєстрували 3402 провадження щодо колабораціонізму. Так, під час стабілізаційних заходів правоохоронці виявили «начальницю відділу освіти» в Балаклійській громаді, «начальника відділу культури» на Ізюмщині, жінку, яка очолювала окупаційну «роспочту» на Харківщині.

Проте поки що суди винесли вироки колаборантам дещо нижчого порядку. hromadske дослідило 116 вироків про колабораціонізм, які були у публічному доступі в Судовому реєстрі. У більшості з них ідеться про людей, які у громадських місцях або соцмережах виправдовували російську агресію. За це передбачене позбавлення права обіймати посади або займатися «певною діяльністю». Наприклад, таксисту з Харківщини, який розповідав пасажирам, що Україна має стати частиною росії, на 10 років заборонили таксувати.

В інших вироках українців, які публічно заперечували російську агресію, карали забороною обіймати посади у правоохоронних органах, органах державної та місцевої влади. Юристка Центру правової допомоги Катерина Безкоровайна каже, що не розуміє, як ця санкція може перевиховати людину. До того ж деякі обвинувачені й не збиралися ніколи йти в політику чи на держслужбу. Наприклад, в одному з вироків права обіймати державні посади позбавили священника з Житомирщини, який посеред села агітував за «спецоперацію». 

«На мою думку, у цьому випадку доречною була б санкція виправних робіт, щоб людина зрозуміла, що за цими закликами щось стоїть. Якщо вона закликала бомбити міста, — щоб прийшла розбирати завали, подивилася на згорьовані обличчя власників будівель, які втратили сім'ї під час бомбардувань, щоб зрозуміла, що стоїть за її закликами», — пропонує Безкоровайна.

Інша частина опублікованих вироків стосується допомоги росіянам із матеріальними ресурсами. За таку допомогу обвинувачені отримують різні вироки.

Наприклад, мешканець села Боромля Сумської області зарізав двох баранів своїх сусідів, «діючи умисно, з власної ініціативи та підтримуючи збройну агресію РФ на території України». За це росіяни дозволили йому вільно пересуватися селом. Суд засудив чоловіка на рік і три місяці та заборонив протягом 10 років обіймати посади у владі. 

У тому ж селі інший чоловік надавав росіянам продукти, алкоголь та можливість заряджати телефон і показав, де розташована молочна ферма, з якої вони забрали продукти. Водночас суд зазначає, що чоловік «не надавав зазначених матеріальних ресурсів місцевим мешканцям, тим самим інтереси та потреби окупантів ставив у пріоритет перед односельцями». Чоловіка оштрафували на 17 850 гривень і позбавили права обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування.

Старосту села Малий Вистороп на Сумщині Миколу Ромасенка суд визнав винним у порушенні цієї ж статті за те, що він на прохання росіян надав їм хату в селі, де ті проводили допити місцевих, і вилучив у сільських мисливців шість рушниць. Суд оштрафував його на 34 тисячі гривень і позбавив права впродовж 10 років обіймати посади в державних органах влади та органах місцевого самоврядування.

«За одне й те ж саме діяння можуть дати або позбавлення права обіймати певні посади, або реальний термін», — каже Альона Луньова, яка теж досліджувала судові вироки й дані обласних прокуратур.

Ще одна проблема — класифікація злочинів. Дуже схожі між собою злочини можуть належати до різних статей, а отже — обвинуваченим може загрожувати різне покарання. Корегувальника вогню в Лисичанську засудили до 12 років в’язниці саме за колабораціонізм як за надання окупаційним військам допомоги у веденні бойових дій проти Збройних сил України (ч. 7 ст. 111-1 КК України). Натомість агента ФСБ з Черкас, який передавав дані про ЗСУ, засудили на 10 років в'язниці за державну зраду.

Найбільше правозахисників непокоїть те, що українські правоохоронці та суди відволікаються на менш важливі справи, коли потрібно розслідувати тисячі воєнних злочинів, скоєних російськими військовими. Від початку повномасштабної війни прокурори зареєстрували понад 46 тисяч проваджень щодо злочинів агресії та воєнних злочинів.

hromadske звернулося по коментар до Офісу генерального прокурора з проханням розповісти про роботу над провадженнями щодо колабораційної діяльності, однак на момент публікації матеріалу відповіді не отримало.

«Коли ми бачимо, що чуваків, які носили горілку воєнним чи допомагали зарізати свиню, судять за колабораціонізм, це здається розбазарюванням дуже цінних ресурсів правоохоронної системи, які концентруються не на тому, на чому повинні зосереджуватися під час війни. Я не думаю, що найбільш небезпечно зарізати свиню. Доцільно засуджувати людей, які справді сприяють окупації», — вважає Луньова. 

З іншого боку, додає вона, у такому занадто загальному визначенні поняття «колаборант» є певна логіка з боку держави: не давати чітких указівок, щоб люди боялися співпрацювати з окупантами й не допомагали їм. Радник міністра внутрішніх справ Ростислав Смірнов натомість запевняє, що кожен підозрюваний отримає справедливий вирок.

«У нас правова держава. У судовому порядку кожна людина може довести свою невинуватість. Наприклад, пояснити, що вона робила чи не робила, назвавши конкретні причини таких дій: загроза небезпеки їй або членам її сім’ї, погрози чи перебування дітей у заручниках. Кожна людина матиме право довести свою невинуватість у суді», — каже Смірнов.