«Корисні ідіоти та путінські поплічники». Хто грає на руку Росії у Європарламенті

У березні минулого року, вже після вторгнення Росії в Україну, спецкомітет Європарламенту випустив доповідь, в якій описав методи втручання Кремля у демократичні процеси в ЄС. Одна з точок докладання зусиль для Кремля — Європарламент. Тут лояльні до Москви депутати можуть як публічно виступати з проросійських позицій на засіданнях, так і лобіювати інтереси Кремля в кулуарах. У Європарламенті відстежити «політиків-путіністів» можна за відкритими даними: достатньо вивчити те, як кожен євродепутат голосує за резолюціями, пов'язаними з Росією та її союзниками. «Нова газета Європа» зібрала дані за результатами голосувань євродепутатів за останні чотири роки та розповідає, хто, чому та як відстоює інтереси Кремля у Брюсселі.

Наприкінці листопада 2022 року Європарламент більшістю голосів ухвалив резолюцію з вимогою визнати Росію країною — спонсором тероризму. Це рішення підтримали 494 депутати з 705. Ті, хто залишився — особливо ті, хто був присутнім на засіданні, але проголосував проти (58 голосів) або утримався (44 голоси), — потрапили під пильну увагу ЗМІ: видання намагалися виявити в Європарламенті групу лояльних до Кремля депутатів , та частина їх справді була пов'язана з Росією.

Листопадова резолюція далеко не перша, за якою можна судити про наявність євродепутатів, які симпатизують режиму Володимира Путіна. «Нова-Європа» вивчила масив даних про підсумки голосувань в Європарламенті за останні чотири роки і змогла виділити кілька закономірностей у поведінці низки євродепутатів.

Резолюції розколу

Повноваження нинішнього скликання Європарламенту розпочалися у 2019 році. З цього моменту до січня 2023 року євродепутати голосували за 22 резолюціями, які безпосередньо стосувалися порушень Кремлем прав людини, війни в Україні чи антиросійських санкцій. По одній резолюції було прийнято у 2019 та 2020 роках, сім — у 2021 році, дванадцять — у 2022-му, і за одну встигли проголосувати вже у січні 2023 року. (Ще одну резолюцію — із закликом звільнити російських політв'язнів — Європарламент ухвалив 16 лютого, але її не було включено до цього дослідження.)

З 2020 року Європарламент почав розглядати резолюції, пов'язані з отруєнням політика Олексія Навального. У липні 2021 року було ухвалено так званий Європейський акт Магнітського — аналог американського закону 2012 року, який засуджує постійне порушення прав людини в Росії. У листопаді 2021 року з'явилася перша резолюція щодо військових злочинів ПВК «Вагнер». Іноді Європарламент вносив у резолюції російські порушення одразу «пакетом»: так у червні 2021 року депутати засудили як визнання небажаними в Росії одразу кількох європейських та американських громадських організацій, так і затримання опозиційного політика Андрія Пивоварова.

Після 24 лютого 10 із 12 прийнятих минулого року резолюцій стосувалися війни в Україні та її наслідків. ЄС засуджував російську агресію, схвалював додаткові заходи щодо забезпечення продовольчої безпеки та захисту сімей з дітьми, які біжать з України, а також визнавав Росію країною — спонсором тероризму , а Голодомор — геноцидом. У січні цього року депутати проголосували за створення трибуналу для розслідування злочинів агресії Росії проти України.

Із 705 депутатів Європарламенту в середньому підтримали проаналізовані нами антиросійські резолюції 531 особу (75%). Проти — також у середньому — проголосували трохи більше 40 (6%), і ще стільки ж (6%) вважали за краще утриматися.

Крім вибору однієї з цих трьох опцій, член парламенту може просто не брати участь у голосуванні, або не з'явившись на засіданні, або не натискаючи кнопку з конкретного питання і тим самим не показуючи свою позицію. У середньому на масиві результатів за 2019-2022 роки лише 4,3% євродепутатів у такий спосіб не брали участі у голосуваннях. При цьому, згідно з підрахунками «Нової-Європа», частка неголосуючих щодо антиросійських резолюцій виявилася втричі вищою за цей середній показник — 12,5%. Таке відхилення від норми навряд чи могло стати випадковістю і означає, що частина депутатів навмисно обирає стратегію не голосувати за документами, пов'язаними з Росією.

Партії: популісти чи путіністи?

За підрахунками «Нової-Європа», у нинішньому скликанні Європарламенту проти антипутинських резолюцій найчастіше голосують партії, які займають популістські та радикальніші позиції в ЄС. Від французьких «Національних зборів» та німецької «Альтернативи для Німеччини» до італійської «Ліги» або грецької «СІРІЗИ».

