«Україна. Історії спротиву». Що показали на фотовиставці про найбільшу війну в Європі 

Нашвидкуруч обладнані протибомбові схрони, невідомо як надовго забарикадовані мішками з піском київські пам’ятники, розгублені очі людей, які опинилися за сотні кілометрів від дому, якого більше немає. Виставка фотографій «Ukraine. Stories of resistance» («Україна. Історії спротиву»), що відкрилася у Варшаві за ініціативи Instytut Fotografii Fort, здається, лише посилює наш загальний біль, ретравматизує і боляче б’є під дих. Вона хвилює і пригнічує, незалежно від того, до якої національності належать відвідувачі, чи мають безпосередній досвід війни і біженства, й чи узагалі бували колись в Україні.

Але, попри це, виставка має цілком конкретну важливу мету — нагадувати світовій спільноті про війну, стимулювати різні міжнародні та дипломатичні ініціативи до заклику допомагати нашій державі зброєю, посилювати санкції проти країни-агресора, ділитися достовірною інформацією і залишатися на боці України в її історії опору. Мистецький проєкт, в якому зібрали більш як півсотні знімків, підтримало Посольство США у Варшаві.

Роботи на фотовиставці «Україна. Історії спротиву». Фото: Катерина Бандус

— Коли почалася повномасштабна війна в Україні, ми не знали, що вона триватиме так довго, — каже Юлія Пєтжак, помічниця голови правління польського Instytut Fotografii Fort. — Виставка фотографій, яку ми представляємо, — це лише невелика частина того, що сталося за два роки війни безпосередньо в України, а також за її межами. Ми можемо побачити фотографії біженців, дізнатися про їхній досвід, наповнитися їхньою витривалістю. Ми бачимо образ знищеної України. Виставка не має на меті показати новий погляд на війну, головне — нагадати, що воєнні дії увесь цей час продовжуються. Війна триває, тож потрібно надалі інвестувати в те, аби допомагати Україні перемагати.

Роботи на фотовиставці «Україна. Історії спротиву». Фото: Катерина Бандус

Організатори заходу наголосили, що завдяки соцмережам,  різноманітним новинним каналам, а також зростаючій кількості записів, присвячених воєнним злочинам, можна у безперервному доступі споглядати усю хронологію українсько-російської війни.

Роботи на фотовиставці «Україна. Історії спротиву». Фото: Катерина Бандус

«Україна. Історії спротиву» — невеликий фрагмент цього свідчення. Повідомлення про біженців, протести, самоорганізація, втома на фронті та спустошений український ландшафт нагадують нам про жорстокий конфлікт, який уже два роки триває за східним кордоном Польщі», — зазначають в Instytut Fotografii Fort.

— Я не є військовим фотографом, бо не маю стільки відваги, — каже польський фотограф й активіст Рафал Мілях, чиї фото теж представлені на виставці. — В Україні за час війни я бував тричі, фільмував об’єкти, які змінили своє значення: лікарні, будинки, школи, гаражі, всю архітектуру, яка нині слугує українцям за бомбосховища. Найбільше мене цікавлять наслідки війни для людей. Інша частина моїх робіт — фотографії з публічних протестів українців за кордоном, а також світлини біженців у Варшаві. 

Роботи на фотовиставці «Україна. Історії спротиву». Фото: Катерина Бандус

На одному із знімків Рафала Міляха — розтрощений мобільний телефон, яким користувалися люди, що переховувалися в укритті в Гостомелі. Збір доказів російських воєнних злочинів на території України — важлива мета виставки. Сам фотограф співпрацює зі своїми колегами в Україні, а також залучений до проєкту, у рамках якого збирають свідчення про воєнні злочини. 

Німецька фотографка Сандра Шилдвехтер представила серію знімків про українських біженців за назвою «Чи повинен я залишитися, чи мені йти?». Мисткиня ставила за ціль передати непевність, біль і розгубленість біженців, котрі втекли від російських куль до німецьких шелтерів та прихистків, через їхні особисті історії та світлини. 

Роботи на фотовиставці «Україна. Історії спротиву». Фото: Катерина Бандус

На виставці представлені фотографії найболючіших фрагментів війни за авторством українського фотографа Михайла Палінчака: тіла закатованих цивільних обабіч траси на Київщині; розписані дитячими малюнками стіни у Ягідному на Чернігівщині, де у тісному підвалі утримували більш як 300 жителів села; поховання замордованих цивільних в Ізюмі; знищені багатоповерхівки Бородянки та інші.

— Менше йдеться про те, аби фільмувати якісь нові образи війни, бо ми маємо чимало робіт професійних фотографів і журналістських матеріалів, — зазначає Рафал Мілях. — Найважливіше — показати, що в Україні точиться війна, аби й надалі викликати публічне зацікавлення. Бо навіть у Польщі інтерес до воєнних дій, що відбуваються у сусідній країні, спадає. Разом із тим війна стає щоразу жорстокішою, ми маємо про це пам’ятати.

Рафал Мілях, Сандра Шилдвехтер, Юлія Пєтжак. Фото: Катерина Бандус

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine