«Віджата» в окупації промисловість як трофей війни: Що відбувається з підприємствами сходу та півдня України

Сотні великих та малих підприємств, які опинилися на окупованих територіях сходу та півдня України, були знищені, вкрадені або привласнені росіянами. Особливо постраждав бізнес Донбасу, де РФ веде війну на знищення, стираючи з обличчя цілі міста разом з усім, що там жило, працювало, рухалось.

Промисловий потенціал регіону, який росіяни обіцяли від когось захистити, вони знищують щодня. Ми готові розповісти про це на прикладах конкретних підприємств, які колись були успішними, а зараз — втрачені для їхніх власників у дослідженні редакцій «Новини Донбасу», РІА «Південь» , 0642.ua та 0629.com.ua.

«Над ДМЗ видно дим»

На Донбасі багато промислових підприємств опинились в окупації ще у 2014 році. Це заводи у Донецьку, Ясинуватій, Макіївці, Єнакієвому, Луганську, Алчевську. Частина з них фактично знищена. Серед таких, наприклад, Донецький металургійний завод. Декілька років тому джерела в РФ писали, що майно ДМЗ передають олігарху Костянтину Малофєєву. Посередником у цьому процесі була російська компанія «Технологічні інвестиції». Малофєєв відправив керувати заводом своїх менеджерів, але на підприємстві справи стали тільки гірше.

"Верхушка" "ДНР" та російський міністр на "ДМЗ". Скрін із сюжету пропагандистів

«Весь завод написав заяву на звільнення з ТОВ «ДМЗ» з 31.03.2024 та на прийом до філії №1 «Донецьксталь» — ТОВ «Технологічні інвестиції» з 01.04.2024. Розрахункові досі не виплачені! Профспілка заводська не діє!» — так описували ситуацію працівники заводу в квітні 2024 року.

Через декілька місяців у чатах з'явилась інформація, що на ДМЗ дійсно прийшов новий інвестор, але виробництво не запустили. Минуло більше двох років, а цехи простоюють. В цей час російські керманичі інформують про відродження ДМЗ. Директор підприємства Андрій Великий, який приїхав у Донецьк з Магнітогорська, влітку цього року заявляв, що «завод зробив великий крок вперед, а у планах збільшення об'ємів виробництва». У відповідь на це люди писали, що крім сталепрокатного цеху на ДМЗ нічого не працює, а зарплати мізерні. У листопаді в соцмережах з'явилося фото з підписом «над ДМЗ видно дим», що означало: підприємство працює. У коментарях донеччани підтвердили, що завод функціонує, але потужності далекі від тих, про які розповідають нові керманичі.

Донецький металургійний завод (ДМЗ) у 2025 році. Скрин із відео пропагандистів

До того ж для виробництва сталі треба багато води. Тільки одна тонна потребує близько 200 кубометрів. 43 тисячі тонн, про які казав Андрій Великий як орієнтовні, це до 10 мільйонів тонн води. Де їх брати у місті, в якому ситуація з водою критична, неясно. Тож слова російських керманичів про відновлення доменного виробництва у 2026–2027 роках — це лише слова. Без достатньої кількості води працювати такий промисловий гігант не зможе.

Донецький металургійний завод (ДМЗ) у 2025 році. Скрин із відео пропагандистів

Які заводи працюють в Єнакієвому та Алчевську

Крім ДМЗ, Костянтину Малофєєву передали активи Єнакіївського коксохіму та Докучаєвського флюсо-доломітного комбінату. Про це писав телеграм-канал ВЧК-ОГПУ, який пов'язують з російськими силовиками. Але жодної інформації про їх роботу чи розвиток немає.

Тим часом у Єнакієвому працює металургійний завод. Він теж переданий російському інвестору — компанії «Південний гірничо-металургійний комплекс», яка начебто розвиває підприємство. У липні 2024 року доменну піч тут відкривав Володимир Путін. Звичайно, онлайн. Візити на окуповані території не в його стилі. Крім Єнакіївського металургійного, цій компанії віддали й інші підприємства. Це Макіївський металургійний завод, Макіївкокс, Ясинівський коксохім, Комсомольське рудоуправління, Алчевський меткомбінат та Стахановський феросплавний завод. «ПГМК» підконтрольний «Союзметалсервіс» з Москви — ця компанія нібито займається збутом українського металу.

