Мототусовка біля лінії фронту. Як донбаські байкери відкрили сезон

Перша неділя квітня вважається офіційним відкриттям мотосезону для байкерських клубів та просто любителів мотоспорту. Попри війну володарі залізних коней вже третій рік поспіль виїжджають на святковий пробіг вулицями Покровська. Це видовище завжди привертає увагу, адже бачити величезну колону людей на мотоциклах у місті біля лінії фронту доволі незвично.

Цього разу сезон відкривали майже сорок байків, хоча ситуація в регіоні стає дедалі гіршою, мотоспорт потроху розвивається, спеціально обладнаний трек на хуторі Балаган використовується за призначенням. Сюди й зараз приїздять спортсмени, щоб підготуватись до змагань.

Журналістка «Новин Донбасу» провела увесь день разом з місцевими байкерами та дізналась про те, що приваблює людей до цього руху.

Зустрінемось на Бульварі

Біля культурного простору BULVAR рядком розмістились мотоцикли. Які моделі тут тільки не побачиш: Suzuki, Enduro, спорт-байки Loncin та Kawasaki, Honda Shadow, була навіть раритетна Jawa. Але ще цікавіше роздивлятись байкерську екіпіровку. Шкіряні куртки та жилетки з логотипами мотоклубів, нашивками та шевронами, мотоштани, кросові костюми, різноманітні шоломи.

Зліт байкерів у Покровську. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Екіпіровка — не данина моді, а перш за все безпека для мотоцикліста. Товста шкіра й спеціальні високі чоботи захищають тіло під час швидкої їзди та падінь. Про шолом годі й казати. Не обов’язково мати якісь «фєнечкі», нашивки та значки — вони лише свідчать про активність байкера та мототусовки, на яких він був. Але захисний одяг — то збережене життя.

Мотобрати відпочивають на літньому майданчику та жваво спілкуються. Напевно за зиму назбиралось багато новин. Хоча у байкерів є чати для комунікації, поява кожного супроводжується міцним рукостисканням та обіймами. Тут є представники Покровського мотоклубу «GROM ADA», Мирноградські «SIROTY» та «Мотостая».

Знак мотоклубу на одязі байкера. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

За брутальним шкіряним одягом ховаються шахтарі, держслужбовці, менеджери, лікарі, домогосподарки (є також жінки-байкерки), студенти, військові та навіть діти. Наймолодшому учаснику мотопробігу лише дванадцять років. Я сідаю за стіл та починаю знайомитись.

Наймолодший байкер та спортсмен Давид у мотоспорті з п'яти років. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Мотоієрархія

«Є багато людей, які просто полюбляють їздити на мотоциклах, так звані «вільники». Деякі об’єднуються у клуби. Це вже офіційна організація з власною назвою, статутом та певними правилами», — розповідає Андрій Мєщанінов.

Після операцій Андрій «Док» Мєщанінов поспішає до мотобратів. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

У повсякденному житті він лікар-анестезіолог і має відповідний нікнейм — «Док», або «Доктор». Наразі пан Андрій виконує обов’язки президента мотоклубу МС «GROM ADA», поки його очільник в евакуації. Між операціями та буденним життям він знаходить вільний час, щоб присвітити себе улюбленому заняттю.

До бесіди приєднується велетень-бородань Сергій, мотодрузі звертаються до нього «Сапог». Це скорочення від прізвища Сапожніков. Він працює підземним електрослюсарем на одній з шахт Покровська.

«У нас як в армії: якщо ти у клубі, то живи згідно з уставом. У кожного своє звання: президент, віцепрезидент, скарбник, сержант, капітан тощо. Вільники катаються самі по собі або разом з клубом», — каже Сергій.

Вітання мотобратів — то цілий ритуал. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

У кожного байкера є власний аватар: «Князь», «Вівальді» або «Петрович». Взагалі-то останнього звуть Павло, Петрович — це по батькові. Призвісько пристало через те, що байкер у житті керівник виробничо-технічної служби одного з транспортних підприємств Покровська. Тобто начальник.

«Пам’ятаєте, як у дитинстві чи в компанії, коли постійно спілкуєшся, одне одному дають прізвиська. У когось це йде від прізвища, хтось колись втрапив у халепу або чимось завинив. Так виникають легенди», — жартує Павло.

