«Потужні обстріли на День незалежності цілком можливі». Інтерв'ю з аналітиком Conflict Intelligence Team

Група блогерів та електронна платформа Conflict Intelligence Team була створена у 2014 році. Вісім років вона займається розслідуванням обставин збройних конфліктів, у яких Росія грає головну роль. Наразі Conflict Intelligence Team публікує щоденні звіти про перебіг війни в Україні. «Новини Донбасу» поспілкувалися з аналітиком групи Кирилом Михайловим. Він розповів про те, чи здатні удари по складах боєприпасів зменшити наступальний потенціал російської армії; чому окупанти просуваються на Донбасі так повільно; які плани у Росії щодо Запорізької АЕС і чи варто чекати на обстріл 24 серпня.

— Чи стримують наступи удари по складах боєприпасів російських військ?

— Коли надійшли Хаймарси, Україна вже мала велику кількість розвідданих по складах, які знаходилися на окупованій території. Майже всі вони були знищені. Нині вони знищуються у міру того, як з'являються нові розвідувальні дані. Цього може бути недостатньо, оскільки кількість обстрілів знову посилилася.



Швидше за все, росіянам зараз доводиться розміщувати склади у глибині своєї території та звідти везти боєприпаси та паливо, що ускладнює логістику, збільшує кількість необхідних для цього вантажівок. Наразі, коли публікується реклама контрактної служби в Росії, їм потрібні водії. Це пов'язано з тим, що логістика ускладнилася. Особливо це стосується херсонського напрямку. Там реальної можливості наступу росіяни не мають. У тому числі тому, що ця логістика проходить через мости. По ним постійно б'ють із далекобійної зброї. Склади у тилу не захищені. У Криму ми бачимо, що українська сторона, швидше за все, завдає ударів по, зокрема, складам боєприпасів, як це було під Джанкоєм. Такі дії як мінімум ускладнюють російський наступ.

— Чи є у вас версія, як Україна здійснює ці операції у Криму зі складами? Це ракетні удари, диверсія чи дрони-камікадзе?

— З огляду на неофіційні заяви російської сторони на форумах, анонімні заяви українських чиновників, які надходять до західних ЗМІ, ми не готові на 100% підтвердити цю версію, але схиляємось до того, що діють диверсійно-розвідувальні групи, озброєні дронами-камікадзе та іншими безпілотниками. Ми не бачимо воронки, як, наприклад, від великої ракети. Як я розумію, українські сили активно користуються тим, що росіяни дуже безладно ставляться до зберігання боєприпасів, техніки безпеки. Буквально один невеликий удар може спричинити детонацію великої кількості складів чи боєприпасів. Наприклад, якщо ми говоримо про аеродром з літаками, ці літаки стоять впритул один до одного. У Саках ми готові заявити, що вісім літаків було знищено, ще якусь кількість може бути пошкоджено. Російське ставлення до зберігання боєприпасів грає на руку і дозволяє завдавати дуже великої шкоди без будь-яких серйозних систем, яких Україна може навіть і не мати для ударів на таку відстань.

— Чи є у вас дані, скільки зараз сконцентровано російських військ на Донбасі? Яку тактику вони використовують і чому такий повільний наступ?

— Ми не можемо говорити про чисельність конкретно. Але бачимо, що наступ ведеться переважно силами так званих армійських корпусів «ДНР», «ЛНР» і групами «Вагнера». Регулярна російська армія поки що не вступала у бій у значних кількостях. Але питання, чи є ці сили, наскільки російська армія виснажена. Ми бачили висування угруповання військ «Центр» на Бахмут, Соледар, Сіверськ. Я думаю, що її введення може дещо прискорити наступ, але це не вирішить основну проблему, яка полягає у нестачі у росіян та їх проксі-бойовиків навченої та підготовленої піхоти. Таку роль може виконувати ПВК «Вагнер». Проте, як стверджується, вони зазнають значних втрат. Тому зараз уже практикується набір з-поміж ув'язнених у російських в'язницях.

Щодо цих корпусів, то там була безумовно підготовлена ​​піхота, яка набралася досвіду за вісім років війни. Завдяки успішній українській обороні за останні місяці ці сили практично вибиті. На їхнє місце приходять насильно мобілізовані, які не відрізняються ефективністю при спробах штурму укріпрайону. Артилерія, навіть якщо її дуже багато, у росіян, як і раніше, її багато, вона не може займатися лінією оборони. Для цього потрібна піхота. Ніяка артилерія не може повністю знищити ту чи іншу лінію оборони. Відповідно їм доводиться наступати, витрачати піхоту. Ці результати досить повільні. Бої за Піски тривали щонайменше три тижні. Зараз кілька тижнів наступ на лінію Бахмут-Соледар-Сіверськ. Їм не вдалося ні обійти Бахмут на південь, як вони хотіли, ні серйозно увійти до житлової забудови. Вони закріпилися на східних околицях Соледара. Планів прориву української оборони на якомусь із цих напрямків поки що не здійснено.

