«Прилітає щодня». Як відбувається евакуація з прифронтового Сіверська і чому не всі хочуть їхати

Евакуація людей із гарячих точок може здатися простою справою, але це не так. У реаліях повномасштабної російської агресії волонтерам доводиться стикатися з безліччю дрібних проблем, які можуть перерости в фатальну помилку, як для них самих, так і для тих, кому вони допомагають.

Вирушаючи в чергову поїздку до Сіверська — прифронтового міста на Донеччині, волонтери Богдан та Микола, були готові до будь-якого розвитку ситуації. Кореспондент «Новин Донбасу» Дмитро Глушко поїхав із ними в евакуаційний рейс. Як виживають люди у прифронтовому місті і чому не всі хочуть залишати його — дізнайтеся з нашого репортажу.

Два волонтери

Богдан родом із Краматорська. До повномасштабної війни хлопець займався організацією спортивних заходів, а також брав у них безпосередню участь. Але коли перші ракети вдарили по Краматорську, одразу звернувся до виконкому і записався добровольцем на відновлення пошкоджених будівель.

А історія Миколи, який родом із Мирнограду, у волонтерській діяльності розпочалася з того, що його не взяли до Збройних сил України через травму, яку він отримав на заводі, працюючи металургом. Чоловік, не опускаючи рук, одразу почав шукати собі інше корисне застосування. Так і вийшло, що згодом Микола приєднався до Богдана.

Волонтери Богдан та Микола. Фото: Новини Донбасу

Така подорож до Сіверська для цих хлопців не перша. І займає півтори-дві години, коли до повномасштабної війни можна було дістатися з одного населеного пункту до іншого всього за 40 хвилин. В усьому винна погана дорога, розбита через російські обстріли та пересування військової техніки.

Сумніви під обстрілами

Заїжджаючи до Сіверська, можна побачити, що більша його частина знаходиться в низині, а район, з якого потрібно забрати більшу кількість людей, розташований на висоті. Через що ця частина міста страждає від обстрілів.

Пробираючись між ямами, ми стрімко наближаємося до першого пункту призначення, де місцеві жителі просили вивезти їх з міста. Коли екіпаж волонтерів прибув, довелося кликати людей, але ніхто не відгукувався.

Зруйновані внаслідок обстрілів будівлі у Сіверську. Фото: Новини Донбасу

«Буває таке, що вони сидять удома та морозяться. Вони заявку дали, а потім або передумали, або ще щось. Також: "Я без тебе не поїду!" Соплі — так я це називаю. Потрібно евакуюватись, бо тут дуже небезпечно», — розповідає Микола.

На жаль, удома нікого не було. Але вийшли сусіди, які виявилися родом із Єнакієвого. Їх також почали вмовляти волонтери виїхати подалі від лінії фронту. Люди погодилися подумати над цією пропозицією та обмінялися контактами з волонтерами.

Житлові квартали Сіверська. Фото: Новини Донбасу

«Тихий день люди починають думати, що пронесе, війна може закінчитися і відмовляються евакуюватися. Але це хибне відчуття. Вони всі думають і сподіваються: якщо зараз не прилітає, то воно і не прилетить. Або: ось зараз же тихо тиждень, тож і наступний тиждень буде тихим, — пояснюють людську психологію волонтери. — Але, як правило, практика показує, що будь-якої миті може початися найжорстокіший обстріл. А потім уже не буде кого евакуювати тому, що нікого не стане через це. І те, що ви бачили зараз, — це підготовка до евакуації, потрібно спілкуватися з ними. Тому що люди повинні знати, куди можуть поїхати. Всі ми розуміємо, що в нікуди їхати нікому не хочеться. І тому доводиться умовляти».