Проте своєрідний «коефіцієнт корисної дії» кожної з цих партій Кремлю різний. Він залежить, по-перше, від кількості місць, які ці партії мають у Європарламенті, а по-друге, від того, наскільки рішуче депутати можуть виступати на захист інтересів Москви. Наприклад, чи голосують вони відкрито «проти» резолюцій чи воліють поводитися обережніше, тобто утримуватися чи голосувати.

З цієї точки зору найкориснішими для Кремля залишаються партії «Національні збори» та «Альтернатива для Німеччини»: на двох вони мають 28 мандатів у Європарламенті, і їхні депутати часто голосують чітко «проти» антиросійських резолюцій.

Формально «Національні збори» у листопаді 2022 року очолив 27-річний євродепутат Жордан Барделла. Однак немає сумнівів, що Барделла лояльний колишньому партійному лідеру Марін Ле Пен, а тому, мабуть, і на голосуваннях у Європарламенті саме вона слідкує за дисципліною сопартійців. До війни партію Ле Пен неодноразово звинувачували як у симпатіях, так і у фінансових зв'язках із Кремлем. І хоча після 24 лютого під час виборчої кампанії на пост президента Франції вона засудила російську агресію і навіть знищила тираж передвиборчих агітаційних матеріалів, де було її знамените фото з Путіним, на загальноєвропейському рівні депутати її партії найчастіше голосують на користь Москви. Наприклад, сам Жордан Борделла утримався чи проголосував «проти» 17 із 22 проаналізованих резолюцій.

Депутати з ультраправої німецької партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) до війни голосували солідарно позиції Кремля навіть частіше за своїх французьких колег. Тіно Хрупалла, один із співголів AfD, не раз відвідував Росію і зустрічався з главою російського МЗС Сергієм Лавровим. Вже після 24 лютого Хрупалла висловлювався проти антиросійських санкцій та надання військової допомоги Україні. Вторгнення Росії в Україну вплинуло на поведінку представників AfD на рівні Німеччини: у перші місяці війни кількість «путінферштеєрів», принаймні на словах, зменшилася . Але на наднаціональному, європейському рівні кожен євродепутат AfD вже після 24 лютого щонайменше кілька разів не підтримав антиросійські резолюції.

Група «корисних» Кремлю членів Європарламенту є серед невеликих партій. Майже завжди «проти» антиросійських резолюцій голосують по два депутати від Комуністичної партії Греції та Комуністичної партії Португалії . Часто на захист інтересів Москви встають і два євродепутати від чеської націоналістичної антиімміграційної партії « Свобода і пряма демократія» . Подібні дії малих партій ніяк не можуть позначитися на підсумковому рішенні, але дають можливість російським державним ЗМІ заявляти про відсутність єдності в європейських лавах.

Обережніше, але також граючи на руку Кремлю, поводяться євродепутати від ультралівої грецької «СІРІЗИ» та ультраправої «Австрійської партії свободи». Члени цих партій дуже рідко голосують відверто «проти» антиросійських резолюцій, але у багатьох випадках утримуються від голосування.

Серед чемпіонів за кількістю тих, хто утримався від голосування з антиросійських резолюцій, є і євродепутати від правлячої в Польщі партії «Право і справедливість» (PiS). «Нова-Європа» виявила, що кожен з 24 представників цієї партії в Європарламенті в 2019-2023 роках як мінімум один раз вважав за краще «утриматися», але при цьому ніхто жодного разу і не проголосував явно проти. І хоча після початку війни в Україні таких «збоїв» у PiS, керівництво якої займає вкрай жорстку позицію до Москви, не траплялося, до 24 лютого члени партії дозволяли собі зайняти невиразну позицію з російських питань.

До вторгнення Росії в Україну утримуватись воліли і депутати від правлячої в Угорщині партії «Фідес», а також найбільшої правої партії Італії «Ліга». Засновників цих партій — Віктора Орбана та Маттео Сальвіні — нерідко звинувачують у неформальних стосунках із Кремлем.

Прихильники Путіна

Однак найчастіше євродепутати, яких можна запідозрити у симпатіях до Кремля, не дотримуються жодної тактики щодо антиросійських резолюцій, а комбінують голоси «проти», можливість утриматися або відмову брати участь у голосуванні. А іноді навіть голосують «за». Щоб ці різні стратегії не вводили в оману, Нова-Європа склала підсумковий рейтинг євродепутатів, голоси яких так чи інакше були віддані на захист інтересів Москви.

Рейтинг очолила відома відвертою проросійською позицією депутат від «Російського союзу Латвії» Тетяна Жданок: вона не підтримала 20 із 22 проаналізованих резолюцій.

