«Ми однаково несемо службу». Чому українки йдуть у ЗСУ та поліцію під час війни

Українські жінки перебувають на передовій війни з Росією як у якості військовослужбовиць, так і працюючи в правоохоронних органах, службах порятунку та в тилу. Наразі в українській армії служать близько 45 тисяч жінок-військових.

Напередодні 8 березня «Новини Донбасу» вирішили розпитати про труднощі та позитивні моменти в їхній службі, про те, як робота на лінії фронту змінила їхнє життя, і чи є гендерна рівність в українському суспільстві. Подробиці — у нашому матеріалі.

Рішення приєднатися до лав ЗСУ, ставши на захист країни

«Найважчим це було звикнути до відсутності певних моментів. Все-таки жінки на війні все одно залишаються жінками. І є певні умови, але до цього звикаєш, бо маємо мету і бажання», — пояснює медикиня 66 окремої механізованої бригади Надія.

Для багатьох жінок у ЗСУ та поліції бойові дії стають рутиною, яка впливає на всі аспекти їхнього життя.

Надія родом із Тернопільщини. у минулому фармацевтка, з початком повномасштабного російського вторгнення, вона мобілізувалася в 66 ОМБр.

Медикиня 66 ОМБр Надія. Фото: Новини Донбасу

«Оскільки повномасштабне вторгнення, і людей не вистачає, ворог потужний, я вирішила, що тут потрібніша. Я медик і можу виконувати цю роботу і для мене це була мотивація», — розповідає Надія.

Таке ж рішення ухвалила і Ганна, вона родом із Сумської області.

«Багато років уже працюю в медицині та коли почалася повномасштабна війна я не змогла бути вдома, я потрібна тут більше, ніж будь-де», — впевнена Ганна — медикиня 66 ОМБр.

Дівчата вважають, що в сучасному світі жінки та чоловіки здатні виконувати одні й ті самі завдання.

«В армії немає гендеру, чоловіки й жінки рівні, але в деяких моментах все одно жінок бережуть, десь підтримують більше», — зазначає військова медикиня Надія.

Дискримінація в армії та поліції

На щастя, героїні нашого сюжету не стикалися з дискримінацією в армії та поліції. Але загалом з 2014 року, коли роль та відсоткове співвідношення жінок в українській армії почало зростати, періодично стає відомо про окремі випадки утисків та домагань у лавах ЗСУ.

У Міноборони обіцяють сприяти розслідуванню подібних справ, а також ухваленню законів, які забезпечать ґендерну рівність у збройних силах.

У традиційних суспільствах так званими не жіночими прийнято вважати не тільки службу в армії, але й інші професії, наприклад, поліцейських.

Як змінилася робота жінок-поліціянток з початком вторгнення

Поліна — лейтенантка батальйону патрульної поліції у місті Краматорськ та Слов'янськ.

Поліна — лейтенантка батальйону патрульної поліції у місті Краматорськ та Слов'янськ. Фото: Новини Донбасу

«Чи відрізняються функції жінки та чоловіка у нашій роботі? Ні, не відрізняються, ми однаково несемо службу. Чи маємо ми плюси порівняно з чоловіками? У деяких випадках. Наприклад, домашнє насильство жінка має перевагу в тому, коли жертвою стає жінка, вона більше йде на контакт з жінкою», — підтверджує поліцейська Поліна.

Поліна інспекторка відділу зв'язків із громадськістю. У поліції з 2017 року. У бажанні стати поліцейською, підтримка її сім'ї стала ще більшою мотивацією.

«Вирішила піти до лав поліції, оскільки цього дуже хотіла. Свого часу мені подобалося дивитися серіали та фільми про поліцію. Мені було цікаво, як розслідувати злочини та допомагати людям», — визнає лейтенантка поліції.

Але Поліна навіть не припускала, що їй доведеться працювати в умовах повномасштабної війни.

«Раніше ми не стикалися з такими ситуаціями, коли російська ракета влучає в житловий будинок, де у цей час люди мріяли про майбутнє, будували плани на завтрашній день. І коли ми приїжджали на такі виклики, ми спершу бачили зруйновані будинки, бачили біль в очах людей. Вони переживали за своїх близьких, які в цей час були вдома», — додала Поліна.