Ушкоджений обстрілами з боку військ РФ будинок у Сіверську. Фото: Новини Донбасу

Тому кожна така подорож має лише частковий успіх. Навіть ті, хто просився якнайшвидше відвезти їх у безпечне місце, починають сумніватися, коли справа доходить до від'їзду. Волонтерам часто доводиться вмовляють людей, а на це йде дорогоцінний час. Вікно можливостей покинути Сіверськ може захлопнутися через часті обстріли, сліди яких тут на кожному кроці. Наприклад, промзони, як і всіх цивільних об'єктів, у місті більше не існує.

«Руки німіють від страху»

«Прилітає щодня і так бабахає, що ноги тремтять, це страшна сила. Летить з усіх боків. За що, куди? Нічого не зрозуміло. Це дуже страшно. Руки німіють від страху», — бідкається мешканка Сіверська Світлана.

Незважаючи на це, люди продовжують залишатися в місті, ховаючись у підвалах багатоповерхівок, що ще хоч якось збереглися.

Мешканці Сіверська в одному із дворів. Фото: Новини Донбасу

«У підвалі у нас по сім, по десять чоловік живе. Об'єднуємось, один одного підтримуємо», — розповідає місцева мешканка Галина.

Допомагають місцеві жителі й домашнім тваринам, яких покинули господарі. Собак та котів годують приготованою на буржуйках їжею.

«Солдати допомагають нам. Преса теж приїжджала — допомагали нам. Ми якось упораємося, а от тварини…» — каже мешканка Сіверська Світлана.

Мешканка Сіверська Світлана. Фото: Новини Донбасу

На щастя, не всім чотирилапим судилося бути покинутими. Юрій, якого також вдалося евакуювати, разом із собою забрав і домашнього кота. Тваринка прожила з ним у квартирі 10 років і ще цілий рік у підвалі. Чоловік каже, що не залишав Сіверськ за дуже простою та знайомою для багатьох жителів прифронтових міст причиною.

«Не виїжджав тому, що в мене тут була дача, там тварини. Тут родичі, тітка сама лишилася. Такі справи», — розповідає він.

Житель Сіверська Юрій. Фото: Новини Донбасу

Тепер Юрій разом із дружиною переїжджає до зятя, одна з головних причин — хоче відновити своє здоров'я. Як і Олександр, який не вперше виїжджає з Сіверська. Каже, що видалить каміння у нирках і повернеться з Дніпра назад до рідного міста. За словами пенсіонера, через брак грошей у чужому місці він нікому не потрібний.

Змирилися з ризиком для життя

Люди повертаються до таких населених пунктів не через легке життя і навіть незважаючи на те, що перед їхніми будинками падають ракети, бомби та снаряди, знищуючи все живе на своєму шляху. Вони звикають до таких умов, змирившись із постійним ризиком для життя.

Житловий будинок у Сіверську після обстрілів та пожежі. Фото: Новини Донбасу

За майже півтора року волонтери з Краматорська неодноразово бачили могили місцевих жителів, які поховані біля дороги чи у дворі.

Могила загиблого мирного жителя біля дороги у Сіверську. Фото: Новини Донбасу

«Війна — це не просто слово, це не просто вибухи десь осторонь. Це вбивство. Щоразу, коли ти чуєш десь там приліт, думаєш: "Ой, це далеко, не страшно!" А цей снаряд міг когось зараз вбити. Кожен снаряд, випущений по нашій території вбиває. Він потенційно вбиває. Он вирва від авіаудару. Ось таке постійно. Якщо таке поряд прилітає, я не знаю, чи взагалі є шанси вижити?» — каже волонтер Богдан.

Мешканці Сіверська спілкуються із волонтерами. Фото: Новини Донбасу

За різними даними, від 2000 до 4000 тисяч людей залишаються у Сіверську. Вони живуть в екстремальних умовах без води, газу, світла та медичної допомоги. Людям допомагають волонтери і військові та навіть працює маленький магазин. Жителі, які залишилися, сподіваються, що після успішного контрнаступу ЗСУ вони зможуть приступити до відновлення своїх будинків і повернутися до нормального життя.