Люди вважають, що про них забули: Село на Донеччині не відновлюють після звільнення

З часу звільнення північної частини Донецької області минуло майже два роки, але в деяких селах досі немає світла, газу та навіть сполучення із сусідніми населеними пунктами. У розбитому селі Богородичне місцеві жителі радіють навіть нещодавно встановленій модульній душовій та пральні. Подробиці — у репортажі «Новин Донбасу».

Душ і прання двічі на тиждень

«У цьому будиночку ми можемо прийти попрати: у нас є дві машинки, є три душові кабінки, де ми можемо скупатися. Бачите, от насос: він качає у водонагрівач і подає на пральні машинки. Але як мені пояснили, води може вистачити на місяць. Вони, якщо заповнять, то місяць можна і прати, і купатися. Настільки все економно: машинки зайвої води не беруть», — показує душевну та пральню мешканка Богородичного Ольга.

Модульна душова та пральня в Богородичному. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

Ольга тут за старшу. Стежить за роботою генератора, котла та пральних машин.

«Це потрібна справа для села. І дуже добре, що є де скупатися і попрати», — радіє місцевий житель Анатолій.

Прийняти душ і випрати речі жителі Богородичного можуть двічі на тиждень за попереднім записом.

Громадська пральня у Богородичному — інакше речі в селі не випраєш. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

«Одна частина приходить у понеділок попрати. Друга частина приходить у четвер випрати. У нас, самі розумієте, громада допомагає, дає бензин. Світла немає, але громада нас підтримує», — пояснює Ольга.

Жителька Богородичного Ольга. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

Майже два роки без світла

Електрика — проблема номер один для цього відрізаного від світу села. Під час бойових дій усі магістралі до Богородичного були перебиті. Упродовж півтора року місцеві жителі просять, щоб у їхніх будинках знову з'явилося світло.

«Було б світло… Ну що, як 6 годин, навіть 4 години взимку — вже темно. Ані подивитись телевізор, нічого. Нам дали ліхтарики. Заряджати, звісно, телефони треба, ліхтарики треба заряджати, а світла у нас немає. Погано, це дуже погано», — нарікає жителька Богородичного Галина.

Богородичне. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

«Світла немає, а на генератор сильно не розженешся. Тому що немає таких коштів у людей, щоб генератор працював, припустимо, по 5-6 годин на день. Кожна людина може собі дозволити, щоб генератор щотижня завести на дві години і не більше», — пояснює Анатолій.

Богородичне озташоване на території національного парку «Святі гори», який був туристичною меккою регіону до повномасштабного вторгнення. У самому селі постійно проживали близько 800 людей. І вони тут не бідували. Анатолій каже, що зараз тут лишилося зо три десятки людей, але могло б бути більше. Повертатися сюди багато хто не хоче через відсутність інфраструктури та електроенергії. Адже відновлювати житло, не маючи змоги увімкнути в розетку електроінструменти, — тяжка праця.

Богородичне знаходиться приблизно за 35 км від лінії фронту. Карта DeepState

«Я це дуже добре розумію, бо я приїхав і взагалі нічого не було. Я лопатою все колотив, відрами пісок носив і таке інше. Але таких мало людей, які приїжджають та готові до того, щоб відрами пісок носити та спати по 5 годин», — розповідає Анатолій.

«Новини Донбасу» надіслали запити до міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури із проханням пояснити, чому з часу деокупації села тут майже нічого не змінилося. Також ми хотіли дізнатися, чи існує план відновлення Богородичного.

У відповіді зазначено, що міністерство не несе відповідальності за відновлення електрики. Займатися цим мають органи місцевої влади та компанії, на чиєму балансі перебувають зруйновані об'єкти. Своєю чергою в енергетичній компанії ДТЕК на запит «Новин Донбасу» не відповіли.

Богородичне. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

А у людей у Богородичному складається враження, що про них забули, і влада не зацікавлена у відновленні села.

«Тут трохи потрібно зробити, щоб було світло. Тут один трансформатор поставити людям. А потім потихеньку якось під'єднувати, і буде все гаразд. Але це нікому не потрібно», — вважає Анатолій.

Мешканець Богородичного Анатолій. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

Найближчий банкомат за 25 кілометрів

І навіть попри це, деякі жителі Богородичного вважають за краще повернутися додому, ніж залишатися в евакуації.

«Там не дуже приймають тих, хто виїжджає, там є проблеми. І нам доводилося жити, витрачати на харчі тисячу гривень на місяць. Удвох. От подумайте, як воно. Так ми тоді ще отримували по дві тисячі року як ВПО (вимушено переміщені особи — ред.). А зараз я не знаю, як люди виживають. Мене це сильно збентежило, я навіть не знаю, як вони живуть зараз», — каже пенсіонер Анатолій, який повернувся до Богородичного.

«Звісно, жилося не дуже добре, але жила. Вирішила приїхати до села. Написали, що немає світла, немає нічого ніде. Потім мені все надали: генератора привезли, продукти возять. Не ображають нас щодо цього», — зазначає місцева мешканка Галина.

Зруйнований внаслідок бойових дій міст на шляху до Богородичного. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

Ще однією проблемою у селі є зруйнований міст через річку Сіверський Донець. По ньому тепер не можна дістатися сусіднього Святогірська, розташованого лише за 5 кілометрів від Богородичного. Через це людям доводиться пів години їхати 25 кілометрів до Слов'янська, щоб просто зняти гроші та купити собі найнеобхідніше.

«Тяжко, звісно, тому, що з картки треба гроші зняти, а мені треба комусь давати, когось наймати, щоб поїхали і зняли мені», — ділиться проблемою Галина.

Коли розпочнеться відновлення мосту, який з'єднує сусідні населені пункти, «Новини Донбасу» запитали в Агентстві відновлення та розвитку інфраструктури України. Там нам відповіли, що проєкт і підрядники вже визначені, але фінансування для початку робіт немає. Тому місцева влада запустила соціальний автобус, щоб якось зв'язати село із зовнішнім світом.

«Це добре. Чого? Бо хліб нам перестали возити, і соціальний автобус допомагає нам поїхати в місто та купити хліб», — пояснив Анатолій.

«Раз на тиждень, у вівторок, ми їздимо до Слов'янська, безкоштовно. Це добре. Встановили нам пральні машинки, душові кабінки, я вже купалася. Дуже добре, що за нас люди переживають. Але все одно немає життя без світла, немає життя і без моста», — каже Галина.

Мешканка Богородичного Галина. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

Не залишають поза увагою Богородичне і міжнародні благодійні організації. Вони, крім харчових наборів, також привозять пальне для генераторів, брикети для печей та медикаменти. Тих, хто захворів, консультують. Вдячні місцеві жителі й своєму старості.

«Хочеться окремо сказати про старосту села, Сергія Багрія, який справді добровільно дуже допомагає тим, хто повернувся, щоб тут жити», — наголосив Анатолій.

У Богородичному досі не розміновані багато вулиць, на одній з них нещодавно підірвався чоловік. Тут централізовано не відновлюють критичну інфраструктуру. Чому? — ані нам, ані місцевим жителям дізнатися наразі не вдалося.