«Не має бути поділу між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився в Україні». Інтерв'ю з Мирославою Керик

Мирослава Керик є однією з лідерок громадської думки, впливовою українкою в Польщі. Вона багато років займається питаннями міграції, за фахом — соціолог, історик. Очолювана нею громадська організація «Український дім» у Варшаві від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну надала підтримку тисячам українців. І продовжує це робити. Ми з пані Мирославою поговорили про те, які зміни ініціює організація для воєнних мігрантів, які потрапили до Польщі? Як розширити можливості для біженців з окупованих і прифронтових територій? Як врятувати польсько-українські відносини? І про те, що українці в Україні та за її межами — це одна єдина спільнота.

— Пані Мирославо, нещодавно видання Forbes Women в Польщі визначило Вас як одну із 24 лідерок. Розкрийте секрет, як так сталося? Ви відчуваєте себе частиною українського суспільства чи польського?

— Два роки тому я сказала би, що моє серце і тут, і там. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зрозуміла: серце там, де більше болить. Звісно, я понад 20 років живу у Польщі, тому переймаюсь ситуацією тут також. Але зараз найголовніше — допомагати українцям, які приїхали до Польщі, підтримувати Україну, бути адвокатом українських справ, голосом України в Польщі. 

Номінація у «Форбс» для мене була несподіванкою, тим більше, що наша організація є неприбутковою, я не маю відношення до бізнесу. Але, з іншого боку, ми активно співпрацюємо з бізнес-організаціями, які надали велику допомогу після початку повномасштабного вторгнення.

— Ви є впливовим голосом у Польщі, про це свідчить, наприклад, той факт, що Вас номінували на «Варшавянку року». До Вас дослухаються.

— Наша організація, «Український дім», існує понад 20 років, ми співпрацюємо з багатьма інституціями, медіа в Польщі. З нами радяться, якщо йдеться про те, якими мають бути зміни правил перебування українських біженців. У Польщі, де ми проводимо діяльність, результати нашої праці видно більше, ніж в Україні.

Звичайно, бракує більшої співпраці з українською стороною, розуміння на рівні держави [України] важливості діаспорних організацій в цілому. Українці, які живуть за кордоном, можуть допомагати Україні,  співпрацювати з її інституціями. Є такий виклик.

А стосовно «Варшавянки року» — я живу в Варшаві, це відкрите динамічне місто, де тебе приймають такою, яка ти є, [де ти] не відчуваєш себе чужою, хоча походиш з іншої культури.

«Український дім» діє у Варшаві. І місто оцінило, комісія [номінації] це оцінила — перший раз українка потрапила до 10 номінованих на цю премію. Для мене це ще й показник того, що в [польському] суспільстві цінують людей, які сприяють розвитку міста, країни, що дає поштовх до розвитку, мотивує.

Взагалі Польща змінюється, стає більш багатокультурною, ніж ще 70 років тому.

— Після 24 лютого 2022 року, коли до Польщі потрапило декілька мільйонів воєнних біженців, «Український дім» став однією з найбільших організацій, які допомагали, консультували, шукали житло. Як вдалося швидко налаштувати роботу?  

— Дійсно, одна справа побудувати структуру з 10 осіб, де всіх знаєш, і зовсім інше — одразу розширитись до 180 працівників, щоб організація функціонувала як єдине ціле. Це вдалося, тому що ми отримали велику підтримку, в тому числі й від бізнесу.

Це і компанії «Оранж» (мобільний оператор в Польщі — ред.), «Вестерн Юніон», Мастеркард та інші, які нам допомагали розвинутися. Наприклад, Гугл нам надавав простір, бо ми просто не мали місця, де працювати. А наша гаряча лінія для біженців працювала в «Оранжі». Компанії, які будують франшизи, створюють філії, допомогли побудувати структуру, оскільки мають такий досвід. Ми були відкриті до співпраці і стали більш «видимі» для бізнес-сфери. Співпрацюємо з фондами банків і компаній, які теж підтримують наші програми.

Один із заходів для українців в «Українському домі» у Варшаві

— Ви часто берете участь у різних міжнародних заходах на підтримку України. Чи відчуваєте, що змінюється ставлення міжнародних партнерів? Що доводиться їм пояснювати? 

