«Потрібно залишатися людиною». Як жителі прифронтових громад роками виживають без електроенергії

Тема складної зими, як і раніше, залишається актуальною для України. Регулярні обстріли, зношеність інфраструктури, сильні морози — усе це може призвести до критичних наслідків для вітчизняної енергосистеми, ослабленої регулярними російськими атаками. Утім, досвід показує, що навіть найважчі ситуації можна подолати, якщо люди підтримуватимуть одне одного, а влада сумлінно виконуватиме свої обов'язки.

«Новини Донбасу» розкажуть про жителів трьох прифронтових сіл у Донецькій і Харківській областях, яким із початком повномасштабної війни не пощастило жити в умовах багатомісячних блекаутів. Причому у двох населених пунктах електроенергія відсутня досі. Проте, перебуваючи у важких умовах, люди не тільки адаптувалися до нової для себе реальності, а й зуміли об'єднатися, щоб спільно долати труднощі.

Виживання в курортному селі

До початку повномасштабного вторгнення село Щурове Лиманської громади Донецької області було популярним, адже розташоване в курортній зоні біля Блакитних озер. З 2022 р. Лиман і Щурове були окуповані. Населені пункти згодом звільнили, проте електроенергія в Щуровому відсутня донині.

Військовий біля стели Лиман після звільнення міста. Фото: Новини Донбасу

При тому саме село розташоване за 20 км від лінії фронту. Водночас чіткої відповіді про причини ситуації з електрикою місцеві жителі не отримують.

Як розповів «Новинам Донбасу» староста села Анатолій Кличков, в одному випадку людям кажуть, що територія може бути замінована, а це становить небезпеку для роботи енергетиків, хоча розмінування вже проводили. У другому випадку, що лінії електропередач проходять над приватними базами відпочинку і без дозволу власників туди потрапити неможливо.

Це при тому, що значна частина села зруйнована, а зв'язатися з власниками приватних баз — завдання складне. Множинні звернення старости до всіляких структур і міністерств ситуацію ніяк не вирішують.

Кожен новий день у 35 жителів Щурового, більшість з яких — люди старше 65 років, вимагає постійних зусиль. Воду вони набирають у колонках, які під час морозу часто перемерзають і їх доводиться відігрівати. Щоб помитися, необхідно підігріти воду або на буржуйці, або за допомогою газового балона, але він є не у всіх.

Особливо складно влітку, коли через спеку їжу доводиться готувати на один раз, інакше менш ніж за добу вона псується. Без електроенергії жителям не вдається як слід відремонтувати свої будинки, багато з яких сильно пошкоджені обстрілами. За словами старости, в селі проживають двоє «вправних» чоловіків, але без спеціальних інструментів усі ремонтні роботи будуть лише тимчасовими.

«Як не закручуй, а налітає вітер і все зриває, задуває приміщення. Доводиться тоді більше опалювати, відповідно виходить більша витрата дров. А для людей у віці холод — це хвороби», — розповів Анатолій Кличков.

Він каже, що жителів села забезпечили генераторами, проте використовувати їх люди можуть обмежено через велику витрату палива, яке вони змушені купувати на свої пенсії. Щоправда, один благодійний фонд у нинішньому році виділив кожному жителю по 20 тис. грн допомоги, проте значну частину грошей люди витратили на ремонт житла.

Староста села Щурове Анатолій Кличков. Фото: Антикризовий медіацентр

Складні умови змушують жителів Щурового багато в чому діяти спільно. Ремонтні роботи, допомога по господарству, заправка генераторів, зарядка телефонів і акумуляторів — з усім цим намагаються допомагати один одному.

«Ті ж дрова. Ми не просто розвозимо їх кожній людині, а розпилюємо і колемо, якщо родичі не можуть допомогти. До війни багато людей жили в достатку, але зараз хочеш - не хочеш, а потрібно один одного підтримувати. У такій важкій ситуації потрібно залишатися людиною», — зазначив Анатолій Кличков.

Обстріли й «темні часи»

Найскладнішими для села Мосьпанове Малинівської громади Харківської області стали перші місяці вторгнення. Протягом кількох днів у населеному пункті відбувалися вуличні бої, але потім лінія фронту змістилася на кілька кілометрів. Згодом Мосьпанове неодноразово зазнавало артилерійських обстрілів та авіаударів, унаслідок чого загинуло 12 мирних жителів.

Загалом же під час гарячої фази в населеному пункті з майже тисячі жителів залишалося 62 особи, зокрема двоє дітей. Староста Іван Шаульський каже, що весь цей час залишався разом зі своїми земляками. Щоб підтримати людей, староста під обстрілами возив гуманітарну допомогу та пенсії. Одного разу він ледь не загинув, коли поруч зі зруйнованим будинком, почали рватися снаряди. Довелося йому навіть побувати в полоні. Іван пояснює — не міг залишити людей.

«Я вважав так, люди обирали мене два терміни, вірили мені. А тому я залишався з ними й чим міг їм, тим і допомагав. Перед людьми моя совість чиста, ні про що не шкодую», — розповів староста «Новинам Донбасу».

