«Боєприпаси всюди». Піротехнік ДСНС розповів, як триває процес розмінування та що робити тим, хто знайшов снаряд

Після звільнення окупованих територій піротехніки Державної служби з надзвичайних ситуацій знаходять сотні вибухонебезпечних предметів. Російська армія мінує дороги, інфраструктурні об'єкти та особисті речі мирних мешканців. Тільки за один день в Ізюмі та Балаклії вилучають понад тисячу боєприпасів. «Новини Донбасу» розпитали начальника Управління реагування на надзвичайні ситуації ДСНС в Київській області та керівника групи Управління з розмінування Анатолія Врублевського, як йде процес розмінування, які боєприпаси є найбільш небезпечними для мирних мешканців та куди звернутися тим, хто знайшов міни чи снаряди.

В ДСНС попереджають, що у 90% випадків жертвами вибухонебезпечних предметів стають мирні жителі. При виявленні небезпечного предмета слід зупинитися і не рухатися, перевірити, чи немає розтяжок, але у жодному разі не чіпати цей предмет. Також не варто наступати на нього чи розбирати. Піротехніки радять відійти на безпечне місце і лише тоді зателефонувати до 101, 102 чи 112. Користуватися мобільними телефонами біля вибухонебезпечних предметів не можна.

— Як відбувається процес розмінування? Що його ускладнює?

— Наразі процес розмінування проходить в нормальному руслі. Це більше планове реагування на звернення населення. До восьми заявок на день. На початковому етапі, коли були звільнені території, це було на день приблизно 400-600 заявок від місцевого населення. Ми можемо множити цю кількість на три-п’ять, бо коли піротехніки заходили в населені пункти за зверненням громадян, місцеві їх буквально розривали та затягували в будинки для перевірки. Ніхто не вимагав від них дзвонити на 101. Тож, фактично ми приїжджали на одну заявку, а відпрацьовували 5-6.

Зараз населені пункти, які були окуповані, практично всі відпрацьовані з питань оперативного реагування. Десь 50% заявок тепер — це безпечні залишки вибухонебезпечних предметів. Або люди, які повертаються, просять перевірити їх домоволодіння. Частіш за все там нічого немає, але ми зобов’язані перевірити, щоб людина впевнилась в своїй безпеці. З 5 квітня загалом відпрацьовано більше 4 тисяч звернень. Десь 200-300 — від суб’єктів господарювання.

Що потрібно робити при виявленні вибухонебезпечного предмета

— В яких населених пунктах було найбільше вибухонебезпечних предметів? Які об'єкти російські війська мінують найчастіше?

— Там, де активно проводились бойові дії. Бучанський район, Бородянка, Немішаєво, Буча, Гостомель, Ірпінь. В Броварському районі це Богданівка. Ми знаходимо вибухонебезпечні предмети на польових дорогах. Асфальтні дороги перекривались блоками, а польові мінувались, щоб не могли об’їхати фортифікаційні споруди на полях, де знаходились позиції. Щодо об’єктів, то де російським військам в голову приходило, там вони і ставили пастки. Це могли бути приватні домоволодіння, в яких вони жили. Мешканців Бучі, це те, що я особисто бачив, вони розстріляли, закопали у сусідів на подвір’ї. В їх будинку вони жили і його замінували. Залишили гранати в елементах посуду. Ми знаходили пастки в квартирах у дитячих ліжках. Коли вони уходили, то під матрацами залишали гранату. Висмикували чеку. Тобто, коли людина приходить, починає наводити лад, потрапляє на такі елементи пасток. Вони навіть прив’язували розтяжки на одяг, який висів на вішаку, і до дверей. Коли людина бере одяг чи відкриває двері, спрацьовує граната. Вони ставили розтяжки на стежках в лісах та посадках. Там, де знаходились їх позиції і вони спостерігали за нашими підрозділами. Буквально місяць тому жінка ходила по гриби і загинула. Тому польові дороги, ліси, посадки все ще актуальні щодо небезпеки. Також були факти, коли вони підкладали гранати у тіла мирних мешканців.