— «Український дім» завжди спеціалізувався на питаннях міграції. Я до повномасштабного вторгнення активно брала участь у міжнародних конференціях, економічних форумах.

Протягом останніх двох років трохи змінилась сфера діяльності: здебільшого буваю на конференціях щодо гуманітарної допомоги. 

Потрібно наближати дискусію до проблем людей, не зосереджуватись лише на загальних питаннях. 

Окрім того доводиться пояснювати, чому Україна бореться, чому українці — не росіяни? Іноземцям необхідно тлумачити, що ми маємо інші ідеали, прагнення. І звичайно, тримати фокус уваги на тому, що війна триває, Україна потребує допомоги. Я говорю про це постійно, маю враження, що мене слухають — це одна крапелька серед багатьох.

Дуже потрібні зустрічі з біженками: у нас, в «Українському домі» були урядовці з Канади, Ірландії, сенатори зі Сполучених Штатів, вони почули багато речей від самих воєнних мігранток, відчули їхні настрої і потребу діяти на користь України.

— Серед наших читачів є ті, хто втратив домівки, багато пенсіонерів, інвалідів, жінок з дітьми з окупованих або з прифронтових територій, їм немає куди повертатись. Натомість у Польщі статус захисту продовжують щоразу на пів року, вони весь час живуть у непевності. Чи має бути довгострокова стратегія у Польщі, в Європі? Що це мало би бути, щоб все ж таки ці люди відчували хоч мінімальну стабільність?

— Повністю згодна, ми постійно говоримо про гнітюче відчуття нестабільності у біженців. «Український дім» є частиною міграційного консорціуму, ми на європейському рівні говоримо з нашими партнерами про потребу довготривалих рішень.

Пенсіонери, люди з інвалідністю — основна група людей, які приходять до нас по допомогу, їм дуже важко жити в такій «тимчасовості». 

Важко сказати, чи буде почутий наш голос, але я знаю, що ведуться розмови в Євросоюзі про нові рішення про продовження тимчасового захисту для українців.

В Польщі ми ініціюємо розширення категорій воєнних мігрантів, які можуть подавати документи на тимчасове проживання в країні (посвідка на тимчасове проживання в Польщі надається на 1 або 3 роки, залежно від рішення компетентних органів — ред.). Ми внесли пропозиції до урядових структур Польщі. Йдеться про те, щоб за новим законодавством Польщі, яке має почати діяти від 1 липня 2024 року, дозволити, наприклад, старшим особам подавати документи на тимчасове перебування. Вони вже не працюють, не мають доходу, відповідно, дохід не має бути визначальним (на сьогодні в Польщі подати документи на тимчасове проживання можуть лише ті, хто працює і має відповідний рівень доходу, або веде підприємницьку діяльність — ред.) Також є біженці, які потребують підтримки. Їм треба надати можливість легально жити тривалий період.

Це наші пропозиції, про які ми говоримо з [польськими] політиками на різних рівнях. Основна мета — зробити можливим, щоб більше категорій людей могли складати документи на перебування в Польщі, щоб їхнє життя було передбачуваним.

— Пані Мирославо, раніше Ви пробували «піти в політику». Чи маєте намір знову балотуватися? Тим більше, Ви маєте розуміння, що потрібно робити, зокрема, для біженців, для українців в Польщі.

— З одного боку, ми [українці в Польщі] повинні бути репрезентовані на різних рівнях. Ми — частина цього суспільства, навіть якщо хтось тут живе лише 2 роки і є біженцем. Але ми не маємо жодного впливу на політику Польщі!

З іншого, від початку повномасштабного вторгнення “Український дім” розрісся як організація, попереду великі виклики. Кошти від міжнародних організацій, від донорів, дозволяють діяти цього року, але що буде наступного — невідомо. 

Основне завдання — збудувати фінансову стабільність організації, щоб і надалі допомагати нашим [українським] співгромадянам. Для мене це пріоритет.

В рамках різних консультаційних груп ми надаємо свої пропозиції Міністерству освіти, Міністерству внутрішніх справ [Польщі] щодо політики стосовно воєнних мігрантів. Ці групи не мають формального статусу при міністерствах. На запрошення заступників міністрів ми працювали над рекомендаціями, як група експертів.