Ми вважаємо, що це продовжуватиметься приблизно в тому ж темпі. Якщо говорити про реальний наступ, то у фазі війни на Донбасі росіяни не просувалися швидше за кілометр на день. І навіть це дуже великий темп. Те, що вони, швидше за все, планують захопити Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівку такими темпами та з урахуванням втрат, чи це вдасться взагалі?

— Чим небезпечне захоплення по лінії Авдіївка-Мар'їнка-Піски? Якщо припустити, що, наприклад, російські війська там проведуть якусь успішну операцію.

— Як я розумію, далі вони наступатимуть на північному та західному напрямку з метою перерізати лінії постачання Краматорська, Слов'янська, Костянтинівської агломерації та взяти її в оточення. Потрібно розуміти, що, швидше за все, Україна має другу і третю лінію оборони. На цих напрямах це досить складно. У разі успіху їм вдасться принаймні підійти до згаданих населених пунктів, які поки що знаходяться у відносній безпеці. Хоча це не означає, що вони не продовжують обстрілювати, зокрема й мирні квартали. Швидше за все, вихід на лінії постачання та на ці населені пункти є метою цього наступу. З огляду на його швидкість ми сумніваємося, що їм це вдасться в короткостроковій перспективі.

— Бої Авдіївка-Мар'їнка-Піски та трикутник Бахмут-Соледар-Сіверськ — це все частина однієї глобальної операції на Донбасі?

— Це вже друга чи третя фаза битви за Донбас, кінцевою метою якої є вихід на адміністративні кордони на Донеччині. Без цього, швидше за все, вони не хочуть проводити якихось референдумів щодо приєднання Донецької області до Росії. Тобто це обумовлено насамперед політичними міркуваннями. Це не вирішує їх основних цілей. Основна мета – отримати контроль над усією Україною та змінити владу в Києві. Далі знищувати будь-якими способами українську ідентичність. Це довгострокові плани і до них поки що далеко. Саме собою взяття під контроль Донецької області це не вирішує. Мета – анексувати чотири області України – Луганську та Донецьку, Запорізьку, Херсонську з поправкою на те, що Запоріжжя навряд чи візьмуть. Щодо Херсонщини, то, наприклад, тим же цілям підпорядкована їхня оборона на цьому березі, незважаючи на те, що вони, я так розумію, зазнають великих втрат. Проте політично вони почуваються зобов'язаними захищати свої окуповані території на правому березі Дніпра з тієї ж причини, що вони хочуть анексувати Херсонщину.

— Яку мету мають, хаотично обстрілюючи Харків, і чи продовжуватимуть наступ у Харківській області?

— Я не думаю, що там є якісь цілі, пов'язані з настанням. Обстріл Харкова може бути елементарним терором, щоб зламати волю населення до опору. Йдеться про обстріли з реактивних систем залпового вогню, з яких безладно б'ють по житлових кварталах, що спричиняє загибель мирних людей. В окремих випадках можливо вони намагаються завдати ударів по якихось військових об'єктах на території міста. Якщо вони мають розвідувальні дані, наприклад, від проросійськи налаштованих жителів, вони будуть завдавати ударів чимось більш високоточним. Єдине слід зазначити, що росіяни практично ніколи не розвідують цілі. Тому їм зовсім не важливо, чи насправді був там військовий об'єкт. Якщо їм хтось це передав, вони будуть завдавати удару. Якщо там будуть мирні жителі і вони загинуть, росіяни це ігноруватимуть і заявлятимуть, що там знищили 100 500 націоналістів.

— Що, на вашу думку, відбувається на Запорізькій АЕС?

— Запорізьку АЕС росіяни використовують для штучного створення кризи. Ми зараз не маємо доказів того, що вони самі обстрілюють Запорізьку АЕС. Але ми бачимо, що з території Запорізької АЕС постійно завдаються удари по житлових об'єктах, насамперед на іншому березі Дніпра. Це Нікополь, Марганець, що оточують їх територіальні громади. Росіяни фактично прикриваються АЕС, бо розуміють, що серйозної української відповіді, а саме далекобійної артилерії чи Хаймарсів, очікувати не варто. Слід зазначити, що українська сила також завдає ударів у районі АЕС, але не по критичних об'єктах, як стверджує російське Міноборони. Удари наносяться по військових об'єктах та здебільшого високоточною зброєю. Сама наявність російських військ на цій АЕС не дає їм жодної військової переваги. Як і обстріли Нікополя та Марганця, все це робиться, щоб штучно роздмухати кризу. Щоб, швидше за все, показати внутрішній аудиторії, які злі українці хочуть підірвати АЕС. І щоб західні політики, як очікують росіяни, вимагали перемир'я чи припинення вогню, причому за умов, вигідних росіянам.

