Курська операція: успіхи, невдачі та втрати на полі бою

У травні 2024 року видання The Economist написало, що війська РФ готуються до наступу в районі Харківської та Сумської областей на північному сході України. Заступник начальника Головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скібіцький на той час зазначав, що північне угруповання Росії, яке базується по той бік кордону від Харкова, налічувало 35 000 осіб, але планує розширитися до 50 000-70 000 військовослужбовців.

Також країна-окупант «формувала дивізію резервів» (тобто від 15 000 до 20 000 осіб) у центральній Росії, яку могли б додати до основних сил. Тож захід Сил оборони України на Курщину щонайменше не дав російським військам атакувати прикордонні з РФ українські регіони, відсунувши армію окупантів і змусивши її зайняти оборону.

Через 9 місяців з моменту початку операції, аналітики Frontelligence у своєму аналізі констатували, що з виведенням українських сил із Суджі операція явно наближається до завершення, хоча це далеко не кінець історії. Курську операцію розклали на три ключові аспекти: чи було досягнуто геополітичних цілей, чи виявився коефіцієнт втрат сприятливим і чи була операція успішною з військового погляду.

Якими були цілі операції?

Різні українські офіційні особи публічно висували різні цілі. У міру того як операція розвивалася і деякі цілі ставали явно недосяжними, чиновники переглядали заявлені завдання. Така постійна зміна цілей ускладнює визначення справжніх намірів операції. Однак подібне не є чимось незвичайним у цій війні — обидві сторони неодноразово коригували публічні цілі своїх операцій.

Розгромлена колона російських військ на початковому етапі прориву ЗСУ в Курській області

Щоб визначити реальні цілі операції, команда Frontelligence проаналізувала ранні заяви офіційних осіб і провела інтерв'ю з кількома учасниками Курської операції, щоб зрозуміти, наскільки оголошені завдання відрізнялися від фактичних.

Заявлені цілі:

• Відволікання російських сил від напрямків Покровськ і Курахове — про це заявляв головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський у серпні 2024 року.
• Створення буферної зони у Курській області та зрив спроб Росії захопити Суми — заявлено президентом Зеленським у серпні 2024 року.
• Утримання території як важіль тиску у переговорах, частина ширшої «Переможної стратегії» — заявлено президентом Зеленським у вересні 2024 року.

Аналіз досягнення цілей

Першу мету (відволікання російських сил), за даними Frontelligence, явно не було досягнуто, оскільки підрозділи, залучені в операціях у районах Покровська і Курахового, залишилися на своїх місцях і не були перекинуті в Курськ. Єдиним винятком стала 810-та бригада морської піхоти, яка лише короткочасно перебувала в районі Покровська, перш ніж була перекинута в Курськ.

Графік окупації ЗС РФ української території

З іншого боку, коли українська оборона почала руйнуватися в напрямку Покровська в серпні, в України відчувався брак резервів для зупинки наступу російських військ. У результаті російські сили домоглися певних територіальних успіхів, які прискорилися восени, коли оборона ЗСУ продовжувала слабшати без підкріплень.

Другий пункт — запобігання російському вторгненню з Курської області та позбавлення Росії плацдарму для просування в Сумську область. У цьому відношенні Україна досягла певного успіху, створивши буферну зону на території Росії. Це потенційно могло перешкодити російському вторгненню у Сумську область. У цьому сенсі операцію можна вважати успішною, якщо вона запобігла можливим майбутнім російським планам для вторгнення.

Одна з найбільш часто згадуваних цілей була політичною і дипломатичною: передбачалося, що контроль над територією в Курській області міг би стати важелем тиску для потенційного обміну територіями в майбутніх переговорах між Києвом і Москвою. Ця логіка була виправданою: відвоювання великих окупованих територій під час контрнаступу було б набагато більш витратним для України, ніж захоплення слабо захищеної російської території, яку потім можна було б обміняти.

Це був один із найвагоміших аргументів на користь утримання позицій у Курській області. Однак фундаментальною проблемою стало те, що Росія навряд чи погодилася б на обмін територіями, і переговори не просунулися б доти, доки російські війська не витіснили ЗСУ з Курської області.