Павло Гребенюк «Петрович» та Сергій Сапожніков «Сапог». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Правила

Зараз свої пробіги байкери влаштовують в межах району, зрідка виїжджають областю. Бо війна все-таки додала деяких обмежень, але вони зазвичай стосуються безпекової ситуації в регіоні. Насправді ніхто не забороняє їздити на мотоциклах.

«Поки не було жодного випадку, щоб нас затримали на блокпостах, — кажуть мотобрати, — ну, можливо, коли дуже прискіпливий військовий трапиться, то зупиняють. Можуть лише спитати, чи не веземо чогось забороненого — і все, їдемо далі».

Подружжя Юрчуків — Оксана та Віталій. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

До нас підходять чоловік та жінка. Це подружжя Юрчуків — Оксана та Віталій. На шоломі пані Оксани зелена коса, вони обидва у шкіряному мотовбранні. «Тормандаллос мультіпаспорт» — вітається пара. Це ексклюзивна фраза, яка є традицією місцевої мототусовки.

Взагалі під час спілкування я чую багато цікавих слів та виразів. Для необізнаних вони звучать дивно, але то частина життя спільноти. Наприклад, коли на якомусь заході нецікаво, мотобрати кажуть «Тусич др..ч, пора додому!».

Жінки-байкерки тут теж є. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

А взагалі тут все дуже серйозно. Коли містом їде велика колона мотоциклістів, треба дотримуватись не лише правил дорожнього руху, а й особистих байкерських правил. Для сповіщень є спеціальна жестова мова.

«Через шум двигунів не чутно слів, навіть якщо почнеш кричати. Наприклад, щоб привітатись, мотоциклісти витягують ліву руку долу назустріч іншому байкеру або до дороги. Ще можна зробити пальцями V-образний жест. Хоча деякі вітаються ногами, тому що не завжди є змога відпустити руль, а це буде неповагою до братів», — пояснює Док.

Парад мотоциклів біля «Бульвару». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Також за допомогою жестів ногами — праворуч чи ліворуч — байкери попереджають про ями на дорозі. Щоб пришвидшити рух мотоколони попередній перегонник піднімає руку. І навпаки опускає, коли треба пригальмувати.

Першим подає сигнали капітан, тобто людина, яка очолює колону. Решта передають жести далі ланцюжком. Також є замикальний. Ці постаті — найголовніші під час руху мотоколони. Якщо хтось показав на бак, то означає, що треба заправитись.

Цього року у Покровську мотосезон відкрили майже сорок байкерів. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Традиції

Якщо правила більш-менш однакові для всіх мотобратів, у кожному мотоклубі є власні традиції. Про деякі з них розповів президент Мирноградського клубу МСС «SIROTY» В’ячеслав Шелудько.

«В дитинстві я мав безліч мопедів. Потім на зміну прийшли мотоцикли. За увесь час в мене їх було з десяток», — каже В’ячеслав.

В’ячеслав Шелудько — президент клубу «SIROTY». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Зараз він працює трактористом у місцевій агрофірмі та живе на хуторі Надеждинка, це десь сорок кілометрів від Мирнограда. Квітень — розпал посівної компанії, але навіть у таку запеклу пору В’ячеслав знаходить час для улюбленого заняття.

«Якщо треба їхати на мотозліт, то керівництво без проблем мене відпускає. Минулого року ми двічі їздили до визволеного Ізюма та в Кременчук», — розповідає В’ячеслав Шелудько.

Мотобрати перед стартом на гаражах у «SIROTY». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

«SIROTY» — доволі великий клуб, який об’єднує мотолюбителів не лише з Мирнограда, а навіть із Запорізької та Дніпропетровської областей. Останні — найстаріші байкери, які приєднались до цієї мотоспільноти багато років тому. Чотири рази на рік вони обов’язково збираються на традиційні мотопробіги. Це відкриття-закриття сезону, День шахтаря та День пам’яті загиблих байкерів.

