100 кг книжок і «Кобзар» японською: Як донеччанка відкрила першу українську бібліотеку в Токіо

Ідея створити українську бібліотеку в Японії належить переселенці з Донеччини Дар’ї Муракамі. На різноманітних заходах жінка звернула увагу, що діти українських біженців, які після повномасштабного вторгнення Росії опинилися в Японії, практично не говорять українською — в основному, російською. Спершу у Дар’ї виникла ідея створити українську бібліотеку лише для малечі, але згодом вирішила робити й для дорослих, адже саме батьки мають бути прикладом для своїх дітей. 

Книгозбірня для дітей і дорослих

— Дорослі мають читати і показувати дітям, як це цікаво. Тож я вирішила зробити бібліотеку для всіх. На той момент я була дуже дуже далека від видавництва в Україні, але все одно взялася за цю справу, бо знала, де придбати українські книжки і що робити далі, — розповідає жінка.

Дар’я Муракамі

Перші книги для української бібліотеки вдалося закупити завдяки японській організації YMCA. Спочатку до книгозбірні допускалися лише українці, які виїхали внаслідок російської агресії. Однак згодом Дар’я вирішила дати доступ й тим, хто проживав в Японії й до повномасштабного вторгнення:

—  Вони мають зберегти у своїх дітей українську мову або ж взагалі з нуля навчити їх, бо більшість таких дітлахів говорять японською. Я звернулася до Центру допомоги українським біженцям в Токіо «Хімаварі» з пропозицією відкрити бібліотеку, щоб, по-перше, зберегти мову, а, по-друге, зняти психологічне навантаження. Бо що може краще допомогти розрядитися і врятувати людину від постійного гортання стрічки новин у телефоні — як не гарна книжка? А книжка якою мовою повинна бути? Правильно, українською.

Українська бібліотека в Японії. Фото: Дар’я Муракамі

У Центрі допомоги українським біженцям в Токіо одразу ж виділили місце під книжкові полиці. Українське посольство подарувало зо 20 збірок. Ще сотню книжок Видавництва Старого Лева надіслала компанія EPAM. Далі наповнювати книгозбірню, розповідає Дар’я, почала сама. Купувала один примірник собі, інший — для бібліотеки. Є багато книг із автографами письменників. Згодом організували всеукраїнський збір книжок для японської бібліотеки в обмін на сувенір з Японії:

— Я подумала, що людям буде цікаво, якщо з Японії їм надішлють листівки або невеличкі подаруночки. Також вирішила розіграти японські кімоно. 

Українська бібліотека в Японії. Фото: Дар’я Муракамі

Так назбирали вже біля ста кілограмів книжок. Вдалося відкрити бібліотеку не лише у Токіо, а й в Кобе. 

— Дівчинка з книжкового клубу надихнулася нашою бібліотекою в Токіо і 1 грудня відкрила свою поличку в Кобе. Біля 40 книг подарувало посольство і 15 книжок вона принесла з власної домашньої колекції. Частину зібраних книжок у Львові теж відправлять в Кобе. Також ми обмінюємося книгами, даруємо одна одній подвійні екземпляри книг: якщо у мене дві однакові, одну я віддаю в Кобе, вона робить так само, — розповідає Дар’я.

Скоро українська бібліотека в Токіо поповниться новими книгами та підручниками, які вже зібрало наше посольство в Японії.

Японці охоче читають українську літературу 

У бібліотеці у Токіо, крім книжок українською мовою, є й переклади наших авторів японською та англійською мовами:

— Я знайшла «Кобзар», який був виданий у 1988 році в Японії. Стан, як новенький, тільки трішки пожовклі сторінки. Знайшла випадково на інтернет-барахолці. Ввела слово «Україна» — й мені випав «Кобзар». Коштував він 50 доларів, але я купила його за 12.

«Кобзар», який був виданий в Японії. Фото: Дар’я Муракамі

Таких українських книжок, перекладених японською, дуже мало. Крім «Кобзаря» жінка знайшла ще кілька дитячих казок — «Солом’яний бичок», «Рукавичка», «Кривенька качечка», а також «Лісову пісню» й «Камінного господаря» Лесі Українки та декілька творів Григорія Сковороди.

Переклади, розповідає Дар’я, охоче беруть читати японці, які вчать українську мову. Із майбутніми відвідувачами своєї бібліотеки жінка познайомилася в посольстві, куди японці приходили на безкоштовні уроки української мови. Каже, багато хто з них раніше вивчав російську, але після початку повномасштабного вторгнення вирішив змінити мову для вивчення.

Від бібліотеки до фестивалю

Дар’я не лише відкрила першу українську бібліотеку у країні вранішнього сонця, але й заснувала перший літературний книжковий клуб в Японії. Його мета — популяризувати сучасну українську літературу серед діаспори і також японців. 

— Виявилося, що люди не знають, що читати. Знають лише Шевченка, Українку, Франка. Я зрозуміла, що людям треба розказувати, що українська сучасна література цікава, вона на різні смаки. Хочете романи — є романи, хочете трилери — є трилери. У нас шикарна література, —ділиться Дар’я. 

Українська бібліотека в Японії. Фото: Дар’я Муракамі

Ще одна ідея, яку жінка хоче реалізувати найближчим часом, — дитячі читання разом із песиками. Малеча від 3 до 6 років може і поспілкуватися з собачками, й прочитати якусь цікаву книгу, і зробити руханку, і поспівати й змайструвати поробку. Понад усе, певна Дар’я, дітям потрібні позитивні емоції: 

— Діти часто бояться читати вголос, щоб їх не сварили за помилки. А так, якщо вони читатимуть собаці, їм буде легше відкритися.  І таким чином розвивати техніку читання українською мовою.

Також жінка нині шукає художницю, яка б у бібліотеці допомогла із проведенням уроків малювання аніме (щоб поєднати українське з японським). Крім того, у планах — створення клубу терапевтичного письма та заснування фестивалю української книги в Японії:

— Мрію, щоб українські автори могли приїжджати в Японію зі своїми майстер-класами, щоб популяризували тут свої книжки. Щоб у кожному японському місті від Хоккайдо до Окінави, всюди, де є українці, були хоч невеличкі бібліотеки або хоча б книжкові полички. Нашу українську літературу стільки цькували, знищували, розстрілювали і вбивали письменників, дуже багато часу літератури майже не існувало, її нищили. Зараз вона починає розвиватися і потрібно, щоб її почули, бо в нас є що сказати.

Українська бібліотека в Японії. Фото: Дар’я Муракамі

Шлях з окупованого Донецька до Токіо

Дар’я приїхала до Японії у 2014 році, після окупації Донецька. Ще до війни її запросив японець, з яким планувала побудувати стосунки. Утім, коли почався Євромайдан, Дар’я сказала, що в такий час не може покинути країну. Відкладала поїздку один раз, інший. Потім почали бомбити Донецький аеропорт. Жінка вирішила: якщо не поїде зараз, то, може, вже ніколи, якщо загине. Зібрала речі і поїхала в Київ через численні блокпости, ховаючи синьо-жовтий прапор. 

Торік жінку номінували на українську премію Читомо — «За книжкову ініціативу, що сприяє промоції читання».

Якщо ви хочете долучитися до збору книжок для української бібліотеки в Японії, шукайте спеціальні бокси в книгарні «Є-Львів» і залишайте там свій примірник.

Матеріал підготовлено за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine.