«Ситуація для Слов'янська із захопленням Часового Яру не зміниться». Інтерв'ю з мером Вадимом Ляхом

Рівно 10 років тому навесні 2014 року до Слов'янська Донецької області увійшли бойовики Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Близько трьох місяців місто перебувало під їхнім контролем. З початку повномасштабної війни Слов'янськ регулярно зазнає обстрілів. А у 2022 році, коли росіяни окупували Лиман та Святогірськ, ситуація була загрозливою. Зараз наступ російських військ у Харківській області та на кількох ділянках у Донецькій області знову підвищує тривогу та напруженість. Про те, чим і як живе Слов'янськ нині, чи боятися у місті російської окупації, і що сьогодні думають про 10-річчя з моменту так званої «російської весни» – «Новини Донбасу», поспілкувалися з начальником міської військової адміністрації Вадимом Ляхом.



— Як, на вашу думку, можлива окупація Часового Яру Росією позначиться на Слов'янську та інших сусідніх містах?

— Завжди наближення лінії фронту, безумовно, дає про себе знати – кількість обстрілів збільшується. Але стратегічно можна сказати, що найгірші часи для Слов'янська були у 2022 році, коли росіяни захопили Лиман, Святогірськ, і ворог стояв на відстані 7-10 кілометрів. Тому для мене особисто є розуміння того, що не зміниться ситуація для Слов'янська із захопленням Часового Яру. Що буде далі — подивимося.

— Чи бере участь міська адміністрація Слов'янська у будівництві укріплень?

— Безумовно, визначені рубежі з 2022 року. Можна сказати, що найважливішими для Слов'янська є рубежі, які якраз на відстані до тридцяти кілометрів. Це перша лінія оборони. Ми минулого року будували, зараз будуємо інші рубежі та кругову оборону. Це такий нескінченний процес. Він триває з початку війни.

Слов'янськ. Фото: Вадим Лях / Facebook

— Росія майже знищила українську енергетику. Чи готове місто до відключень світла влітку-восени?

— Три великі підстанції, які є у місті, минулого року ми захистили габіонами (сітчаста конструкція, заповнена сипучими матеріалами — Ред.). Так, ніяких саркофагів там немає, але захист габіонами є. Чи буде цього достатньо? Подивимося. Поки що по підстанціях Слов'янська ворог не гатив, все таки переважні цілі для нього — це ТЕЦ. Тому будемо дивитись, як буде далі. Якщо говорити про генератори, про забезпечення критичної інфраструктури потужними генераторами, то завдяки обласній адміністрації та донорам певний запас цих пристроїв є. Якщо буде якась критична ситуація з опаленням, у тому числі і на наших опалювальних станціях, і різних котельнях, то генератори є.

— Цьогоріч виповнюється 10 років від початку війни, коли 2014 року Стрєлков-Гіркін захоплював Слов'янськ. Які ви бачите відмінності між 2014 роком та початком повномасштабного вторгнення 2022-го?

— По-перше, відрізняє ці дві події те, що кількість жертв серед цивільного населення 2022 року, безумовно, збільшилася. Ми бачимо, яких руйнувань завдає та які засоби ворог застосовує для знищення цивільних, цивільної інфраструктури. Тобто це потужні ракети – цього не було 2014 року. А якщо брати ідеологічний підхід, то ніхто не сприймає «руську весну». Ціну «освобождєнія» всі побачили у містах, які вже ворог захопив: на жаль, це Маріуполь, Лисичанськ, Сєвєродонецьк та інші, а також ті, що вдалося деокупувати. Ми бачимо, що зараз у Лимані значні руйнування, тож всі зрозуміли. Так, є ще прихильники, але їх значно менше — я маю на увазі прихильників «руської весни», Росії. СБУ викриває таких людей щомісяця. Але я бачу, що більшість людей зрозуміли, що насправді несе цей «руській мир».