У зв'язку з цим політична і дипломатична мета може бути обґрунтовано визнана проваленою. Існує, однак, альтернативний аргумент, який полягає в тому, що вторгнення поліпшило геополітичні позиції України, продемонструвавши її готовність продовжувати боротьбу і довівши, що ситуація на фронті не є однозначно поганою.

Росія використала українське вторгнення як привід для введення північнокорейських військ у рамках операції з «деокупації». Це дозволило силам КНДР розміститися на російській території, не переходячи кордон з Україною, що мінімізувало потенційний міжнародний резонанс.

Негласні та другорядні цілі

Крім публічно заявлених цілей, існували також завдання, які офіційно не озвучувалися. Згідно зі свідченнями кількох українських офіцерів, початковий військовий план був набагато амбітнішим і виходив за рамки Курської області. Він передбачав просування в Бєлгородську область через Курськ, що дозволило б розірвати ключові логістичні вузли, критично важливі для російських операцій. Однак цієї мети не було досягнуто.

Зайнята ЗСУ територія в Курській області на вересень 2024 року

Важливим фактором залишається моральний стан військ і набір новобранців. З моменту початку операції багато аналітиків, політиків і військових оглядачів стверджували, що успіх Курського вторгнення став необхідним імпульсом для підняття бойового духу української армії, особливо на тлі серії невдач, яких зазнали ЗСУ у 2024 році. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський у вересневому інтерв'ю CNN заявив, що операція «значно підвищила моральний дух не тільки військових, а й усього українського народу. Це стимул, який надихнув наших бійців і посилив їхнє прагнення до перемоги».

Хід операції

Поділ операції на фази дозволяє чіткіше побачити, як розвивалася і як кожен етап вплинув на остаточний результат.

Початкова фаза (липень - вересень): українські війська зосередилися в районах розгортання, увійшли до Курської області та зайняли позиції вздовж оборонної лінії від Коренєво до Суджі.

Основна фаза (вересень – лютий): активні бойові дії в межах встановлених ліній фронту. Введення північнокорейських військ. Поступова втрата Україною зайнятих територій.

Заключна фаза (лютий – березень): зростаючі логістичні проблеми ЗСУ через тиск з боку Росії, що призвело до організованого відходу українських військ.

Втрати української та російської армій у Курській області

Одним з аргументів на користь операції в Курську було те, що вона могла завдати Росії значної шкоди в плані втрат. Хоча Росія загалом втрачає більше техніки, вона здатна компенсувати частину цих втрат шляхом внутрішнього виробництва і модернізації запасів радянської епохи.

Загалом Росія втратила понад 712 одиниць техніки, у тому числі 412 одиниць становлять броньовані бойові машини (ББМ) – це найбільша категорія втрат, значно перевищує втрати танків, інженерної й транспортної техніки.

Втрати російської техніки у Курській області

Динаміка втрат української техніки відрізняється від російської. Загальні втрати України становлять 632 одиниці, що нижче, ніж у Росії, і вони більш рівномірно розподілені між категоріями бронетехніки та транспортних засобів піхоти. Українські війська, особливо аеромобільні бригади, значною мірою покладалися на мобільність, використовуючи бронеавтомобілі таких типів, як MaxxPro, Козак, Kirpi, Bushmaster і Humvee.

Ці машини добре підходять для рейдових операцій і швидкого маневрування, даючи змогу українським силам ефективно виходити у фланги й тил противника. Примітно, що Україна втратила 66 танків порівняно з 74 у Росії. Втрати російських танків здебільшого включають різні модифікації Т-72, Т-80 і деякі моделі Т-90, зокрема новітній варіант «Прорив». Водночас більша частина танкових втрат України припадає на модернізовані Т-64БВ, а також кілька американських танків Abrams.

Розбита переправа і знищена техніка РФ у Курській області

12 березня стало відомо, що українська армія вийшла із Суджі у Курській області. Проте ЗСУ продовжують бити по переправах у Курській та Білгородській областях, завдаючи втрат армії РФ.

Синім виділено територію, контрольовану Силами оборони України в Курській області станом на 28 березня 2025 року

Сили оборони України продовжують операцію в Курській області, де минулої доби українські захисники зупинили 18 штурмових атак загарбників. ЗСУ й надалі стримують агресора, не даючи йому створити так звану «буферну зону», про яку раніше заявляв Путін.