З майна залишилася обручка: на що живуть люди, яким вдалося врятуватися від війни

В Україні понад 4,6 млн громадян мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Багато з цих людей, рятуючись від обстрілів, залишилися фактично без засобів до існування і готові братися за будь-яку роботу, щоб прогодувати сім'ю і оплатити житло.

У даному матеріалі «Новини Донбасу» розкажуть про труднощі з працевлаштуванням, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи. Про заходи, які робить держава у розв'язанні даного питання. А також про позитивні прояви всередині суспільства. Адже нерідко серед людей, які змушені буквально виживати на новому місці, можна зустріти громадян, готових допомогти тим, хто перебуває у важкому матеріальному становищі. Ці люди самі були в такій тяжкій ситуації, а тому гостро усвідомлюють необхідність надання всебічної підтримки, яка сьогодні так необхідна багатьом українцям.

Вимушена економія

З початку повномасштабної війни рівень бідності в Україні зріс на 19%. Особливо постраждали громадяни, які змушені були покинути свої будинки і шукати роботу на новому місці. Згідно з результатами дослідження проведеного Міжнародною організацією з міграції, внутрішньо переміщені особи мали набагато менше шансів знайти роботу — 56% порівняно з непереміщеними — 68%. Крім того, серед опитаних — 9% зазначили, що їх пошуку роботи перешкоджала дискримінація за ознакою статусу переміщених осіб, при цьому 42% відповідали, що потенційні роботодавці неохоче наймали їх на роботу.

Про складне матеріальне становище ВПО свідчить і статистика, яку наводить Київрада. Відзначимо, що сьогодні в столиці зареєстровано 418 тис. внутрішньо переміщених осіб з яких 76% сімей мають у своєму складі соціально вразливі групи, 40% сімей перебувають за межею бідності і змушені економити навіть на харчуванні. Крім того, 85% сімей змушені платити значну суму за оренду житла, при цьому для 73% з них це основна стаття витрат, ще 50% відзначають, що мають складнощі з оплатою комунальних послуг.

Зрештою, не маючи змоги знайти кращого життя в інших регіонах, багато громадян повертається назад. Це при тому, що життя на прифронтових територіях є набагато важчим ніж в умовно спокійних областях. Мало того, деякі люди навіть вважають за краще залишатися жити в «сірої зони», оскільки впевнені, що на новому місці їм буде ще гірше. Медсестра з села Катеринівка Іллінської громади Донецької області, що сьогодні перебуває у «сірій зоні», — Олена Лобова, так пояснює своє бажання залишитися.

«Перш ніж кудись виїжджати, необхідно знайти роботу, а це дуже складно. Мені вже 50 років, в такому віці не дуже-то хочуть працевлаштовувати. У мене важкохворий 85-річний батько, який нетранспортабельний. У той же час оренда квартири обійдеться мені в 10 тис. грн на місяць. У мене немає таких заощаджень», — розповіла вона журналістам нашого видання.

Донецька область. Прифронтова територія після чергового російського обстрілу. Фото: Дмитро Глушко, Новини Донбасу

«Хіба ми винні, що опинилися у такій ситуації?»

Про свій досвід пошуку роботи «Новинам Донбасу» розповіла самотня мама Катерина Гречко, яка разом з 5-річною дочкою виїхали з Бахмута Донецької області, де у неї була двокімнатна квартира.

Розбиті снарядами будинки, воронки від ударів на вулицях, сміття і завали: Telegram-канали публікують фото Бахмута

Зараз сім'я проживає в Дніпрі. Місячний дохід Катерини дозволяє орендувати лише поганеньку однокімнатну квартиру. У Бахмуті молода мама заробляла на життя викладанням музики і ніколи не мала проблем з роботою. Однак у Дніпрі знайти роботу за фахом не вдалося, тому Катерина влаштувалася працювати репетитором. Але пропрацювавши три тижні, жінка звільнилася, оскільки їй нічого не заплатили, і в майбутньому за репетиторство вона вирішила не братися.

«Чесно кажучи, не знаю як ще можу заробити. Піти влаштуватися касиром в магазин я не можу, так як немає можливості залишати дочку на тривалий час. Живемо на виплати від держави як ВПО — 2 тис. грн на місяць на дорослого і 3 тис. грн на дитину, а також на допомогу родичів. Іноді вдається отримати гуманітарну допомогу. Але з кожним разом її дають все менше. Враження, що люди втомилися від війни і переселенців. І таке ставлення пригнічує. Хіба ми винні, що опинилися в такій ситуації?» — розповіла жінка «Новинам Донбасу».