Є просте вирішення цієї кризи. Демілітаризація, відвід звідти російських військ принаймні з території самої АЕС, присутність там міжнародних інспекторів. Якщо Росія хоче, щоб нічого цього не відбувалося, досить просто вивести війська, але вони відмовляються це робити. Це прозвучало офіційно на Радбезі ООН, мотивуючи тим, що українці нібито хочуть влаштувати теракт. Це абсолютно безглузді звинувачення і все це робиться, щоб створити ще одну кризу, в якій хтось зможе звинуватити Україну. Це ми бачили під час продовольчої кризи, коли росіяни блокували українські порти та казали, що експорту немає, бо винна Україна, що вона сама замінувала.

— Чи можна говорити, що на Херсонщині та на півдні Запорізької області російські війська перейшли до оборонних дій?

— На Херсонщині, швидше за все. Ми бачили перекидання значної кількості військ угруповання та військ сил «Схід». Це чотири російські армії і те, що від них залишилося. Це чверть усіх російських регулярних сил, які зараз перебувають на території України. Але ми не спостерігаємо їхнього масового переходу за Дніпро та створення якогось ударного наступу. Це пов'язано насамперед, швидше за все, із постачанням. Вони можуть собі дозволити перекинути незначну кількість частин. Ми бачили перекидання повітрянодесантних військ Росії на правий берег. Швидше за все, основне їхнє завдання зміцнити оборону сил, які зараз перебувають на Херсонщині та за останні кілька місяців боїв значно виснажено. Про наступальні дії на херсонському напрямку не йдеться. Невідомо, чи можуть вони спробувати наступати силами, які були перекинуті на запорізькому напрямку, які залишаються на лівому березі Дніпра. Поки що ми не бачимо жодних передумов, що там готувався наступ.

Росіянам довелося перекидати ціле угруповання, яке могло б брати участь у боях на Донбасі. Нині воне стоїть на південному сході Херсонщини. І це була реакція на українські дії, на українські обстріли, українські заяви про наступ. Це те, що називається деякими проросійськими блогерами битвою за ініціативу. Цей етап битви за ініціативу Україна, швидше за все, виграла, тому що змусила росіян знімати війська з Донбасу та перекидати їх туди, де вони не можуть бути задіяні так ефективно, як на Донбасі.

— Чи можна сказати, що зараз спостерігається зниження ракетних ударів загалом містами України? З чим це може бути пов'язано? Можливо, у них закінчуються ракети?

— Складно говорити, чи ракети закінчилися, але інтенсивного обстрілу саме сучасними високоточними ракетами вже не відбувається. Швидше за все, рівень використання таких ракет залежить насамперед від виробництва, яке йде якимись темпами, які важко передбачити. Від кількості комплектуючих частина яких може бути іноземними. Від необхідності мати запас ракет на випадок, наприклад, конфлікту з НАТО.

Щодо номенклатури ракет, то так, ми помічаємо, що частіше використовуються ракети, які мало пристосовані для таких цілей. С-300 не має офіційної функції удару по наземних цілях, вони не можуть вражати конкретні об'єкти. Тому можуть використовуватися для якихось безладних, умовно-теоретичних обстрілів. З іншого боку, основна проблема російських ракетних ударів — відсутність розвідки. Удари по стаціонарних цілях, таких як тягові підстанції, результатів не дають. Українська залізниця продовжує працювати. Удари по нафтосховищам теж результатів не дали. Крім того, вони не можуть розвідувати якісь мобільні цілі, тимчасові цілі. Удари по мостам дуже складне завдання, що Україна демонструє. Скільки разів били по Антонівському мосту, Каховському, але вони залишилися придатні для легкового транспорту. Відповідно, якісь реально результативні дії на тих напрямках вони робити не можуть, крім періодичних ударів по розвідувальних військових об'єктах, але це дуже рідкісне явище. Тому їм доводиться зосереджуватись на цілях у ближньому, так би мовити, тилу та на безладно хаотичних обстрілах.

— Як ви вважаєте, чи можна очікувати на активізацію ракетних обстрілів до Дня незалежності України?

— Це не виключено. Якісь потужні ракетні обстріли цілком можливі. Ракети ще є і такого демонстративного кроку я не виключав би. Однак, звісно, ​​якихось певних даних щодо цього у нас немає. З іншого боку, були дані про завезення до Білорусі ракет С-300 та С-400. Якщо це ракети С-300, вони можуть бути використані для удару по північних областях України.

Катерина Ковальчук, Вікторія Іщенко