Жданок не приховує своїх поглядів. 2014 року вона схвалила анексію Криму, а 2018-го була спостерігачем на президентських виборах у Росії. Тоді вона визнала наявність порушень, але, на її думку, їх було дуже мало. 11 березня 2022 року Жданок разом із соратниками по партії провела мітинг біля Європейського представництва в Ризі на підтримку Росії — на нього прийшли близько 200 осіб.

Тетяна Жданок. Фото: Facebook

Тетяна Жданок не може обиратися до Сейму Латвії чи міських парламентів через роботу в Комуністичній партії Латвії після 1991 року. Однак це не заважає їй регулярно з 2004 року обиратись до Європарламенту.

Ще один публічно відомий прихильник Кремля, німець Гуннар Бек з AfD, не підтримав 18 із 22 резолюцій, пов'язаних із Росією та війною в Україні. Як і Жданок, Бек не приховує своїх пропутінських поглядів. У вересні 2021 він став спостерігачем на російських виборах до Держдуми. «Я приїхав до Росії без упереджень. Поки я бачу, вибори організовані добре», — говорив він тоді в розмові з «Известиями». За повідомленнями ЗМІ, того разу він відвідав Росію на запрошення спікера Держдуми В'ячеслава Володіна. Держдума сплатила йому переліт до Москви та проживання в готелі «Редіссон Слов'янська» поряд із Київським вокзалом. Вартість однієї ночі в номері люкс може становити до 25 тисяч рублів.

Гунар Бек. Фото: Facebook

Звичайні радикали

Проте не всіх, хто часто голосує проти антивоєнних та антикремлівських документів, можна автоматично записувати до «пропутинських» депутатів. У рейтингу, складеному «Новою Європою», є ті, кого можна віднести до групи загалом радикально налаштованих парламентаріїв. Їхні політичні погляди — за партіями, в яких вони складаються, — можуть змінюватись від ультралівих до ультраправих. Але більшість з них займає позицію, що різко відрізняється від європейського мейнстриму. Частина євродепутатів справді виявляється послідовною у своєму радикалізмі: вони однаково не готові засуджувати агресію Росії проти України чи бачити проблеми з дотриманням прав людини у Туреччині чи Китаї.

Серед головних радикалів — євродепутат від нідерландської євроскептичної Партії свободи Марсель де Грааф, який замикає двадцятку нашого рейтингу. Він методично голосував проти всіх 20 «контрольних» резолюцій, а також проти 16 із 22 антиросійських документів, а решта разів не відвідував засідання. Через свій радикалізм у жовтні 2022 року Грааф залишив європейську партійну групу (аналог партій на рівні Європарламенту. — Ред) «Ідентичність і демократія», до якої входять найбільш праві та ультраправі політики, зокрема євродепутати від «Альтернативи для Німеччини» та «Національні збори». Тоді Грааф стверджував, що планує створити у Європарламенті власну групу.

До таких же радикалів можна віднести чеха Івана Давида, греків Костянтиноса Пападакіса і Лефтеріса Ніколау-Алаваноса, а також представника Словаччини Мілана Угрика. Займаючи верхні рядки нашого рейтингу пропутинських голосувань, ці депутати також виступали проти більшості відібраних нами контрольних резолюцій. Усі четверо репрезентують невеликі популістські партії, вплив яких на політику на національному рівні вкрай обмежений.

Мілан Угрик. Фото: Facebook

«Нова-Європа» направила 43 запити євродепутатам, які найчастіше не підтримували антиросійські резолюції. На момент публікації цього тексту ми отримали лише дві відповіді. Одну із них дав депутат зі Словаччини Мілан Угрик.

Угрик пояснює, що не може підтримувати ті резолюції Європарламенту, які «засуджують [тільки] один бік, [але при цьому] їхні автори залишаються сліпими до кривавіших подій, скоєних Західними країнами або їхніми союзниками». Угрик вважає, що Європі потрібно однаково ставитись до всіх випадків, які він ставить в один ряд із війною Росії в Україні. «У мене є враження, що деякі світові держави не слухають інші держави, але [прагнуть] втрутитися в їхні справи і контролювати їх. Єдине, чого я хочу і відстоюю, — просто справедливе [рівне] ставлення до всіх», — додає депутат.

Мирослав Радачовський. Фото: Twitter

«Я ніколи не йтиму в натовпі», — заявив у відповідь на наш запит інший євродепутат, Мирослав Радачовський, який представляє партію «Словацький патріот». Коли ми додатково запитали Радачовськи, чи вважає він, що група «Вагнер» не чинила порушень прав людини, він відповів, що не дуже розібрався у питанні, коли голосував.

