Демократія на папері. Що відбувається в Угорщині — країні ЄС, яка занурюється в авторитаризм

Сучасна Угорщина — немов велична будівля парламенту країни, що височить на березі Дунаю. Зовні це красивий європейський фасад, а під шаром фарби (варто лише придивитися) — зовсім не європейські дії, рішення та принципи. В Угорщині майорять прапори ЄС, і країна є членом Євросоюзу, але щоб не лише формально належати до європейської родини, треба ще й діяти відповідно.

Вчителю важко бути хоробрим

Сьома ранку. Центр Будапешта. Діти та їхні батьки намагаються перекрити дорогу. Школярі вийшли на вулицю… щоб захистити своїх вчителів.

Акція на підтримку вчителів у Будапешті. Фото: «Обличчя Свободи»

«Усе почалося не зараз, а вже понад рік тому, коли стало зрозуміло, як багато проблем в освіті. До того ж останніми місяцями вони звільнили спочатку 5, а потім 8 вчителів», — розповідає мати одного зі школярів.

Звільнили тих, хто надто гучно вимагав змін. А ті, хто залишився, теж на валізах, розуміють, що і їм будь-якої миті можуть вказати на двері, варто хоча б одного разу не змовчати. «Є, звичайно, багато місць, де можна працювати, за кордоном! Я швидше за все поїду до Німеччини…», — ділиться Золтан Ковач, учитель фізики та математики.

«А я хочу вчити! Мій син теж буде вчителем, він зараз отримує атестат. Але як звернути увагу уряду, що так більше не може тривати?!» — засмучена Нора Шиклоші, вчителька літератури.

Картата сорочка, яку ми бачимо на багатьох школярах, — символ протестів. Ті, хто підтримує опальних учителів, носять такі до школи. А сьогодні замість того, щоб сісти за парти, вони сидять на асфальті.

Акція на підтримку вчителів у Будапешті. Фото: «Обличчя Свободи»

«Було б добре, якби освітньою системою опікувалися люди, які розуміються на цій справі», — каже Альма, одна зі школярок.   

Але в Угорщині немає Міністерства освіти. Нині вчителі підпорядковуються міністру внутрішніх справ, колишньому поліцейському. Угорським викладачам освітні програми нав'язують згори, заборонено обирати навіть підручники. Їх теж надсилають згори, і в них Орбан представлений у вигідному світлі. Протестувати освітянам теж заборонили. От вони і кажуть: «Яка ж тоді ми демократія?..» Це навіть депутати Європарламенту своїм рішенням визнали, так і записали: «Угорщина тепер швидше автократія, ось 12 пунктів, які терміново виправити. Викоренити корупцію, забезпечити права мігрантів та меншин, соціальні права громадян і надати свободу освіті...» Серед того, чим незадоволені в Європі, і ситуація зі свободою слова.

«Інформаційна диктатура»

Що значить працювати в умовах обмеженого доступу до інформації добре знає журналіст Гергей Нілаш. Свою роботу — докопатися до суті та ставити гострі питання — Гергею виконувати дедалі складніше. Адже він є співробітником незалежного ЗМІ, інтернет-видання «Telex». А таких уряд не шанує: й уваги не приділяє, і коментарів не дає. До тих, хто, на відміну від Гергея, лояльний, Віктор Орбан приходить кожного тижня. Щоп'ятниці він дає велике інтерв'ю на державному радіо. Це тепла ванна, де все передбачено і кожне питання відоме заздалегідь.

«Він не як на роботу ходить на радіо, а як додому. Нібито є питання, є відповіді, але насправді це питання не для того, щоб вивести на чисту воду прем'єр-міністра, а щоб допомогти розповісти йому все, що він хоче», — розповідає Гергей Нілаш.

Журналіст Гергей Нілаш. Фото: «Обличчя Свободи»

Те, що відбувається в країні, незалежні журналісти називають «інформаційною диктатурою». Коли формально їм ні в чому не відмовляють, але доступ, по суті, закритий. Кореспонденти зауважили, що у власних прорахунках влада завжди звинувачує Брюссель. Тому й новинам державних каналів довіряти взагалі не можна.

«Це перший канал, тут переважно чуємо погані новини про опозицію та хороші новини про країну. А якщо погані новини про країну, то це тому, що винні і опозиція, і Брюссель», — каже Гергей, переключаючи пультом телеканали.

Опозиція для виду

Наскільки складно потрапити на ТБ, відчув опозиційний депутат Акуш Ходхазі, коли разом із колегами прийшов на державний ефір. На кадрах, що він показує на екрані свого смартфона, видно, як політика виштовхують зі студії, а потім без жодних церемоній тягнуть сходами, схопивши за ноги.