— Щодо Чорнобильської АЕС. Свого часу були повідомлення про її замінування. Чи дійсно це було так? Якщо проводити паралелі, то зараз є інформація про замінування Запорізької АЕС. Що складно при розмінуванні таких об’єктів?

— Ті шляхи, які були навколо станції, там знаходили залишки снарядів. Окупанти ставили протитанкові міни, бо це був елемент захисту позицій. Щодо самого об’єкта, як будівлі, то цим займалась Національна поліція. Але перевірити об’єкт, який має безліч приміщень, меблів, приладів устаткування — це дуже важко. В кожному елементі може знаходитись пастка, яка може нанести шкоду людині або виробництву. Якщо закладається велика кількість вибухівки, то це наносить шкоду самому об’єкту.

— Зважаючі на масштаб мінування, чи вистачає ДСНС фахівців чи залучають західних? Можливо, наші фахівці знайомі не з усіма вибухонебезпечними предметами?

— В нашій країні йде війна з 2014 року. Підрозділи ДСНС залучалися в Луганську та Донецьку області для розмінування території. За цей період вони набралися досвіду. Це була співпраця і з міжнародними партнерами, які ділилися досвідом розмінування. Наші фахівці з розмінування є дуже кваліфікованими. Того досвіду, який вони мають, достатньо, щоб провести роботи з розмінування. Що стосується кількості підрозділів, то ДСНС їх збільшила. Не просто за рахунок перерозподілу. Ні. Рішенням уряду була штатна чисельність збільшена на 600 осіб. Це додатково штатна чисельність, яка фінансується. Фінансується також закупівля техніки, обладнання засобів захисту, навчання людей. З-за кордону ми залучаємо операторів протимінної діяльності. Наших закордонних колег, які приїжджають і проводять гуманітарне розмінування. Ці заходи здійснюються безкоштовно для нас за рахунок інвесторів західних країн, які фінансують роботу саперів на території України. Приїжджає оператор протимінної діяльності. Він може залучити закордонних фахівців, а може провести навчання місцевих фахівців, які будуть виконувати роботу за кошти закордонних інвесторів. Це абсолютно нормально.

Піротехніки ДСНС розбирають арсенал, що залишився після деокупації Харківської області. Фото: ДСНС України

Ми, підрозділи ДСНС, працюємо в плановому оперативному реагуванні. У нас зараз йдуть звільнені території. Туди не допускаються оператори протимінної діяльності. В першу чергу йдуть представники державних органів влади. ДСНС, ДССТ — служби спецтранспорту, МВС. Ми проводимо оперативне реагування щодо знешкодження і знищення вибухонебезпечних предметів на об’єктах критичної інфраструктури для відновлення її роботи. Потім йде очищення населених пунктів, щоб могли повернутись люди. Вже потім заходять оператори протимінної діяльності, коли територія безпечна. Вони оглядають ліса, поля. Ті об’єкти, огляд яких — це довготривалий процес. Чим більше таких операторів буде, тим менше часу нам знадобиться, щоб наша земля стала чистішою і безпечнішою. Тільки в Київській області в середньому за минулі роки було близько п’ятисот залучень на знешкодження і знищення вибухонебезпечних предметів часів Другої світової війни. В рік один-два рази на день залучалися підрозділи. Це більше 2,5 тисяч вибухонебезпечних предметів. Тому сказати, що нам треба рік-два-три — цього не може ніхто сказати.

— Які вибухонебезпечні предмети є найбільш підступними для людини. Наприклад, є міни «Пелюстки». І як часто ви знаходили снаряди, міни, які є забороненими?  