Рафаель Глюксманн, депутат і голова спецкомітету Європарламенту з іноземного втручання, який, зокрема, оцінює вплив Кремля на політику ЄС, у розмові з «Новою-Європа» заявив, що «голоси [проти антиросійських резолюцій] від вкрай правих і вкрай лівих партій підтверджують, що в Європарламенті є ідеологічні сили, налаштовані проти свободи України та основоположних принципів Європи».

Глюксман вважає, що виявлені «Новою-Європа» депутати, які найчастіше голосують на користь Кремля, діляться на два типи: «корисні ідіоти та путінські поплічники». Першими можуть бути виявлені нами депутати-радикали, які в середньому завжди голосують урозріз із європейським мейнстримом. Другі з більшою ймовірністю можуть мати особливі стосунки з Москвою. "Хто з них надходить на основі власних переконань, а хто через користь, [ще] має з'ясувати", - додає Глюксман.

Рафаель Глюксманн. Фото: Facebook

Зміна позиції чи тактики?

Після вторгнення Росії в Україну кілька євродепутатів, які голосували проросійськи у 2019-2021 роках, переглянули свій підхід. Далеко не завжди вони стали підтримувати антивоєнні резолюції, але тепер частіше використовують можливість утриматися чи просто не прийти на засідання.

Наприклад, депутат кіпрської Прогресивної партії робітників Йоргос Георгіу до початку війни не підтримав жодної антиросійської резолюції. Після прийняття першої з них 1 березня 2022 року Георгіу пояснював, що резолюція недопрацьована, тому що не враховувала розширення НАТО на схід «як дестабілізуючий фактор». Проте пізніше в 2022 році він став частіше обирати варіанти «утриматися», відмовлятися від голосування або не приходити на засідання, де обговорювали такі документи. Але на даний момент Георгіу так і не проголосував «за» за жодну резолюцію, яка засуджує Росію.

Жером Рів'єр. Фото: Facebook

Почав діяти інакше і депутат від французької ультраправої партії «Реконкіста» Жером Рів'єр. До війни він, як і Георгіу, не підтримав жодну із пов'язаних з Росією резолюцій, однак у 2022 році почав часто пропускати засідання або обирати варіант «утриматися». Тактику голосування змінили також французи Жільбер Коллар та Жан-Поль Гарро , грек Іоанніс Лагос та низка інших депутатів, у тому числі й представниця «Російського союзу Латвії» Тетяна Жданок. Вони кілька разів віддали перевагу підтримці резолюції, проте стали частіше «прогулювати» засідання, на яких приймалися документи, пов'язані з Росією.

Можливо, серед євродепутатів також почала формуватися і категорія тих, хто «одумався», — до початку війни вони голосували проти ухвалення антиросійських резолюцій, але після 24 лютого підтримують більшість із них. До таких депутатів можна віднести, наприклад, Євгену Родрігес Палос від іспанської лівої партії «Подемос», Гельмута Шольца від німецької «Лівої партії» та одразу п'ять депутатів від французьких «Національних зборів»: Жиля Лібретона, Жан-Франсуа Жальха, Франса Джамета, Катрін Гризе та Жан-Ліна Лакапеля. Усі вони 2022 року підтримали більшу частину резолюцій, голосуючи «проти» дуже рідко.

Поки що важко зрозуміти, наскільки стійким є тренд зниження кількості голосів, які так чи інакше віддаються євродепутатами на користь Кремля. Зміна тактики голосування який завжди означає зміну позиції. Ймовірно, найзатятіші прихильники Москви за минулий рік навчилися діяти обережніше, не стільки голосуючи відверто «проти», скільки використовуючи інші можливості, або в цілому тепер займаючись проросійським лобізмом поза офіційними засіданнями Європарламенту.

Таким депутатам є чому повчитися у відомого давніми дружніми відносинами з Володимиром Путіним Сільвіо Берлусконі. Наразі колишній італійський прем'єр разом зі своїми сопартійцями щодо партії «Вперед, Італія» засідає в Європарламенті. За час цього скликання Берлусконі лише двічі проголосував «за» антиросійські резолюції, проте до нашого рейтингу «пропутинських» євродепутатів він ніколи б потрапити не зміг.

Справа в тому, що Берлусконі не голосує «проти» чи «утриматися» і вкрай рідко відмовляється голосувати, коли у нього виникає така можливість. У 15 із 22 випадків давній друг Володимира Путіна просто не з'являється на засіданнях Європарламенту, до порядку денного якого внесено «російське питання». Можна було б порахувати, що колишній італійський прем'єр загалом «прогульник» і нечасто ходить на засідання. Але так це лише частково — за 2019-2022 роки Берлусконі пропустив близько 30% зустрічей парламенту, тоді як частка не відвіданих ним засідань щодо Росії перевищує дві третини.

Текст підготовлений за підтримки «Медиасети».