«Було 15–20 депутатів, але викинули в результаті мене та ще мою колегу-депутата. Обійшлося, звичайно, без травм, але це було так принизливо!» — обурюється Акуш.

Опозиційний депутат Акуш Ходхазі. Фото: «Обличчя Свободи»

Ходхазі розслідує факти корупції чиновників із оточення прем'єра. Зібрав уже довгий перелік. І навіть спеціально сів за штурвал легкомоторного літака, аби зняти розкішну садибу, яку будують, як він підозрює, особисто для Віктора Орбана.

На відео — гостьові будинки, бібліотека, стайня та навіть підземний бункер… Втім, оприлюднення цих кадрів до офіційного розслідування не привело.

«Головний прокурор Угорщини — старий друг Орбана. І він може зупинити будь-яку справу чи направити слідство в потрібне русло», — пояснює опозиційний депутат.

Садиба, яку угорська опозиція пов'язує із Віктором Орбаном. Скріншот

На знак протесту політик (його на той момент обрали до парламенту) відмовився урочисто виголосити клятву. І до парламентської будівлі, і до свого кабінету 6 місяців міг заходити лише як гість. Весь цей час спікер відмовлявся привести його до присяги. У результаті Акуш Ходхазі був без посвідчення, зарплати та права голосу.

«Угорська опозиція виглядає, як у Росії. Формально вона існує, але насправді весь парламент — це просто сцена для вистави. В Угорщині політична система — це якась путінська франшиза», — резюмує Ходхазі.

Люди другого сорту

Тут, як і в Росії, потрібен хтось, кого можна оголосити внутрішнім ворогом, переключити негатив. І влада оголосила війну ЛГБТ-спільноті. Документ, що спочатку розроблявся як закон про педофілів, перетворився на закон проти людей альтернативної орієнтації. Говорити про це (і навіть згадувати слова «гей» чи «трансгендер») заборонили у школах та на ТБ. А в Конституції чорним по білому написали: «Угорщина захищає інститут шлюбу як союз між чоловіком та жінкою… Мати — жінка, батько — чоловік». Ці зміни поставили хрест на сімейному щасті одностатевих пар. Тепер вони не можуть ні одружитися, ні завести дітей, причому ні за допомогою ЕКЗ, ні шляхом усиновлення.

Хелла дивиться на світ очима жінки, у дамській сумочці носить паспорт на нове ім'я і робить все, щоб виглядати привабливою. Але в її очах — сум, а всередині — постійні сумніви. Хелла — трансгендер. Життя з чистого аркуша вона розпочала 4 роки тому. За допомогою операції змінила стать, пройшла всіх лікарів і зрештою отримала нові документи. Їй, можна сказати, пощастило. Адже зараз ні стать, ні паспорт в Угорщині змінити вже не можна. І люди, позбавлені виходу, замислюються, чи потрібне їм таке життя ізгоя.

«У моєму оточенні я бачила дуже багато прикладів, коли люди від розпачу хотіли накласти на себе руки. Хтось упорався, а хтось ні», — ділиться Хелла Жирка, керівник громадської організації LGBTQ у Будапешті.

Хелла Жирка. Фото: «Обличчя Свободи»

Вона намагається пояснити суспільству, наскільки таким людям, як вона, в Угорщині потрібна підтримка, що розуміння та толерантність — не пусті слова. Осуд і ненависть, коли здається, що весь світ проти тебе, Хелла сама пережила ще в підлітковому віці.

«У середній школі ми класом їздили в подорож, де я потрапила в досить серйозну аварію. Викликали швидку... А коли лікарі приїхали, вийшли, то учні не давали їм пройти. Кричали, що за моє життя не треба боротись і мене не треба рятувати! Й робили це лише тому, що знали про мою ідентичність», — згадує Хелла.

Дівчина розповідає, що таких, як вона, уряд вважає людьми другого сорту. І чим більше Орбан зміцнює свою владу, тим гіршим стає ставлення до них.

«Я просто покину країну, якщо ситуація стане для мене дуже болісною. Наразі я не досягла цієї критичної точки», — зізнається Хелла.

Непотрібні мігранти

Але й на місце тих, хто виїхав до Угорщини, приймати нікого не хочуть. Уряд наполегливо закриває країну для мігрантів. Усі інтеграційні програми закрито з 2015 року, а допомоги немає. Гроші вклали в антиміграційну кампанію та стіну на кордоні із Сербією. А закон склали так, що набути статусу біженця неймовірно складно. Використовується звична тактика — формально заборони немає, але створено всі умови, щоби максимально ускладнити процеси.