Всі мотоциклісти є частиною байкерської тусовки регіону. Тому члени місцевого клубу завжди підтримують «движухи» інших мотобратів. Нещодавно відбулось відкриття сезону вже у Мирнограді. Атмосферу, яка панує на байкерських зльотах, неможливо передати словами. Це треба відчути та побачити на власні очі.

Збір байкерів перед мотопробігом на відкритті сезону у Мирнограді. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Спочатку загальний збір «на гаражах». Деякі байкери приїхали з інших міст та навіть з інших областей. От президент дає команду «На старт», всі сідають на мотоцикли, і колона вирушає у мотопробіг містом.

Обов’язкова традиція заїхати на кладовище та провідати мотобратів, яких вже немає серед живих. А далі — невеличке святкування у гаражі. Сторона, що приймає, пригощає смачною локшиною, звареною у казані.

Обов’язкова традиція — відвідати байкерів, яких вже немає серед живих. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Шолом на асфальті

Мотоспільнота ніколи не залишить наодинці з бідою.

«Якщо сталась аварія чи зламався мотоцикл, достатньо просто покласти шолом на асфальт. Це знак для своїх, що потрібна допомога. Жоден перегонник не проїде повз, обов’язково зупиниться», — каже байкер «Вівальді».

Він не хоче називати свого справжнього імені. «Вівальді» — той самий вільник, що катається сам по собі. За своє життя неодноразово розбивався, має одинадцять переломів. Але кожного року знову сідає на байк та їде відкривати сезон.

«Вівальді» (у шкіряному жилеті) має одинадцять переломів, але кожної весни сідає на байк та їде відкривати сезон. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

«Якось після чергової аварії мене привезли до лікарні. Тоді я зламав обидві руки. Лікарі наклали гіпс, дали мені якісь капці, бо своє взуття я загубив чи воно так і залишилось на дорозі. І кажуть: все, їдь додому. А як їхати? Зателефонувати не можу, бо руки загіпсовані, швидку мені не дали. Ледь випросив на вулиці у перехожих, щоб викликати рідних», — пригадує байкер. «Вівальді» каже, що мотобрати ніколи так не зробили б. Бо спільнота горою стоїть одне за одного. Коли трапляються аварії, сповіщають у чатах, і тоді йде загальний збір коштів на допомогу.

Слов'янські байкери приїхали підтримати мотоклуб «SIROTY». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Зі швидкістю вітру

Наприкінці бесіди нам з колежанкою пропонують проїхатися до мототраси Балаган в Мирноград. Це спеціально облаштований трек, де у мирні часи проводились змагання всеукраїнського рівня.

Не без остраху ми погодились. Президент «SIROTY» уступає свій шолом, і я сідаю «надупницею» (це ще одне жаргонне слово, яке означає пасажира, що їде позаду байкера) до одного з мотобратів на нікнейм «Князь», а в миру Виктор Безматерних.

«Князь» з мотоклубу «Мотостая» та вільник «Вівальді». Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

Хлопці та дівчата заводять свої байки, цього разу за капітана «Сапог». Музику, яка ллється з динаміків «Бульвару» заглушує гуркіт мотоциклів. Ми потроху рушаємо. От мотоколона виїжджає до горбатого моста. Один з байкерів перекриває рух на перехресті, щоб дати змогу іншим виїхати без перешкод.

А далі було щось неймовірне. На трасі колона пришвидшилась, вітер роздував мої гламурні брюки-палаццо, як вітрила. Я відчайдушно вчепилась у «Князя».

Донбаські байкери. Фото: Дар’я Хрипкова / Новини Донбасу

«Коли буду гальмувати, спирайся руками на бензобак, бо перекинемося», — каже він.«От би це зняти на камеру!» — кричу я у відповідь.

Байкер на ходу знімає шкіряну рукавичку, розстібає куртку, дістає з внутрішньої кишені смартфон і через плече передає мені. На спідометрі майже 150, намагаюсь міцно тримати телефон, а він того й диви полетить на асфальт.

Нарешті ми на місці. Молоді хлопці на спорт-байках одразу пірнають на трек. Ми дивимось, як вони залізними птахами підстрибують до неба.

«Док» питає: «Ну як вам? Сподобалось?». А у нас немає слів, щоб описати свій стан. Кажемо лише: «Офігенно!!».