«ПГМК» активно веде соцмережі. За останній місяць там публікували записи про кожне із цих підприємств, таким чином формуючи думку, що всі вони активно працюють, а зарплати виплачуються. Але не все тут правда. Вакансії на заводах постійно відкриті, особливо часто працівників шукають в Єнакієвому та Алчевську. Це означає, що робітники там не затримуються. У відгуках люди оцінюють рівень заробітної плати як вкрай низький та умови праці. Вони пишуть, що керівництво не думає про підлеглих, перспектив кар'єрного зростання на заводах немає.

Про те, що справи на «віджатих» підприємствах не такі добрі, як намагаються показати окупанти, свідчить такий факт: влітку компанія «Південний гірничо-металургійний комплекс» заявила, що потребує антикризової підтримки галузі на захопленому Донбасі. Це було пов'язано зі зниженням внутрішнього попиту на метал. Але у Міністерстві промисловості та торгівлі РФ відповіли, що підприємства «ЛДНР» вже мають підтримку — податкові пільги, знижки на перевезення. Та й свого металу в Росії достатньо. (Зверніть увагу на слова «свого металу» — тобто росіяни не сприймають як «свій»вкрадений в України метал).

Якщо у частині Донбасу, окупованій в 2014 році, промислові підприємства хоч якось працюють, то у містах, які були захоплені після 24 лютого 2022 року, все набагато гірше. Наприклад, «Азот» у Сіверськодонецьку частково був зруйнований під час боїв. Угруповання «ЛНР» неодноразово обіцяло відновити завод, але жодних зрушень у цьому питанні немає. Що ж до таких підприємств, як Авдіївський коксохім або заводи у Маріуполі, то їх російські солдати фактично стерли.

Підприємства Маріуполя

Маріуполь, який російські окупанти показують як «символ відбудови», насправді став полігоном для економіки окупації. Під гаслом «відновлення» у місті діє система, що приносить прибутки не маріупольцям, а російським корпораціям, силовим структурам і фірмам, пов’язаним із Кремлем.

Будівництво, торгівля, банки, метал і земля — стали елементами великої схеми контролю, де «відбудова» означає лише нову форму грабунку.

«Росія створює модель інвестицій у пограбування: будівництво, логістика, банки, метал — усе це частини однієї системи контролю», — йдеться у дослідницькій роботі SOC ACE (Програма доказів серйозної організованої злочинності та боротьби з корупцією) під назвою «Розграбування Маріуполя: використання Росією незаконних фінансів та економічних злочинів в Україні». За даними SOC ACE, понад 1200 приватних російських компаній уже інтегровані в економіку Маріуполя.

«Понад 180 російських компаній потенційно причетні до захоплення бізнесу без згоди законних власників, що може призвести до звинувачень у шахрайстві, крадіжці або розграбуванні«, — констатують розслідувачі. Але найціннішою здобиччю окупантів залишається метал.

За даними SOC ACE, головним ресурсом окупаційної економіки став металобрухт. З портів Маріуполя регулярно вивозять залишки зруйнованих конструкцій, демонтованих заводських цехів, зібраного «металу війни».

У 2024 році зафіксовано щонайменше 88 вагонів краденого вугілля та десятки ешелонів металу, що відправлялися через порт.

Голова угрупування «ДНР» Денис Пушилін у порту Маріуполя / Фото пропагандистського ресурсу ДАН

Частина вантажів йде на переробку у Ростові-на-Дону, інша — транзитом у Краснодар і Таганрог.

«Це — бізнес війни: жодних податків, жодних правил, лише потік прибутку через державні компанії та фірми-прокладки», — зазначають аналітики SOC ACE.

За оцінками міжнародних експертів, щороку окупаційна влада «освоює»сотні мільйонів рублів на металобрухті, який походить із руїн міста.

Заводи «Азовсталь» та ММК ім. Ілліча залишаються руїнами.

Їхні металеві конструкції розрізали на брухт і відправили до РФ.

Їхні металеві конструкції розрізали на брухт і відправили в РФ. «Маріупольські сталеві гіганти стали трофеєм війни», — пише Wall Street Journal.

За даними низки міжнародних розслідувань, контроль над металобрухтом із маріупольських заводів отримали структури, пов’язані з головою Чечні Рамзаном Кадировим. Зокрема, функціонували «Аkhmat-групи», які вивозили металобрухт і обладнання з ММК ім. Ілліча та Азовсталь до РФ і перепродували його.

Саме кадирівці здійснюють охорону підприємства і контролюють розкрадання того, що ще можна вигідно продати.

Концерн «Азовмаш» перетворили на полігон будівельного сміття.

До повномасштабного вторгнення контрольний пакет акцій ПАТ «Азовмаш» належав кіпрській компанії Azovmashinvest Holding, бенефіціаркою якої вказувалася Світлана Савчук, дружина колишнього президента концерну Олександра Савчука.

Частка самого ПАТ «Азовмаш» (у якому 50%+1 акція належала державі Україна) також входила в структуру власності концерну.

​Після захоплення Маріуполя у 2022 році окупаційна адміністрація оголосила інтеграцію виробничих майданчиків до російської ГК «Алмаз», але, як з’ясувалося, з інтеграцією нічого не вийшло. Замість цього, люди, пов’язані з Денисом Пушиліни, вивезли залишики обладнання з підприємства у невідомому напрямку.

У 2024 році окупанти планували передати «Азовмаш» та «Азовелектросталь» держкорпорації «Ростех». У минулому році навіть планувалося запустити виробництво сталі на «Азовелектросталі». Але і ці плани довелося відкласти, тому що в «Ростеху» побачили, що підприємство, яке найменше постраждало від обстірів, повністю пограбоване російськими посіпаками.

Луганщина. Вугільні шахти: збитки, занепад та загроза закриття

У грудні 2024 року угруповання «ЛНР» заявило, що реформу вугільної промисловості на захопленій частині Луганщини завершено. В результаті 11 шахт та 13 допоміжних підприємств передали інвестору — це заснована у 2021 році компанія «Торговий дім «Донське вугілля». Фактично ця компанія належить українському зраднику, колишньому нардепу Віктору Медведчуку. Одним із засновників компанії був вказаний близький друг Медведчука Олександр Маслюк.

Але не пройшло і року як в окупованій Луганській області вугільна галузь опинилася на межі повного колапсу. Зараз на шахтах затримують виплату зарплат, обіцяна росіянами модернізація так і не розпочалася, а під загрозою закриття опинилися підприємства у Суходольську та Отаманівці, зокрема шахти імені Баракова, «Самсонівська-Західна» та «Молодогвардійська».

Так найбільший інвестор ТОВ «Торговий дім "Донське вугілля"» — попередив уряд РФ: без виділення щонайменше 40 млрд рублів із Фонду національного добробуту шахти можуть бути закриті.

За інформацією джерел, компанія працює у збиток і не має коштів для видобутку вугілля на складних, глибоких пластах. Інвестор звертався до уряду РФ із проханням надати пільговий кредит під 3% річних або включити підприємства до програми казначейських інфраструктурних кредитів. Втім, остаточного рішення в Москві так і не ухвалили. Як альтернативу російські чиновники запропонували завозити вугілля з Кузбасу, що фактично означає відмову від збереження вуглевидобутку на Луганщині.

Окупаційна «влада ЛНР» водночас не хоче брати на себе відповідальність за ліквідацію шахт, які стали нерентабельними. Інвестори намагаються повернути щонайменше 9 із 11 шахт, переданих їм в оренду у 2024 році. Витрати на консервацію або ліквідацію об’єктів можуть сягати 2–3 млрд рублів на рік, і сторони перекладають цю відповідальність одна на одну.

Важливий момент — фактично всі захоплені шахти — є містоутворювальними підприємствами. І їх закриття буде означати повну деградацію та занепад для шахтарських міст Луганщини.

Алчевськ. Скрин із фільму пропагандистів

«Луганськтепловоз»

«Луганськтепловоз» заснований у 1870 році, був відомим далеко за межами України. До 2014 року підприємство виробляло тепловози, електропоїзди та дизель-поїзди, співпрацювало з компаніями з Європи та Азії. У 2013 році компанія виробила 138 тепловозів, а також ремонтувала та модернізувала велику кількість залізничних транспортних засобів.

Після окупації Луганська завод фактично припинив повноцінну роботу. Ще у 2015 році за даними так званого «МВС ЛНР», на території підприємства відбував демонтаж та вивезення обладнання за підробленими документами. З цехів зникали верстати, металоконструкції, балони та інше майно.

Водночас окупаційна адміністрація намагається створити ілюзію «відродження» заводу. На його базі були створені кілька нових підприємств — «Лугамаш», «Лугасталь» та «Лугцентрокуз», які інтегрували у виробничі ланцюги російського «Трансмашхолдингу». Частину продукції дійсно використовують на російських заводах, але це відбувається в умовах жорсткого кадрового дефіциту.

Начальник Луганської ОВА Артем Лисогор повідомляв, що через мобілізацію дорослих працівників на заводі працюють підлітки віком від 14 до 18 років, деякі з яких навіть не мають повної середньої освіти.

