«Жінку керівником не поставлю!»: з якими стереотипами зіштохуються українські військовослужбовиці в армії

У новітній історії України жінки дедалі активніше долучаються до лав Збройних Сил. Вони не лише виконують обов’язки на рівні з чоловіками, а й ламають застарілі уявлення про роль жінки в армії. Проте, навіть сьогодні українські військовослужбовиці стикаються зі стереотипами, які знецінюють їхню роль та професійність. Історія Олени Шацевої — одна з багатьох, що показує, наскільки важливим є подолання гендерних упереджень у військовому середовищі.

Фото з архіву Олени Шацевої

Війна для Олени Шацевої почалася з Майдану, окупації Криму та збройної агресії на Донбасі.

«Я підтримувала сили оборони, донатила, але навіть не думала про службу в Збройних

Фото з архіву Олени Шацевої

Силах. Початок повномасштабного вторгнення також не дав мені чіткого розуміння, що я можу бути корисною в силах оборони, скільки маю двох неповнолітніх дітей. Найважчим у перші дні повномасштабного вторгнення, коли ракети летять на твій будинок, було прийняти рішення: поїхати чи залишитися? Я розуміла: якщо мою країну знищать — моїм дітям просто не буде куди повертатися. Тому я залишилася», — говорить Олена.

Фото з архіву Олени Шацевої

До повномасштабного вторгнення Олена працювала сценаристкою кіно та телебачення. А 26 лютого 2022 року долучилася до «Жіночого ветеранського руху», де вона допомагала з гуманітарною допомогою — розвантажувала та завантажувала машини, фури, потяги з необхідними речами для цивільних і військових підрозділів. Одним з напрямів її роботи як творчої людини була фіксація історій постраждалих людей.

«Коли 3 квітня 2022 року ми одними з перших, після військових, заїхали на деокуповані території Київської області, мене вразили масштаби руйнувань, — ділиться спогадами Олена. — А потім я побачила очі людей, які пережили окупацію, полон, катування та інші мерзенні речі. Саме тоді я вперше замислилася над мобілізацією для себе. Тоді в мене з’явилося розуміння, що всередині війська я зможу зробити більше. І коли в одному з військових підрозділів, якому ми допомагали, мені запропонували долучитися до них — я пішла у військкомат».

Фото з архіву Олени Шацевої

Зараз Олена несе службу як відповідальна виконавиця служби цивільно-військового співробітництва штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України. У війську жінка часто зіштовхується зі стереотипами.

«Я неодноразово чула приклади знецінення жінок у війську виключно через їхню стать, — говорить військовослужбовиця. — Наприклад, «Жінку я керівником не поставлю», як аргумент проти підвищення в посаді. Або таке: «Навіщо її відпускати на навчання, якщо все одно посаду їй ніхто не дасть, поки чоловіків вистачає».

Це не про професійне оцінювання військовослужбовців та військовослужбовиць, а про упереджене ставлення. Був випадок на початку моєї служби, коли я вдруге проходила курс вогневої підготовки. Серед присутніх були й новачки, і ті, хто повернулися у військо з пенсії (офіцери запасу). Поряд зі мною у строю стояв підполковник майже одного зі мною віку (тоді мені було 43 роки), він подивився на мене з усмішкою і запитав: «Ти не загубилася, дівчинко?».

Фото з архіву Олени Шацевої

У цивільному житті я не зіштовхувалася з таким ставленням, тому спочатку розгубилась і промовчала. Коли після інструктажу ми взялися до неповної розборки-зборки автомата, я легко впоралася із завданням, а він ніяк не міг розібрати автомат і постійно питав, що за чим робити. Я допомогла йому, і лише тоді сказала: «Ну тепер видно, хто тут заблукав». Усі розсміялись, а йому було ніяково. До речі, на стрільби він з нами не поїхав, сказали, що у нього піднявся тиск».

На думку Олени, подібне ставлення навіть не стільки про порушення законів, скільки про глибоке нерозуміння самої теми з боку багатьох чоловіків-військових.

«Наприклад, більшість з тих, з ким я спілкувалася, щиро не розуміють, чому звертатися до жінки у формі «баришня» чи «дєвочка» — це неприпустимо, — говорить Олена. — Чи чому дозволяти собі «похабні» жарти або анекдоти в присутності жінок (а особливо — в робочій атмосфері) — це не ознака гумору, а банальної невихованості».

Торік Олена почала проходити навчання та брати участь у форумах з гендерної рівності та протидії гендерно зумовленому насильству за стандартами НАТО.

«Жінки у війську — це вже давно не виняток, а реальність. І реальність, яка має бути повноцінною: на рівних умовах, з повагою, без знецінення. Я знаю, що буває страшно і складно, що не завжди легко бути тією, хто ламає шаблони. Але я також знаю: бути на своєму місці — це найсильніше почуття підтримки, яке тільки можна мати».

Фото з архіву Олени Шацевої

Досвід Олени Шацевої — це приклад того, як внутрішня сила, рішучість і почуття відповідальності здатні змінювати не лише долю однієї людини, а й атмосферу цілої інституції. Зміни починаються з кожної, хто не боїться висловитися, діяти і стверджувати свою гідність у непростих умовах. Жінки у війську — це не виняток із правил, це новий стандарт, до якого має адаптуватися суспільство. І найважливіше: поки триває боротьба — на фронті, у тилу чи за рівність — перемога буде мати справжню силу лише тоді, коли вона буде спільною для всіх.

Матеріал створено в межах комунікаційної кампанії «Н̶е̶жіноча робота», яка реалізується ГО «Нові українські наративи» в межах ініціативи «Рівність. Лідерство. Майбутнє».

Ініціатива «Рівність. Лідерство. Майбутнє» впроваджується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується урядом Данії, та «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції та втілюється у співпраці з Офісом Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у партнерстві з Міністерством соціальної політики України. Фінансову підтримку ініціативі також надає Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).

Партнерська публікація