— Загальна кількість безпосередньо мін — їх небагато. Відсотків 5-7. 93-95% — це залишки від ведення бойових дій. Це мінометні міни, авіаційні бомби, системи реактивну залпового вогню, які активно застосовували на території області. Ручні гранати. Наші підрозділи працюють по знешкодження всього цього спектру. Найнебезпечніше те, куди людина прикладає руку. Що стосується «Пелюсток», то на території Київської області їх не було. Те, що було найнебезпечнішим, — це протипіхотні міни. Міна спроектована так, що вона повинна нанести шкоду людині. Вона відриває певну частину людини. Міна не вибирає, цивільна особа це, тварина чи дитина, чи це солдат. Міни встановлювали, як правило, на лісових стежках, польових дорогах. У нас багато фактів, коли цивільне населення, незважаючи на таблички, на маркування, на інформацію, яку ми доносимо через місцеві органи влади, вважало, що ця дорога безпечна. От вони хочуть по ній їхати. В кращому випадку це втрата транспортного засобу. В гіршому — втрата життя і здоров’я. Тому найнебезпечніше — інженерні боєприпаси, а також вибухонебезпечні предмети, які застосовувалися як пастки. Це могли бути елементи снарядів. Там був детонатор, щоб збільшити ефект від руйнування. Це протипіхотні міни, які ставилися дистанційним способом. Вони заборонені конвенцією. Їх ставили на людей і проти людей. Це міна ОЗМ-72. Росіяни встановлювали її для захисту своїх позицій в Броварському районі. Дуже страшна міна. 560 грам вибухової речовини. Для порівняння в гранаті 60 грам. Радіус ураження 50 метрів.



— Як себе поводять снаряди, наприклад, під впливом погоди? Які ще фактори впливають на детонацію?

— Температурний діапазон вибухонебезпечних предметів, які я описав, складає від мінус сорока до плюс п'ятдесяти градусів. Термін їх придатності тільки по паспорту складає до десяти років. Після 10 років вони не можуть самовільно спрацювати. Є певні вибухонебезпечні предмети з елементами самоліквідації. Ми знаходили, де елемент самоліквідації не спрацював. І вони були в зведеному стані.

— Чи мають міни вплив на екологію? Чи є вони токсичними для людей?

— Вибухова речовина — це хімічна речовина, яка має хімічні сполуки. Процес вибуху — це хімічний процес передачі детонації, горіння від пласта, по пласту з певною швидкістю. Коли людина часто вдихає продукти вибухової речовини, то одним із факторів є рак легенів, інших органів.

Піротехнік за роботою. Фото: ДСНС України

— Чи є хоча б приблизні прогнози щодо розмінування. І є проблема, що у багатьох населених пунктах після звільнення немає зв’язку, світла. Тож мешканці не можуть повідомити про боєприпаси. Який алгоритм дій в таких випадках?

— Ми працювали в першу чергу над тим, щоб протягом перших семи днів відновити лінії електропередач і завести світло. Ми просто заїжджали в населений пункт. Нас зустрічали люди і показували, де у них знаходяться вибухонебезпечні предмети. Ми в першу чергу заходили туди, де люди живуть. І ми працювали по двох напрямках. Перший — звільнення та підключення об’єктів критичної інфраструктури. Друге: ми приїжджали в населений пункт, їздили вулицями, збирали вибухонебезпечні предмети. Після активної фази війни ці вибухонебезпечні предмети практично всюди. Вздовж доріг, на дорогах, в будинках. Ми спочатку чистили дороги, щоб могли безпечно пересуватись. Нас люди бачили і запрошували. Коли запустились телекомунікаційні системи, запрацювала лінія 101. Також ми старост просили підготувати інформацію. Казали, що ми будем через три дні, щоб коли ми приїхали, був список людей, адрес, проблемних ділянок, наявність мінних полів. Про розтяжки, які є. І ми тоді відпрацюємо це все. Тобто, місцеві органи влади можуть допомогти. Але я хочу сказати місцевому населенню. Якщо хтось два-три дні до них не приїжджає, не треба виносити снаряди, піднімати міни. Фахівці до вас приїдуть і все буде нормально.