Електропостачання в Мосьпановому було відсутнє 14 місяців: з березня 2022 р. по травень 2023-го. У цих умовах одним із першорядних завдань було забезпечення людей водою. Це було непросто.

Мосьпанове, Малинівської громади Харківської області. Фото: «Харківобленерго»

Протяжність села становить 12 км, і у важкий час на кожній вулиці проживало по два-три жителі. У підсумку, за допомогою потужного генератора, вдалося запустити помпи однієї з водонапірних веж, що давало змогу на кілька годин на добу забезпечувати водою частину жителів.

Решта підключали генератори до свердловин сусідів або використовували колодязі, які до цього стояли без діла багато років і замулилися. Для підзарядки акумуляторів і телефонів жителі використовують генератори, які селу передали гуманітарні організації. Через те, що палива, яке виділяла громада, не вистачало, селяни кооперувалися і заправляли генератори власним коштом. Загалом, каже Іван Шаульський, активна участь жителів у житті села допомагала їм розв'язувати багато труднощів.

«До цього люди звикли жити, коли в магазинах усе є. А тут вони опинилися в ситуації, коли доводилося ділити навіть булку хліба», — зазначив він.

Староста Мосьпанового Іван Шаульський. Фото: Суспільне

Зрозуміло, що в складний період мешканців Мосьпанового підтримували волонтери, адміністрація громади, допомагали жителі сусідніх сіл. Проте визначати важливі потреби села та здійснювати координацію, мешканці мали самостійно.

За словами старости, у селі регулярно влаштовувалися збори, на яких ухвалювалися важливі рішення. Учасниками зборів були найактивніші мешканці, найчастіше представники від вулиці. Інформацію як один одному, так і старості люди передавали під час зустрічей, бо через поганий мобільний зв'язок додзвонитися було вкрай складно.

Сусід сусіда підтримає

По-своєму долають труднощі жителі сіл Токарівського старостинського округу Дергачівської територіальної громади Харківської області. Електроенергія в населених пунктах відсутня фактично з початком повномасштабних бойових дій, через те, що трансформатори та електромережі сіл були зруйновані обстрілами. Відновити енергетичну інфраструктуру наразі неможливо — села розташовані за два кілометри від кордону з Росією.

Староста Вікторія Колодочка розповіла «Новинам Донбасу», що на сьогодні без світла залишаються села: Гоптівка, Кочубеївка, Шопине, Токарівка. У них проживає 69 осіб, з яких 50 — у Гоптівці. Обігріваються та готують їжу люди на дровах. У літню спеку приготоване тримали в посудинах, поміщених у тазики з водою. Це дає змогу трохи охолодити їжу і продовжити термін зберігання до доби-двох.

Від Гоптівки Харківської області до кордону з РФ менше ніж 5 км. Фото: ДПСУ

Щоб помитися або випрати речі, воду доводиться щоразу гріти на буржуйках. Дуже допомагають генератори, якими жителів забезпечила громада і волонтери. Але проблема знову-таки в нестачі палива. Що стосується зв'язку, то в цьому допомагає подарована волонтерами супутникова система Starlink, яку жителям вмикають двічі на тиждень.

Окремою складністю є забезпечення дровами. Хоча держава виділяє кожному жителю прифронтових територій кошти на купівлю твердого палива, доставити його в населені пункти Токарівського старостату досить складно. Будь-який вантажний транспорт на під'їзді до сіл обстрілюється, а тому привезти дрова можна тільки легковим транспортом.

Але труднощі не роз'єднали місцевих жителів. За словами Вікторії Колодочки, люди допомагають самотнім і тим, хто не може про себе подбати. Ту саму проблему з дровами жителям знеструмлених сіл допомагають розв'язати їхні сусіди з довколишніх населених пунктів, які привозять дрова на власному транспорті.

«Раніше багато хто з тих людей сам був у такій самій складній ситуації, а тому й намагається допомогти землякам. Зазначу, що й між старостами сьогодні стосунки стали теплими, майже родинними. Намагаємося завжди тримати зв'язок один з одним, допомагаємо хто чим може, ділимося досвідом», — розповіла «Новини Донбасу» Вікторія Колодочка.

Вікторія Колодочка. Фото: з особистого архіву

Сама староста хоча і живе сьогодні в сусідній Дубівці, але регулярно перебуває в контакті з жителями старостату, і виконує не тільки адміністративні функції, а й обов'язки соціального працівника, медсестри, психолога. Постійно відвідує всіх мешканців знеструмлених сіл, оскільки через відсутність зв'язку, інформацію людям інакше не донести.

Сьогодні критичні умови життя зберігаються на деокупованих і наближених до боїв територіях України. Однак ситуація постійно змінюється, і в умовах війни можуть розвиватися різні сценарії з непередбачуваними наслідками.



Коли такі події відбуваються, люди прагнуть об'єднуватися, щоб впоратися з труднощами, і вживати заходів в інтересах більшості. При цьому дедалі більше людей розуміють важливість створення справедливих умов на системному рівні та вірять, що це можливо.