— Якщо говорити про Слов'янськ та Донеччину загалом, яка різниця між ситуацією навесні 2022 року і зараз, через два роки повномасштабної війни?

— Слухайте, яка різниця? Жодної різниці, якщо можна так сказати, тому що я називаю це так: один затяжний робочий тиждень, який розпочався 2022 року, і от він досі триває. Іноді буває, що день тижня понеділок спокійніший, ніж умовно «вихідні». Тому всі працюють, усі керівники міст працюють, роблять те, що мають робити. Зараз весна, але вже починаємо готуватись до опалювального сезону, бо розуміємо, що це потрібно робити вже зараз. І тому з такими несподіванками, як-от коли місто було майже три місяці без води, ми впоралися. Так, був під загрозою опалювальний сезон, коли зруйнували газову трубу в Харківській області, та після звільнення Харківської області вдалося відновити газопостачання у Донецьку область. Все-таки опалювальний сезон розпочався. Тому з викликами, що виникають, ми можемо впоратися.

— На вашу думку, чи зможе Росія захопити всю територію Донецької області? Ви думали вже про те, що робитимете, якщо відбудеться окупація Слов'янська?

— Що я можу думати, коли ворог окупує місто? Я не передбачаю цього, тому що 2022 року окупант був уздовж річки Сіверський Донець — це сім кілометрів до Райгородка, і там двадцять із чимось кілометрів у напрямку Харкова суходолом. Тож це був дуже важкий час. Я не уявляю, що це повториться, бо я впевнений і в силах наших військових, і в тому, що ворог уже не такий, як був. Я завжди з оптимізмом дивлюся в майбутнє, і те, що я робив у 2022 році, те саме робитиму зараз — працювати. Якщо це буде потрібно, ми масово евакуюватимемо людей. Ми займатимемося цим питанням, бо не можна сказати, що такий захід не знадобиться. Ми бачимо, що це рятує життя. Незважаючи на те, що ми будуємо фортифікаційні споруди або найпростіші укриття та бомбосховища, видно, що потужні заряди все одно руйнують ці споруди. Так, можна захиститися від уламків та інших впливів, але для мене особисто є розуміння того, що евакуація рятує життя, і ми маємо бути напоготові. І коли настане час, щоб виїхати з міста та зберегти власне життя та своїх близьких, це потрібно враховувати як владі, так і жителям міста.

Один із російських обстрілів Слов'янська, жовтень 2023 року. Фото: Вадим Лях / Facebook

— Чи всі депутати Слов'янської міської ради перебувають у Слов'янську, чи хтось із них залишив Україну під час повномасштабної війни?

— Ви знаєте, я не стежу. Коли іноді когось зустрічаю на вулиці, вітаємося. Але сказати, що я відстежую, де хто перебуває, чи це входить до моїх обов'язків? Ні. Тому що після запровадження ще до війни військово-цивільної, потім військової адміністрації, депутатського корпусу ми не маємо. Вони для роботи військової адміністрації зараз згідно із законом не потрібні, скажімо так, для ухвалення рішень. Тому й спілкуватись про те, де вони зараз є, нам такої потреби немає.

— Багато хто не вбачає сенсу в ремонті мостів, доріг, озелененні. Мовляв, що ці гроші треба переспрямувати на оборону. Що ви могли б на це відповісти?

— Я розумію, про що йдеться. Місто та військова адміністрація допомагають військовим не менше, ніж займаються будівництвом та відновленням доріг. Це теж важливо робити, бо це евакуаційні шляхи потрібні. Про озеленення я не веду мови, бо бюджетні кошти ми не виділяємо на саджанці та інше для озеленення. І благоустрій, і водоканал, і тролейбусний цех — це критична інфраструктура, їм надано такий статус, тож комунальники працюють. Вони потрібні в місті задля блага самого міста, не тільки коли немає «прильотів» і все добре. Я маю на увазі прибираня вулиць. Ми пам'ятаємо місяці обстрілів, і тоді першим завданням комунальників було підтримувати інфраструктуру та ліквідувати наслідки «прильотів». Якби я думав, що треба все згорнути і переспрямувати на військових, напевно, я так і зробив би. Треба надавати допомогу військовим, що ми й робимо, і не забувати про місто.