«Якщо хтось намагається просити захисту в Угорщині, то це можна зробити лише у двох містах — Белграді та Києві, — пояснює правозахисниця Аніко Баконі, членкиня Угорського Гельсінського комітету. — Минулого року лише 8 осіб приїхали цим шляхом і мали можливість подати заяву. Цьогоріч взагалі ніхто поки що не приїхав таким чином. Тобто буквально ця система непрохідна для тих, хто хоче набути статусу біженця».

Усіх нелегалів, затриманих в Угорщині, відправляють до Сербії. Навіть якщо вони прийшли з іншого боку. А влітку 2022-го прем'єр Орбан заговорив... про чистоту європейської раси.

«Є світ, у якому європейці поєднуються з людьми поза межами Європи. Це світ змішаних рас. А є ми, світ, у якому європейці поєднуються між собою. Країни, де поєднуються європейці та неєвропейці, більше не є націями», — заявив тоді Орбан.

Особливо боляче це чути угорським євреям. Тим, хто в Другу світову втратив рідних і досі приносить квіти та свічки до меморіалу жертвам голокосту на березі Дунаю.

Цю промову угорського прем'єра навіть члени його команди назвали нацистською. Її одностайно засудили й перші особи Євросоюзу, й деякі опоненти.

Петер Маркі-Зай хотів зробити Угорщину зовсім іншою, демократичною та вільною від російського впливу. Він був лідером опозиції на останніх виборах до парламенту, але програв. Складно протистояти вибудованій роками машині пропаганди.

«Я робив усе, щоб ми на цих виборах у системі Віктора Орбана за правилами Віктора Орбана обіграли Віктора Орбана. Але з огляду на те, як збудований цей авторитарний режим, я маю сказати, що це вже просто неможливо», — каже політик.

Лідер об'єднаної опозиції на парламентських виборах у 2022 році Петер Маркі-Зай. Фото: «Обличчя Свободи»

«Я робив усе, щоб ми на цих виборах у системі Віктора Орбана за правилами Віктора Орбана обіграли Віктора Орбана. Але з огляду на те, як збудований цей авторитарний режим, я маю сказати, що це вже просто неможливо», — каже політик.

Петер керує невеликим містечком зі складною назвою Ходмезьовашархей, з перекладу якого навіть місцеві сміються — «торгове місце на бобровому полі». Каже, йому досі мстять за те, що наважився кинути виклик. Його округ тепер в опалі.

«Ми або із затримкою отримуємо фінансування, або дуже мізерне. Часто просто якогось підпису не вистачає. Наприклад, є 33 квартири, які ми не можемо здавати лише тому, що немає одного підпису від уряду. А ми їх хотіли виділити для українських біженців», — пояснює мер.

На узбіччі життя

Усіх, хто зважиться висловити своє невдоволення, одразу вважають ворогами. Таких в Угорщині видавлюють на узбіччя життя, щоби суспільство серйозно не сприймало ні їх, ні проблеми, про які вони говорять.

«Вони криміналізували ЛГБТ, вони спеціально їх поставили в один ряд із педофілами, щоб люди їх усіх зненавиділи. Уряду завжди зручно, всім диктаторам зручно вказати на якогось ворога, від якого нібито захищають», — розповідає Естер Шимку, вчителька історії та літератури, активістка руху «Tanitanek».

Людям доводиться вдаватися до винахідливості. Наприклад, якщо носиш річ із картатої тканини — це для угорців зрозумілий натяк: «Ти не згоден, дістало!» Завдяки таким сигналам угорці впізнають своїх у натовпі, тих, кому набридло мовчати.

Вони збираються попри зливу. Тут і батьки, і діти — всі, хто розуміє, куди йде країна. Їх лякає не негода, значно страшніше те, що відбувається зараз із їхньою країною. «Через те, що Орбан стільки часу при владі, він уже втратив розум і не здатний ефективно керувати. Він привів країну до банкрутства — і фінансового, і морального!» — заледве тамує емоції Естер.

Акція протесту у Будапешті. Фото: «Обличчя Свободи»

За словами журналіста Гергея Нілаша, протести не розганяють, є можливість вийти на вулиці — і це ті крихти, яких в людей ще не відібрали: «Багато хто каже, що ось бачите, це ж демократія, якщо можна так пройти, мітингувати… Але це якщо мислити категоріями ХХ століття, тоді це справді не диктатура, а якщо ХХІ століття,.. то не треба вбивати людей, а можна зупинити діяльність ЗМІ — і той самий результат без насильства».

На цю акцію вийшло кілька тисяч людей. Щоб їх зрештою почули, йдуть до будівлі державного телебачення. А коли пізно ввечері вони розійдуться додому, у підсумкових новинах знову скажуть, що, мовляв, «вимагали лише зарплати»...

Матеріал опубліковано в рамках проекту «Обличчя Свободи»