Шахтар-ударник Олексій Стаханов: шлях від ідола мільйонів до пацієнта психіатричної лікарні

Радянська пропаганда героїзувала образ шахтаря Олексія Стаханова. Йому приписували «трудовий подвиг»: нібито він видобував 102 тонни вугілля за зміну — історики називають це першим маркетинговим ходом у СРСР. Якщо зміг Стаханов — зможе кожен: від робітників вимагали понад норми, а за непокору могло бути покарання — аж до розстрілу. Вся ця кампанія розпочалася у 1935 році і відома як «Стаханівський рух». Ідол мільйонів, улюбленець партії, який жив по сусідству з Хрущовим у будинку уряду на набережній Фрунзе в Москві, провів останні дні в психіатричній лікарні, лікуючись від важких наслідків алкоголізму. Ким насправді був Олексій Стаханов і чому стаханівський рух зійшов нанівець — читайте у статті «Новини Донбасу».

Стаханівський рух зародився у Луганській області

У серпні 1935 року на шахті «Центральна-Ірміно» у місті Кадіївка (на той момент місто називалося Серго на честь наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе) шахтар Олексій Стаханов встановив рекорд. Самостійно видобував 102 тонни вугілля за зміну, це у 14 разів перевищувало норму, — так писала радянська преса. А газета «Правда» представила його як символ нового підходу до праці. Незабаром розпочалася масштабна кампанія, під час якої сотні робітників оголошували «стаханівцями».

Стаханов у газеті "Правда". Скрин з відео.

Стаханов – зірка свого часу

Олексій Стаханов із звичайного трудяги став справжньою зіркою: його портрети прикрашали вулиці, про нього писали статті, знімали фільми. Робочі змагання по всьому СРСР перетворилися на масовий рух. У свідомості громадян вкоренили образ трудового подвигу, що дорівнює військовому. І за такий подвиг держава щедро платила — безперечно, не всім, але ці деталі пропаганда замовчувала.

1930-ті. Група людей із портретом Олексія Стаханова. Фото: Eleazar Langman

«Щоб ви розуміли перший автомобіль у Радянському Союзі, який був переданий в особисте користування громадянинові, не організації, не установі, — це був автомобіль, переданий Олексію Стаханову за його трудовий подвиг. Жив Стаханов у будинку на набережній у місті Москва, на набережній Фрунзе, в Будинку уряду. Його сусідом через стінку був Микита Сергійович Хрущов, який йому 57 році згадав його п'яні загули — він йому спати не давав», — розповідає Валерій Снєгірьов.

1938. Лазар Каганович та Олексій Стаханов. Фото: Eleazar Langman

Держава, на перший погляд, підтримувала та мотивувала стаханівців. Вони отримували привілеї: квартири, премії, соціальне зізнання. Офіційно рух подавалося як підтвердження переваги соціалістичної системи над капіталізмом.

Від коногона до головного шахтаря СРСР

Сам Стаханов — родом із Орловської губернії, із бідної родини. В одних лаптях вирушив на Донбас у пошуках заробітку. І зробив, що називається, карколомну кар'єру.

«Він починав коногоном, потім кріпильником, потім відгрібачем, і так далі. Тобто, це була історія людини, яка, ну, ми б сказали "self made man" (зробила себе сама), але це історія людини, яка дійсно приїхала на Донбас у пошуках кращої долі із села в місто і стала на шлях робітника», – розповідає Тетяна Водотика, академічна директорка магістерської програми «Урбаністика та повоєнне відновлення» Київської школи економіки.

Шахтар Олексій Стаханов (праворуч) із групою людей. Фото: Eleazar Langman

Крім того, що вугільна промисловість була основою енергетичної безпеки всього Радянського Союзу, це дозволяло готуватися до війни, працювати на військово-промисловий комплекс. У тому числі й для цього у СРСР вирішили модернізувати шахтарську галузь. І тоді ж запровадили професію робітника з відбійним молотком.

«І саме Стаханов, він був одним із небагатьох із цього Кадіївського рудника, який захотів здобути нову професію, отримав нову професію і почав працювати. Але тут, можливо, на нього ніхто не звернув би уваги, навіть якби він там мав кращі показники як робітник. Почалися аварії на шахті. Коли шахтарі спускалися в забій і почалися масові отруєння метаном, керівник шахти разом із парторгом вирішили це все ну, скажімо так, зам'яти, прикрити і найкраще, як це можна було прикрити — зробити відповідно подвиг», — коментує кандидатка історичних наук, дослідниця історії Луганщини та Донеччини Вікторія Пилипенко.

«Рекорд» Стаханов встановив не сам

Досягнення Стаханова було добре організовано, він перевиконав норму не один.

«У чому були тонкощі — і про це зазвичай забувають сказати, — що ці 102 тонни або 14 норм, які записали Стаханову, — адже це зробила бригада в кількості 5 осіб. А тут просто Стаханова було завдання не відриватися від відбійного молотка, не відволікатися ні на відвантаження вугілля, ні на кріплення штольні. За нього це робили два відкатники. Він за молоток взявся — і просто від нього не відходив ці п'ять годин. За його спиною стояли двоє з лопатами, які відвантажували те, що він нарубав. Хоча, робітник гірського вибою повинен сам нарубати, сам відвантажити і ще поставити стійки, щоб йому зверху покрівля не впала», — розповідає Валерій Снєгірьов.

Фото у радянському виданні підписано так: "Стаханов рубає з незрівнянною майстерністю". Фото: Eleazar Langman

Для популяризації стахановського руху багато «рекордів» досягалися за рахунок колективних зусиль, а не індивідуальної праці.

Не виконав норму — став «шкідником»

Стаханівський рух супроводжувався тиском на колективи: тих, хто не в змозі був відповідати новим нормам, звинувачували у «шкідництві». У деяких випадках «тих хто відставав» піддавали репресіям, каже Вікторія Пилипенко.

«Це тридцяті роки, період масових репресій. За найменший зрив у виробництві одразу має бути розстріл. І Олексія Стаханова зробили героєм цього соціалістичного змагання. Хоча він працював не один, але всі на нього лаври впали, і над його іміджем почали працювати, у тому числі радянські журналісти, які перебували за кордоном. Про те, що над його іміджем почали працювати, свідчить, що портрет Олексія Стаханова було надруковано на обкладинці журналу “Тайм”», — коментує Вікторія Пилипенко.

Поштова марка зі Стахановим. Фото: Eleazar Langman

Стахановська ідеологія призвела до грубої експлуатації людей. Вигадані рекорди різко підняли трудові норми по всьому СРСР. Багато робітників, не маючи таких самих умов як Стаханов, не могли виконувати нові норми, що викликало невдоволення та падіння продуктивності. «Той рекорд, який встановлювався, він ставився як норма, і далі потрібно було ще більше», — розповідає Вікторія Пилипенко.

Захід сонця Стаханівського руху

На щастя шахтарів та їхніх сімей, до 1940-х років стаханівський рух почав втрачати популярність. Адже стало очевидним, що екстенсивні методи збільшення продуктивності призводять до втоми та зниження якості роботи, а не навпаки. Невдоволення серед робітників наростало.

«Люди не могли вирішувати нові завдання, які ставив перед ними час та їхній новий статус. І вони знаходили порятунок у найдоступнішому засобі, у найдоступнішій терапії всіх часів — це в алкоголі», — пояснює Тетяна Водотика.

До речі, Стаханов і тут був «передовиком». Про його здібності «перекидати чарку» ходили легенди. Щоправда, все закінчилося для Олексія Стаханова досить трагічно: свої останні дні він доживав у психіатричній лікарні, де лікувався від важких наслідків алкоголізму.

Кадіївка – Серго – Стаханов – Кадіївка

Назву міста, в якому працював Стаханов, тричі змінювали. Спочатку це Кадіївка. Але в 30-х її перейменували в Серго, на честь наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе. Цю назву місто мало до 1943-го року, поки німці не окупували Донбас, і не повернули колишню назву Кадіївка. А вже після смерті Стаханова, місто в якому він працював, перейменували на його честь. У 2016 році місту повернули історичну назву.