— Щодо відновлення будинків, в які були влучання. Чому ухвалюються рішення про відновлення, а не про знесення будівель та розподіл компенсацій?

— Перш ніж замовити проєктно-кошторисну документацію, тобто кошторис, скільки це відновлення коштуватиме, кожна така будівля проходить експертизу. Ця експертиза визначає, чи підлягає будівля відновленню. Наприклад, експертиза дитячого садка на вулиці Торській, куди були влучання, засвідчила, що він непридатний для відновлення, і ми його не відновлюємо. Коли буде час, його знесемо. Але на це також потрібні гроші. Нині ми їх не витрачаємо. Там, де за результатами експертизи є можливість відновлення, починається процес замовлення кошторисної документації. А потім уже розпочинається процес відновлення, коли всі розрахунки готові. Тому з цих будівель, в які у нас були влучання, поки що, на щастя, тільки одна не підлягає відновленню — це дитячий садок на вулиці Торській.

Зруйнований внаслідок обстрілу військами РФ дитячий садок «Теремок» на вулиці Торській у Слов'янську. Фото: соцмережі

— Багато хто каже «не на часі». Чи найкращий час зараз для проведення таких робіт, на вашу думку?

— Ще раз кажу: я не робив би, якби я думав інакше. Такі питання не дуже коректні. Я розумію, може, хтось скаже, що рішення коректне чи некоректне, але якщо воно прийняте — це моя відповідальність. Для цього існує військова адміністрація. Якщо держава виділяє гроші на «єВідновлення», наприклад, не на капітальні ремонти, то я не бачу, чому не надавати людям змоги відновлювати, якщо влада має такі можливості. А «на часі» чи «не на часі» — якщо так говорити, то ми не знаємо, скільки триватиме війна. Ні ви, ні я. Навіть якщо лінія фронту буде десь далі чи прилітатимуть ракети. Вони летять і сто, і двісті, і триста, і тисячу кілометрів. І тоді постане питання: в якому ми житимемо вимірі? Тобто яка буде інтенсивність війни та інше. Тому рішення ухвалене, ми їх відновлюємо. Можливість така є. З шести будинків зараз обрали три. Я думаю, що цього року ми закінчимо це відновлення.

— Люди часто запитують через соцмережі: «Чи не простіше виділити гроші особисто, сертифікати, наприклад, ніж наново відбудовувати багатоповерхівки?».

— Так, це працює. Людина сама обирає, як їй бути. Ті, хто хотів узяти сертифікат, якщо, наприклад, там немає під'їзду, – взяли. Дехто каже: «Ні, мені краще, щоби відновили, і я хочу жити тут». Тому відповідні сертифікати люди отримали. Наприклад, у під'їздах п'ять сертифікатів, і ці п'ять квартир будуть комунальною власністю. Ми вирішимо, кому їх надамо — лікарям, ВПО чи військовим.

Відновлення житлового будинку у Слов'янську, пошкодженого внаслідок російського обстрілу. Фото: Дмитро Глушко / «Новини Донбасу»

— Бюджет міста. Яким чином він зараз наповнюється?