Після таких моментів, в яких доводилося рятувати людей з-під завалів або ж на операційному столі в стаб пункті, необхідне емоційне та фізичне розвантаження.

Підтримка сім'ї допомагає впоратися зі стресом

«Приходячи додому після роботи, наші близькі дуже підтримують нас, знімаючи емоційну напругу. Якщо говорити про те, як ми самі справляємося зі стресом, то ми відвідуємо спортивні секції, де просто можемо зайнятися спортом», — розповідає вона.

В армії до фізичного навантаження ставляться простіше.

«Буває і фізично, і емоційно тяжко. Коли емоційно, ми плачемо, сміємось і підтримуємо один одного. Фізично буває тяжко. Але щоразу, коли фізично важко, я замислююсь, як хлопцям в окопах. Їм справді важко, а не мені. Я все це можу подужати, бо готувала себе, бо це рішення було абсолютно усвідомленим», — каже медикиня 66 ОМБр Надія.

Для дівчат в армії важлива моральна підтримка, яку їм надають рідні з дому.

«Звичайно, вони переживають, хвилюються і завжди підтримують мене. Думками вони завжди зі мною, і я знаю, що вони моя велика підтримка», — додала військова медикиня Ганна.

Медикиня 66 ОМБр Ганна. Фото: Новини Донбасу

За словами Надії, найбільша її підтримка – це мама. Вона хвилюється за неї, але ставиться з розумінням до такого рішення.

«Бо ми всі не байдужі до нашої країни. І я вважаю, що кожен має приєднатися та зробити все для нашої перемоги», — резюмувала Надія.

«Просити нікого не потрібно, найбільша мотивація — це коли ворог напав на нашу країну»

Ганна, Надія та Поліна вважають: жінки, які зацікавлені в службі в армії чи поліції, не повинні сумніватися у своєму виборі через стереотипи про «жіночі та чоловічі» професії, нав'язані суспільством.

«Жодних рекомендацій немає, жодних моральних підтримок не може бути. Усі, хто вважає, що вони повинні тут бути, просто приходять і поруч з нами воюють і допомагають. Мотивувати когось... Не треба мотивувати, є вже велика мотивація — це коли ворог напав на нашу країну. І більше когось там просити не потрібно. Хто хоче, він тут, він разом із нами», — наголосила Ганна.

Своєю чергою лейтенантка батальйону патрульної поліції у місті Краматорськ та Слов'янськ Поліна переконана, що якщо жінка піде працювати в поліцію та вірить у себе, не боїться, бажаючи спробувати щось нове, то у неї з'явиться нова родина — саме з колективу.

На її думку, головне не боятися, а вірити та йти до своєї мети. Жінки наголошують, що мотивація це найголовніше. Як у боротьбі із зовнішнім агресором, так і у боротьбі жінок за свої права.

«Цього домагалися ті люди, ті жінки. Ми тільки можемо дивитися на них і пишатися тим, що жінки завжди були в будь-який час бойовими та могли відстояти свої права», — погоджується з Поліною медикиня Ганна.

До того ж Ганна каже, що люди повинні пам'ятати про рух жінок у боротьбі за рівні права. І про те, що 8 березня – це не лише, і не стільки свято весни та краси.

«Я хочу сказати, що кланяюся тим жінкам, які свого часу не побоялися піднятися та боротися за свої права та свою свободу. Але зараз із цього свята зробили таке велике шоу. Жінку треба любити цілий рік, а не лише одного дня», — додає вона.

До речі, лейтенантка поліції Поліна нагадала, що чоловіки можуть дарувати квіти жінкам частіше і відповідно радувати їх цим.

Тут окремо варто підкреслити, що мета боротьби за рівність не в тому, щоб ВСІ жінки відмовилися від традиційних ролей, а в тому, щоб вони могли вільно обирати чого хочуть – хай то формат святкування 8 березня, який їм до душі, професія, чи їхня роль у сім'ї та суспільстві.

Перша публікація даної статті: 8 березня 2024 року.