Наступна наша співрозмовниця — 65-річна Антоніна Мухіна. Жінка тривалий час проживала в Сніжному Донецької області, а перед повномасштабним вторгненням жила в м. Ірпінь Київської області, звідки в перші дні війни виїхала до Івано-Франківська. Антоніна на новому місці довго шукала роботу. Одного разу влаштувалася працювати покоївкою в міському готелі. Там їй не заплатили, після того, як вона дізналася, як в комплексі обманюють відвідувачів, і відмовилася брати в цьому участь. Адміністрація готелю навіть погрожувала жінці, якщо та надасть ситуації розголосу.

«Ще на одній роботі мені повідомили, що я їм підходжу. Єдиний нюанс — проблема з виплатою зарплати, яку могли затримати від місяця до пів року. Звичайно такий варіант мені не підійшов. У підсумку мені тривалий час довелося шукати роботу, в чому мені активно допомагали малознайомі люди і друзі. Врешті-решт я знайшла роботу, яка мені дуже подобається. Сьогодні працюю в реабілітаційному центрі "Донбас – Прикарпаття", який переїхав з Краматорська», — розповіла «Новинам Донбасу» Антоніна Мухіна.

Наступний випадок — нечастий приклад того, коли доля ВПО після складного переїзду склалася відносно вдало. Спочатку Ганна Мацько, мешканка м. Новогродівка Донецької області, разом з чоловіком і літньою родичкою зазнали тяжких потрясінь. Будинок, в якому вони проживали тепер повністю зруйнований, як і вся вулиця. Самі люди виїжджали в останній момент, захопивши з собою лише найнеобхідніше. Сім'я оселилася у сестри в Чернівцях, де Ганна протягом року перебувала в депресії. Тільки, каже, влаштування на роботу допомогло їй прийти до норми. Тепер Ганна робить ляльки-мотанки, які експонує на виставках.

Ганна Мацько

Щодо фінансової частини, то ситуація у сім’ї склалася відносно непогано: у чоловіка пенсія шахтаря, також фінансово допомагає дочка. Сім'ї навіть не виплачують щомісячні виплати ВПО оскільки середній місячний дохід на людину перевищує встановлені законодавством 9,4 тис. грн, тобто якщо ваш дохід вищий — ви втрачаєте виплати за статусом ВПО. Однак подібний підхід Ганна вважає несправедливим. Адже якби не сестра, завдяки якій родині не потрібно платити за оренду житла, їх фінансова ситуація була б набагато складнішою.

«Мінімальна вартість оренди однокімнатної квартири в Чернівцях 8 тис. грн, нерідко 10 тис.грн. У селі інша складність, там необхідно платити чималі суми за опалення взимку. При цьому субсидій для нас як таких немає. Чомусь 9,4 тис. грн на людину у нас вважається дуже багато і допомога таким людям не потрібна», — підсумувала Ганна.

Від виплат до своєї справи

За даними Мінсоцполітики, з 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб, 3,7 млн — це люди старші 18 років. З цієї кількості 860 тис. осіб не можуть знайти роботу. Про це пише видання «Реальна газета» посилаючись на слова першої заступниці міністра соціальної політики Дарії Марчак. Для підтримки таких людей держава реалізує кілька програм.

1. Компенсація роботодавцям. Крім щомісячних виплат особам, які мають статус ВПО — 2 тис. грн дорослому, 3 тис. грн на дитину та особам з інвалідністю, з 2022 року в Україні створені умови, які покликані стимулювати підприємців брати на роботу вимушених переселенців. За кожну працевлаштовану людину держава щомісяця виплачує роботодавцям компенсацію в розмірі мінімальної заробітної плати 8 тис. грн протягом трьох місяців.
2. «Армія відновлення». Ця програма дає можливість тимчасового працевлаштування людям, що мають труднощі з пошуком роботи. Охочих можу залучити до виконання суспільно корисних робіт: розбір завалів, ремонт доріг, будівництво укріплень для ЗСУ, допомога постраждалим і ВПО та ін. Щомісячна зарплата — 12 тис. грн.
3. Власна справа. Дана програма покликана підтримувати підприємців-початківців. Охочі зайнятися бізнесом, а також люди, які вже мають власну справу, можуть отримати мікрогрант від 50 до 250 тис.грн. Але є умови. Для отримання гранту понад 75 тис. грн підприємець зобов'язується створити одне-два робочих місця. Людина зобов'язана повернути гроші лише у випадку, якщо не створить робочі місця, будете вести діяльність менш як три років, не платитиме податків.
4. Ваучери на безплатне навчання. Дана програма дозволяє пройти перепідготовку або освоїти нові професії. Скористатися нею можуть кілька категорій населення, в тому числі ВПО. Отримати ваучер можна через службу зайнятості. Навчання оплачується коштом державних коштів. У списку є 95 професій і спеціальностей.

Необхідність системних заходів

Попри ряд переваг, очевидно, що державні програми не в змозі переломити складну ситуацію з безробіттям серед ВПО. Та ж програма компенсації підприємцям за працевлаштування переселенців за 2023 – 2024 роки допомогла лише 29 тис. осіб. «Армія відновлення» здебільшого надає тимчасову роботу, і не дає людині ніякої кваліфікації, не вбудовує її в виробничий процес. Що стосується програми «Власна справа», то вона допомагає реалізувати свій потенціал невеликому відсотку громадян, тим, хто відчуває в собі сили і впевненість займатися бізнесом.

Директор Українського інституту політики Руслан Бортник вважає, що держава сьогодні перебуває в ситуації кризи, а тому їй досить складно реалізовувати будь-яку системну політику, в тому числі щодо підтримки ВПО. Він також звертає увагу на те, що ринок працевлаштування в Україні сьогодні досить специфічний. З одного боку — велика кількість вакансій, особливо, що стосується чоловіків. З іншого — величезне тіньове безробіття. Це, вважає експерт, пов'язане з питаннями регулювання воєнного стану та мобілізаційними нормами.

«Мені здається, що для ВПО, особливо тих, хто виїхав із зони бойових дій, варто ввести спеціальні норми регулювання що стосується мобілізації. Наприклад, надавати людям автоматичну відстрочку від мобілізації на якийсь час, якщо це чоловіки призовного віку. Також щодо цієї категорії людей краще надавати не ваучер на безплатне навчання, а якісь системні податкові пільги для роботодавців, як це відбувається у випадку людей з обмеженими фізичними можливостями з метою заохочення прийняття їх на роботу», — розповів Руслан Бортник «Новинам Донбасу».

Руслан Бортник

Також експерт вважає за необхідне створення держоргану, хоча б на консультативному рівні, який би відстоював і просував інтереси ВПО в уряді. Зазначимо, що замість створення такого органу, в уряді, навпаки, ліквідували Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, яке займалося підтримкою ВПО. Замість нього створили Міністерство національної єдності, до якого є питання.

Підвищену увагу до потреб внутрішньо переміщених осіб Руслан Бортник вважає вагомою, оскільки це є частиною розв'язання державної проблеми з демографією.

«Цих людей просто необхідно зберегти в українській державі, щоб вони не виїжджали на тлі того, що чисельність населення в країні і так падає», — підкреслив експерт.

На даний момент ситуація з підтримкою внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих категорій населення свідчить про великі труднощі в соціальній системі держави. Однак бажання людей змінити ситуацію на краще явно проявляється, оскільки багато хто з громадян намагається вибудовувати справедливу підтримку на своєму локальному рівні. Прикладом тому можуть слугувати безліч волонтерських ініціатив і просто прояви людяності з боку пересічних людей. Та ж Антоніна Мухіна, перебуваючи в складному матеріальному становищі, періодично надавала свою квартиру для безплатного проживання не одній родині, яка втратила житло.

«Жінка з Луганська, яка жила у мене, сказала: "Тоню, з усього майна у мене залишилася лише обручка, більше нічого". Коли потреба в житлі у людей невдовзі відпала, я сказала сусідкам, щоб до 80% мого майна в квартирі вони роздали нужденним. Мені воно не потрібне. Я поки не планую повертатися в Ірпінь, так як не можу позбутися страху, який там зазнала. А речі самі по собі нічого не значать... І я не одна, така. Знаю багатьох людей, хто так само роздавав багато своїх речей нужденним», — розповіла жінка.

Ганна Мацько відзначає величезне значення підтримки, яку у важкі хвилини життя їй надали абсолютно незнайомі люди. Каже, що це дає впевненість у завтрашньому дні, не дозволяє залишатися наодинці зі своїми проблемами.

***

Надання підтримки з боку співгромадян має сьогодні величезне значення. Проте набагато ефективніше, якщо таку допомогу системно і всебічно буде надавати держава, що має для цього відповідні ресурси. Зрештою, соціальний вектор став би поштовхом для розвитку України. Адже відчуваючи турботу про себе і своїх близьких, людина буде готова йти на багато що задля участі в розвитку держави в якій живе. На превеликий жаль, системних соціальних поліпшень в країні поки не відбувається. Але це не означає, що населення не відчуває високої потреби в подібному підході. Випадки масового волонтерства і прояви людяності якраз і показують прагнення людей докладати зусиль для поліпшення ситуації, що може бути якраз першим кроком на шляху до системних перетворень.