— Безперечно, є доходи, є витрати. Якщо порівнювати з довоєнними часами, то витрати значно зменшились. Тобто кількість працівників та військової адміністрації вдвічі зменшена. І на комунальних підприємствах. Надходження ті самі, що й до війни. ПДФО – це податки на заробітну плату, податок на землю, у тому числі. До речі, ми цього місяця зібрали, якщо порівняти з  тим самим місяцем минулого року, трохи більше, тобто навіть якесь збільшення. Люди повертаються, відновлюють роботу, сплачують податки, зокрема на землю. І є дотація від держави. Вона невелика. Та якщо все це об'єднати, оптимізувати витрати, які місто робить, то гадаю, до кінця року все заплановане зробимо та профінансуємо наші комунальні підприємства, заробітну плату нашим працівникам як медичних закладів, так і комунальникам, які працюють на вулиці.

— У Харкові нещодавно міськрада ухвалила рішення звільнити від сплати податків бізнес. Чи потрібно в Донецькій області зробити те саме?

— Якщо говорити про відновлення роботи підприємств, які тут працювали, то що ми зробили цього року? Ми не беремо орендну плату за приміщення, що перебуває у комунальній власності. Людина чи бізнес, чи якась громадська організація, яка працює там, надає якісь послуги у місті, безкоштовно може використати комунальну власність. Якщо брати податок на землю, то я поки що не бачу можливості його зменшити. Адже (ви самі питали) звідки гроші у бюджеті. Зменшення немає, а навпаки, поки що є зростання сплати за землю. І це майже 40 мільйонів. А для міста 40 мільйонів — це великі гроші, ми отримуємо їх упродовж року. Я наразі не можу собі дозволити зменшити. Зрозуміло, що великі обласні міста мають дуже великі бюджети, вони й до війни такі мали і зараз, бо багато людей працює як у комунальній сфері, так і у бізнесі. Тому вони можуть собі дозволити більше таких речей впроваджувати. А у нас невелике місто, тож кожну копійку бережемо.

— Як бачите майбутнє Слов'янська та його відновлення після війни? Чи будуватимуть у місті нові райони для людей з інших міст? Наприклад, на час відновлення Бахмута чи Часового Яру?

— У Слов'янську до війни було сто тисяч жителів. Я розумію, що приблизно 30% не повернеться до міста одразу, навіть якщо мир настане і не буде «прильотів». Тобто зараз 50-55 тисяч і ще 20 повернеться протягом певного часу. Ми розуміємо, що поки не буде відновлення економіки, людям, які десь уже працюють і отримують якийсь дохід, немає сенсу повертатися до міста, де не матимуть роботи. Це буде питання номер один — відновлення економіки міста. Ті, хто виїхав зі Слов'янська, залишаться там, де зараз перебувають, зокрема за кордоном чи в інших областях Украъни. І, безумовно, ВПО — люди, які постраждали і які чекатимуть на відновлення своїх будинків в інших містах, можливо, захочуть жити десь ближче. Можливо, вони намагатимуться переїхати до Слов'янська, Краматорська та інших міст, де є інфраструктура – газ, вода, електрика – та чекатимуть відновлення своїх будинків. І, безумовно, для таких людей є проєкти, як були у 2014 році, для ВПО, які безпосередньо будуть у місті. Тобто ми готуємось до такого процесу. Зрозуміло, що потрібні гроші, бо це не тільки коробка, а й меблі тощо. Тобто такі люди окрім паспорта, можливо, нічого не мають. Можливість будувати — це ще таке далеке майбутнє. І дуже хотілося б, щоб воно настало якнайшвидше. Для цього потрібно, щоб війна закінчилася. І вже справді, як ми це робили вже після 2014 року, розвивати місто та країну.

Закінчиться війна, буде інший підхід до всіх цих речей. Після війни основним питанням буде економіка. Так, я дуже радий, що повернуться пенсіонери. Але ми розуміємо, що будувати, працювати і все інше будуть у нас не пенсіонери, а люди віком 20+. І приїхати сюди, щоб отримувати гуманітарку — навряд чи багато хто захоче. Тому великі виклики будуть у міста: як відновити роботу, надати робочі місця, щоб люди приїхали сюди і мали сенс перебувати. Я маю на увазі людей віком від 20 до 50 років.