Як родина добровольця, який воював за Україну, намагається врятувати його від смертної кари в Білорусі

У 2014 році білорус Василь Веремейчик пообіцяв родині, що поїде захищати Україну, якщо танки підуть на Київ. У 2022 році, коли це сталося, він дотримався слова. Але зараз допомога потрібна вже йому.

Веремейчик перебуває в полоні — але не в російському. Відвоювавши на Херсонському, Миколаївському напрямках і в Сіверськодонецьку, він зіткнувся з несподіваною проблемою. Колишньому воїну не вдалося легалізуватися ні в Україні, ні в Литві, і він прийняв відчайдушне рішення — поїхати до знайомих у В'єтнам. Але там його затримали за запитом Білорусі й видали режиму Олександра Лукашенка.

Через те, що Веремейчик воював на боці України, у Білорусі йому загрожує смертна кара.

Дружина й мати білоруського добровольця просять Україну включити його до списків на обмін. А замість людини, яка воювала за Україну, запропонувати Лукашенку забрати полонених білорусів, які воювали на боці Росії.

Дружина Василя Веремейчика, Євгенія, розповіла «Єврорадіо», чому розраховує на такий обмін і вважає його можливим.

«Ми сподіваємося, що в Україні з'являться люди, готові нас почути»

14 березня в Україні відзначали День добровольця — і полк Кастуся Калиновського, у складі якого Василь Веремейчик захищав Україну, отримав сталевий хрест «За вашу і нашу свободу». Це найвища колективна нагорода України.

Приблизно в той самий час у Верховній раді виступав депутат Ігор Гузь. Він озвучив проблему необхідності звільнення білоруських полонених:

«На жаль, є хлопці, які воювали у складі Збройних сил України і зараз перебувають у полоні. Їх усіх треба звільнити», — сказав Гузь депутатам Ради.

Крім Веремейчика відомо ще про двох білоруських добровольців, які перебувають у полоні — щоправда, в російському. Це Сергій «Кліщ» Дегтєв і Ян «Тромблі» Дюрбейко. Вони внесені до списків на обмін, але вже понад два роки про їхню долю нічого невідомо.

З листопада, коли Веремейчика затримали у В'єтнамі, його дружина Євгенія стукає в українські інстанції. Але на всі надіслані звернення вона отримувала формальні відповіді. Однак зараз у Євгенії з'явився оптимізм.

«По-перше, з приходом до влади в США адміністрації Дональда Трампа Лукашенко демонструє готовність іти на контакт зі Штатами. Наприклад, він дає інтерв'ю американському блогеру Маріо Науфалу. Очевидно, що в адміністрації Трампа він бачить більш гідного співрозмовника, ніж в адміністрації Байдена.

По-друге, ми бачимо, що вже відбулося звільнення кількох білоруських політв'язнів за участю адміністрації США. Тобто домовленості можливі. Так, звільнення політв'язнів — це не звільнення полонених. Але це сигналізує, що з режимом Лукашенка можна домовитися.

До того ж у медіа почали з'являтися прізвища білорусів, які воювали на боці Росії, а зараз перебувають у полоні в Україні. Хтось із них навіть звернувся до Лукашенка. І ми можемо пропонувати обміняти цих людей на тих, хто захищав Україну.

Увесь цей час із моменту викрадення Василя в листопаді ми працювали в різних напрямках. Але ми сподіваємося, що в Україні з'являться люди, які готові нас почути, поговорити з нами», — каже дружина білоруського добровольця.

«Він пообіцяв мені, що поїде в Україну, якщо танки підуть на Київ»

Ми поговорили з колишнім побратимом Веремейчика, який познайомився з ним у перші ж дні після початку війни. Василь тоді приїхав на київську «располагу» — тобто в місце, де розташовувалися і жили між бойовими виходами добровольці.

Веремейчик колись служив за контрактом у білоруській армії (але майже 10 років тому звільнився і пішов у IT). Як колишній офіцер Василь міг діяти професійно. Він умів організовувати процеси, давати поради — на відміну від тих, хто в лютому 2022 року вперше дізнався, що таке армія.

«Це людина вольова, впевнена в собі, з принциповим почуттям справедливості. Абсолютно надійна, я ніколи не сумнівався в ньому. Виступав за дисципліну, щоб у підрозділі не було «махновщини», щоб формувався нормальний військовий порядок», — розповідає його побратим.

Другий побратим Веремейчика з позивним «Бобр» каже, що його дуже надихнула витримка Василя. Ось який епізод він згадує:

«Запам'яталася картина: були ми в селі Лозова, і я згадую, як ми сиділи в окопі під час обстрілу. А Василь кудись ходив, стежив за іншими, а як були прильоти, він тільки пригинався на півголови. Тоді крім нього тільки Брест трошки пригинався від прильотів, і був ще український офіцер, який взагалі не реагував на них. Я дуже тоді надихався їхньою мужністю», — додає побратим Веремейчика.

Так він же «загроза національній безпеці»!

В Україні знають про роль білоруських добровольців, але справа Веремейчика ускладнюється тим, що йому заборонили в'їзд в Україну. І щоб пояснити українському суспільству настільки дивні обставини, знадобилися і слова, і час, каже Євгенія Веремейчик.

Після екстрадиції Василя до Білорусі в мережі обговорювали чутки про те, що до його заборони на в'їзд в Україну причетна сама військова частина, в якій служив Василь.

Але командир ПКК Павло Шурмей спростовує ці чутки. Виїхавши з України, Веремейчик намагався затриматися в Литві, але там вирішили, що він «загрожує національній безпеці». Можливо, таке рішення ухвалили через те, що Василь раніше служив за контрактом у білоруській армії і чесно описав це, подаючись на ВНЖ.

Саме через низку проблем із легалізацією колишній воїн ПКК і попрямував до В'єтнаму, де його затримали і передали до Мінська.

Його дружина каже простіше — Василя викрали. Досі достеменно не відомо, як сталося так, що Україна вважала небажаною фігурою людину, яка її захищала.

«В українців це викликає нерозуміння: чому ви хочете обміняти цю людину, якщо в нас тут тисячі своїх полонених? Ми думали, що пояснити ситуацію допоможе командування полку, але їхні контакти не спрацювали. Тому ми хотіли б звернутися до білоруських та українських правозахисників, до керівництва ЗСУ з пропозицією розглянути питання про обмін Василя.

І це потрібно зробити, тому що через цей крок Україна може продемонструвати повагу до всього білоруського волонтерського руху.

І це важливе повідомлення не лише для білорусів, а й для всього українського суспільства. На жаль, зараз в Україні значна кількість людей ставиться до Білорусі як до країни-агресора. Але добровольці своїм прикладом і своїми життями демонструють, що наші народи не чужі один одному і навіть у таких складних умовах білоруси підтримують Україну», — каже Євгенія Веремейчик.

Листи Василя до дружини проходять через цензуру — але доходять, хоча багато чого в них і перекреслено цензором.

«Листування не дуже часте, але воно є. Так, у нас немає можливості обговорювати політичні справи, але з цих листів ми знаємо, що він тримається», — розповідає Євгенія.

Близькі сподіваються, що Василю вистачить сил протриматися до того часу, коли Україна заступиться за нього, як він — за неї.