Питання, чи йти в політику, постане [для мене] за 4 роки. Збільшиться кількість українців, які матимуть польське громадянство, і це теж важливий чинник — може, буде шанс бути вибраним. Українці, які отримують польське громадянство, мають усвідомлювали потребу політичного представництва. Але це поки не настільки велика сила, дуже важко би було отримати достатню кількість голосів тільки за рахунок самих українців або [інших] іноземців.

На останніх парламентських виборах (15 жовтня 2023 року — ред.), на відміну від попередніх, балотувалося значно менше кандидатів іноземного походження, тобто натуралізованих громадян Польщі. Одиниці. 5 років тому все ж таки були й українці у списках. Сумна констатація — [нині] партії так хотіли виграти вибори, що не включали цих кандидатів.  

Зараз триває виборча кампанія до місцевого самоврядування. Я не знаю, чи є кандидати-українці. Певно є, але їх теж суттєво менше. Це взагалі цікава тема, на місцевому рівні важливо мати представництво — можна впливати на якісь процеси, які більш дотичні до кожної особи.

Мирослава Керик

— Щодо настроїв у суспільстві. Посилюється напруга між поляками й українцями. У Варшаві це теж відчувається у зв’язку з протестами аграріїв і не тільки. І навіть на дверях «Українського дому» у Варшаві вандали нещодавно намалювали шибеницю. До Вас питання як до людини широко освіченої — філософа, соціолога: що відбувається?

— Певні політичні сили використали настрої, які є серед фермерів у Польщі, суспільство накручували. Не обійшлося без впливів Росії, яка вміло підсилює певні рухи, щоб спровокувати суспільні конфлікти. Все почалося з підсилення певних маргінальних тем і перейшло в таку кризу.

Тим часом відбуваються вибори за виборами — парламентські у 2023, місцеві у квітні ц.р., потім до Європарламенту — ситуація загострюється. Значна частина протестувальників — виборці попередньої влади, за якої було менше протестів.

А теперішня влада Польщі, власне, через вибори теж не реагувала на протести, фактично, потураючи їм. Дуже довго публічно звучали гасла протестувальників без якогось критичного ставлення до цього. Наприклад, гасло, що нібито «українське зерно заливає Польщу», повторювалося безперервно вже від серпня минулого року. А в реальності цифри говорять про інше. Прикладів багато. Політичні партії не вели діалог із суспільством, не пояснювали  справжній стан речей. Криза поглибилась. Стався суспільний вибух. Насправді ж, з’ясувалось, що більше польської продукції йде на експорт до України, ніж [українського] імпорту в Польщу. А ще є імпорт з Росії до ЄС.

І висипання зерна, і ці блокади кордону під час війни українське суспільство дуже боляче сприйняло. Думаю, що [польські] політики не до кінця усвідомлювали, яку негативну реакцію це викличе в сусідній країні, і як це не добре для Польщі теж. Останні 2 роки ми будували позитивні відносини між Польщею та Україною, а їх виявилось можна так швидко зруйнувати, не реагуючи, не беручи на себе відповідальність за вирішення цих справ.

— Як врятувати відносини?

— Потрібні рішучі дії, переговори і ухвалення, може, не дуже популярних рішень. Все одно їх доведеться приймати, бо інакше наслідки будуть ще гіршими.

Бути заручником виборів — теж не добре. А зараз виглядає, що ми трішки заручники виборів. Для мене це велика загадка. І великий сум, що так сталося.

— Якими є пріоритети «Українського дому»?

— Ми прагнемо бути організацією, яка йде за потребами людей, вміє пристосовуватись до змін. Весь час відповідаємо на виклики: як бути українською організацією, яка потрібна українцям, українкам.

Для нас дуже важливо, щоб ми об'єднували українців, творили українську спільноту в Польщі, були її голосом. Ми доносимо позицію українців до польського суспільства, політиків. Водночас прагнемо, щоб наш голос було чути і в Україні — бо його теж не завжди чути. Не має бути поділу, антагонізму між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився в Україні. 

Потрібно діяти солідарно, тому що це наше суспільство. Ми разом творимо таку спільноту, яка незалежна від кордонів. І хто би де не був, він має почуватися частиною цієї спільноти.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine