У класі — відсутній. Чому половина українських дітей-біженців у Польщі не ходять до школи?

Замалим лише 49% українських дітей, які через війну опинилися у Польщі, відвідують школи. Ті, хто не навчається у місцевих класах, кажуть про незрозумілу систему освіти сусідньої держави, цькування однокласників, а для когось неподоланним бар’єром стала польська мова.

Школа як виклик

«Моя дочка розповіла мені про ситуацію, коли дитину штовхали, ображали та називали росіянкою, тому що вона розмовляла російською. Коли вона звернулася до вчительки та розказала про цю ситуацію, та відповіла їй, що не має на це часу», – зазначив один з учасників дослідження, проведеного у Польщі.

Протягом 2023 року експерти з'ясували, чому українські діти не хочуть ходити до польських класів. Було опитано тисячу респондентів-українців у сусідній державі, проведено понад 600 досліджень, кількадесят глибинних інтерв’ю та майже 20 фокус-групових дискусій.

На основі отриманих даних з'явився звіт «Поза школою. Оцінка перешкод для навчання у школі для українських дітей та підлітків-біженців у Польщі», проведений міжнародною гуманітарною організацією Care International, міжнародним комітетом порятунку (IRC) та організацією Save the Children International.

У Польщі, згідно зі звітом, наразі перебуває близько 300 тисяч українських дітей шкільного віку.

Цифру вирахували завдяки ідентифікаційному номеру PESEL станом на листопад 2023 року. Це індивідуальний цифровий код, за яким ідентифікують особу в Польщі.

Дітей віком 10-18 років зареєстровано більш як 220 тисяч. З них трохи понад 108 тисяч відвідують польські школи.

Які можливості для маленьких українців існують у Польщі? Фото: Save the Children International (Poland)

Серед проблем і труднощів, з якими стикаються українські діти у польських школах і через які вони не хочуть ходити в класи або покидають навчання, 72% назвали мовний бар’єр.

Про нерозуміння польської системи освіти заявили 24% опитаних. На запитання, наскільки великим викликом був доступ до офіційної польської системи освіти, 46% відповіли, що це було важко, 10% — дуже важко. Легко було лише для 12% опитаних.

«Так і кажуть: ти – сміття»

Одна з учениць, яка брала участь у дослідженні, наголосила на проблемі, пов’язаній із різницею систем освіти в Польщі та Україні.

«Все було добре, але мені не подобалося те, що я пішла до старшої школи після восьмого класу. Я не хотіла вчитися ще чотири роки. Краще ще два роки відвідувати українську школу та вступити до університету», – наголосила українка.

Про факти цькування як перепони до навчання у польських школах заявили 14% опитаних.

У звіті йдеться, що саме переслідування та дискримінація найбільше ускладнюють бажання українських дітей інтегруватися.

Через погане ставлення однокласників вони відчували себе небажаними у польських школах.

«Нижчий рівень складності, клас на рік менший, плюс низька якість навчання іноземною мовою, булінг», – перераховує причини мама, син якої припинив ходити до школи у Варшаві.

Вона не увійшла до фокус-групи, але поділилася з нами враженнями враженнями досвіду навчання.

«Прямо так і кажуть: ти — сміття. Або на фізкультурі намагаються м’ячем запуляти. Ситуація із цькуванням гірша у молодших класах, у старшій школі уже легше. Малий ожив, коли перейшов в українську школу. Плюс на айкідо пішов, став впевненіший», – розповіла вона.

Навчання онлайн як вихід для українських дітей

За результатами дослідження, 83% українських підлітків віком 14-18 років, які не відвідують польські школи, заявили про навчання в онлайн-школах, а 31% — про домашнє навчання.

83% українських підлітків віком 14–18 років, які не відвідують польські школи. Фото: Save the Children International (Poland)

Деякі сказали, що використовують обидва методи отримання нових знань. 3% з опитаних українських школярів заявили, що взагалі не навчаються.

«Син планує навчатись у Варшаві в університеті, паралельно вчить польську з репетитором, уже має рівень В1», – ділиться ще одна українська мама, син якої не ходить до польської школи.

У фокус-групу вона не увійшла, але також, як і її син, жінка працює дистанційно. За її словами, вони є вільними, наскільки це може бути.

«Переваг у польській школі відверто не бачу. У нього залишався рік, то навіщо такий стрес дитині при загальному стресі? Та й гарних оцінок, скоріш за все, не було б. А при вступі у виш це найважливіше», – зазначила вона.

Щодо інших труднощів із тим, аби розпочати навчання у польській школі, 21% дітей вказали, що їхні батьки не можуть дозволити собі відправити їх до школи, 10% говорили про відсутність громадського транспорту або занадто велику відстань до школи, 3% — побоювалися за безпеку дітей на шляху до школи.

«Ми сіли та сказали, що залишаємося у Польщі на зиму, а навесні подивимося. Може, щось покращиться, щось проясниться, тоді будемо ухвалювати рішення. Або з наступного року ми зможемо вирішити, чи ми будемо вчитися тут, у польській школі, чи може навесні повернемося до України», – розповів один із батьків-учасників фокус-групи дослідження.

Презентація звіту. Фото: Save the Children International (Poland)

Непевність у завтрашньому дні, нерозуміння, як і де планувати життя через війну, і пов’язані із нею загрози – ще одна причина, чому українські діти не поспішають відвідувати польські школи.

Вона не настільки явна, тому зазвичай залишається «на полях» подібних досліджень. Але її також не можна відкидати, коли йдеться про залученість українських дітей до навчання у польських школах.

У фінальній частині звіт містить рекомендації до польського уряду, серед котрих йдеться, зокрема, про залучення українських учнів до польських шкіл через інтеграцію.

У місцевих навчальних закладах досягатимуть цього за допомогою спільної роботи вчителів із міжкультурними асистентами, що володіють українською мовою.

Заохочення учнів-біженців до позашкільного дозвілля також сприятиме збільшенню довіри до польської школи й, очевидно, залученню українців до навчання у місцевих навчальних закладах.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine