Коли Пригожин піде в атаку на Москву та як на це відреагує російське суспільство

Поки міністр оборони РФ Сергій Шойгу проводив парад у Москві, Євген Пригожин звинуватив російське Міноборони в тому, що підрозділи його ПВК «Вагнер» у Бахмуті так і не отримали боєприпаси, а один із військових підрозділів «утік з флангів». Конфлікт між Пригожиним та Міноборони РФ загострюється. Компромісне розв'язання практично виключене. Докладно в своїй колонці в ситуації розбирався шеф-редактор телеканалу іномовлення України FREEДOM Олексій Мацука.

Пригожин заявив (відео було викладено 9 травня після закінчення параду в Москві), що ПВК «Вагнер» отримала боєприпаси не більше 10% від обіцяного.

72-а бригада Міноборони РФ залишила позиції 9 травня: стратегічний плацдарм, де загинули близько 500 найманців ПВК «Вагнер», тим самим «оголили фронт шириною майже два кілометри та глибиною 500 метрів».

ЗСУ «рвуть фланги» і, зважаючи на все, незабаром перейдуть у контрнаступ. Якщо фронт буде прорвано, ЗСУ можуть дійти до Ростова.

Обіцяна раніше нова газпромівська приватна військова компанія так і не прибула до місця боїв. «Вагнер» залишається в Бахмуті «ще на кілька днів».

У нічному відео Пригожина головний озвучений ним меседж: «Країну про**рають. Головний ворог — не ЗСУ».

Наприкінці квітня Євген Пригожин, відповідаючи на запитання про те, чи може ПВК «Вагнер» розвернутися та піти на Москву, сказав, що «ідея цікава, але не думали».

«Друге — якщо побоюєтеся, то йдіть воюйте в Бахмуті самі. ПВК "Вагнер" приїхала з Африки за повного бойового комплекту, коли стало важко Батьківщині. Поки що Батьківщині важко — ми тут. Якщо у Батьківщини все гаразд, то відпустіть нас на вільні хліби», — сказав очільник «вагнерівців».

Тим самим він натякнув, що, якщо Москва не враховуватиме інтереси «Вагнера», то ПВК готова зі зброєю в руках захищати їх. Зокрема — шляхом «походу на Москву».

Отже, Пригожин дає чітке посилання: Міноборони проводить парад у Москві, а тим часом на фронті «Вагнер» — єдиний підрозділ, який «воює за Росію». Армійські підрозділи він прямо звинувачує у боягузтві.

Конфлікт на тлі Дня перемоги в Росії (в Україні 9 травня — День Європи, а 8 травня — День пам'яті та примирення) вийшов на пік гостроти. Компроміс неможливий. Або Міноборони РФ здасться та обслуговуватиме Пригожина, або Пригожин піде з Бахмута.

Пригожин готовий піти в Африку, де його ПВК використовується як нові білі колонізатори. Якщо йому не дадуть це зробити, він готовий воювати проти Москви.

Монополія держави на насильство практично зруйнована. У РФ потенційно можливий внутрішній конфлікт за суданським сценарієм, де сили спецоперацій виступили проти армії, а у РФ будуть ПВК проти армії. Можливо, Пригожину не дають боєприпаси саме тому, що бояться, що він використає їх проти армійського керівництва.

Отже, поки Шойгу проводить паради, Пригожин воює. Поки Шойгу красується на Червоній площі, російські армійські підрозділи тікають із фронту. Для Шойгу у пріоритеті виявився парад, а не бойові дії. І «Z-патріоти» (по суті, російські націоналісти та радикали) у своїх пабліках та коментарях це оцінюють негативно.

Якщо Пригожин піде на Москву, його можна буде зрозуміти. Чим далі, тим імовірніший такий розвиток подій. Ще трохи — і він стане єдино можливим.

На думку багатьох «Z-патріотів», керівництво армії потрібно «чистити». Якщо цього не зробить Путін, найімовірніше, це доведеться робити Пригожину.

Залишилося лише дочекатися, коли Путін втратить контроль над Пригожиним. Як тільки це станеться, він втратить контроль над усіма.

Пригожин каже, що в нього лише конфлікт із Шойгу та Герасимовим. Насправді це конфлікт з Путіним. Шойгу та Герасимов — не суб'єкти. Суб'єкт — Путін. Просто Пригожин ще не готовий крити матюком «Верховного».

Війна наближається до кордонів Росії, тоді як у Москві проводять паради. Одні балують під час чуми, інший — загрожує громадянською війною.

У Росії дуже багато хто дотримується думки, що війну треба зупинити, інакше на ній спочатку будуть убиті мільйони росіян, а потім країна загине. Причому від рук самих росіян.

Щодо оцінки військових дій Росії проти України, то всередині російського суспільства існують суперечності підтримки цієї «спецоперації».

У дослідженні, проведеному соціологами Світланою Єрпилєвою та Сашою Каппінен, йдеться про парадокс.

«Коли ми почали вивчати підтримку вторгнення Росії в Україну всередині російського суспільства, то зіткнулися з парадоксом. Багато наших співрозмовників були шоковані звісткою про початок війни. Вони жахалися цієї новини. Вони не могли зрозуміти, як така подія виявилася можливою. "Було просто нестерпно важко", "Мене долав жах", "Так бути не повинно", "Ми робимо страшну помилку", "Це була істерика, я ревіла", "Я дні три не розмовляв", "Мій світ перевернувся", "Я не очікував, що у XXI столітті спостерігатиму реальну війну, та що моя країна виступить агресором у цій ситуації", — говорили співрозмовники. Через місяць усі вони тією чи іншою мірою почали підтримувати війну — або принаймні знаходити їй виправдання», — зазначають дослідники.

Соціологи кажуть, що «переживаючи моральну дезорієнтацію, наші інформанти почали робити зусилля, щоб вбудувати війну в оновлену картину світу… Зрозуміло, вони зверталися до пропагандистських кліше на захист війни, та привласнювали їх, але робили це не автоматично, а докладаючи когнітивних, риторичних та навіть фізичних зусиль. Ці зусилля дозволили їм подолати моральний конфлікт, розв'язати моральні дилеми, вийти зі стану шоку та повернутися до нормального життя. У результаті те, що ще вчора здавалося їм неможливим, сьогодні стало представлятися як неминуче».

Дослідники кажуть, що «підтримка війни більшістю опитаних (і значною частиною росіян) не є наслідком їхньої свідомої політичної позиції. Вона пасивна та реактивна. Вона не стає керівництвом до дії у повсякденному житті. Вона не є похідною від їхніх інтересів, потреб чи моральних принципів (навпаки, вона багато в чому їм суперечить). В основі такої підтримки — деполітизованість російського суспільства. І це один з основних висновків аналітичного звіту дослідницької команди, який готується до виходу у світ і присвячений опису та аналізу цієї особливої, деполітизованої підтримки війни».

Висновок, до якого приходять соціологи, — щоб стати противниками війни, політизація виявляється необхідною. Оскільки деполітизованість — це стан, у якому російське суспільство, зокрема завдяки послідовним зусиллям влади, перебувало останні 20 років, антивоєнна позиція вимагає від людини подолання інерції та здійснення зусиль для виходу зі стану аполітичності, резюмують дослідники.