«Луганськтепловоз»

Луганський патронний завод

Луганський патронний завод — стратегічний об’єкт, заснований ще у 1895 році. У різні періоди він був основним постачальником боєприпасів для армії, а після здобуття Україною незалежності частина його потужностей використовувалася навіть для карбування українських монет.

Завод був захоплений російськими бойовиками 1 червня 2014 року. Вже восени того ж року окупаційна «влада ЛНР» оголосила його «націоналізованим». Попри авіаудар ЗСУ в липні 2014 року, бойовики заявили про відновлення виробництва і згодом почали використовувати підприємство для випуску боєприпасів.

У звіті Amnesty International за 2016 рік Луганський патронний завод згадувався не лише як виробнича база бойовиків, а як місце незаконного утримання людей, викрадених та звинувачених у «співпраці з Україною».

За повідомленнями окупаційних ресурсів, на заводі налагодили повний цикл виробництва, а так званим «збройним формуванням ЛНР» передали понад 10 млн патронів. Ці боєприпаси використовувалися безпосередньо проти українських військових.

Луганський патронний завод

Алчевський металургійний комбінат

Алчевський металургійний комбінат — одне із найстаріших підприємств Луганської області. Був відкритий ще 1896 року банкіром і промисловцем Олексієм Алчевським.

Підприємство акціоноване у 1994 році, приватизоване у 1995 році. Спочатку комбінатом спільно управляли корпорації Інтерпайп та Індустріальний союз Донбасу. З 2002 року АМК перейшов у повне управління ІСД. Завод був повністю модернізований.

У 2013 році комбінат наростив виробництво металопрокату на 9,3% порівняно з 2012 роком — до 3,8 млн. тонн, виплавку сталі — на 7,8%, до 4,2 млн. тонн, чавуну — на 7,7%, до 3,8 млн. тонн. На підприємстві працювало понад 18,3 тисячі робітників.

Після окупації у 2014 році завод зупинив діяльність. У 2017 році ІСД заявив, що втрачає контроль над заводом в Алчевську.

Проте у 2020 році на підприємстві відновили виплавку сталі. Правда, виробництво – максимум 500 тонн на добу замість 6000 у довоєнний період. Новим «власником» підприємства є фірма українського олігарха-втікача часів Януковича Сергія Курченка «Внешторгсервис».

У 2020 році на Алчевському металургійному комбінаті через заборгованість із заробітної плати працівники двох цехів взагалі оголосили страйк. 13 лютого повністю припинили роботу залізничний та доменний цехи. А дружини співробітників АМК написали лист до ватажка «ЛНР» Леоніда Пасічника, де погрожували здійснити «піший похід» на Луганськ.

У квітні 2021 року на Алчевському меткомбінаті через величезні борги виник новий страйк робітників. В травні 2021 року там впав дах у залізничному цеху.

На Алчевському меткомбінаті у травні 2021 року обвалився дах у залізничному цеху

У липні 2025 року, за повідомленнями місцевих жителів, на підприємстві або зламалися, або були свідомо вимкнені очисні споруди, що призвело до масових викидів токсичних речовин в атмосферу.

У грудні 2025 року Сили оборони України завдали удару по Алчевському металургійному комбінату. Удар було здійснено з метою зниження наступальних можливостей противника. На підприємстві виготовляли комплектуючі для снарядів за замовленням російського міноборони.

Підприємства Мелітополя

Віджаті в рамках «націоналізації» заводи та підприємства вже давно переоформлені за російським законодавством, працюють в окупаційному податковому полі, поповнюючи скарбницю окупантів, забезпечуючи їхню армію. А ще деякі з них окупаційна влада показує як приклади того, як колишній український бізнес, нібито, успішно інтегрувався в російський простір.

Але насправді все далеко не так райдужно. Мародерство, мізерні зарплати, які нерегулярно виплачують, кадровий голод — ось реалії великого бізнесу в окупованому місті.

ТОВ «Гідромаш-М»

Підприємство було створено ще в середині минулого сторіччя та було одним із головних роботодавців Мелітополя, а також одним із найважливіших промислових центрів Запорізької області. «Гідромаш» був єдиним державним підприємством у Мелітополі на момент початку повномасштабного.

Після захоплення заводу він перетворився на російську військову базу.

2022 року в будівлі колишньої їдальні Гідромаша розпочалися ремонтні роботи. Там, де були вибиті шибки, отвори затягнули плівкою та фанерою. Безпосередньо у їдальні рашисти облаштовували казарму, виставивши близько 200 двоярусних ліжок. Усі роботи виконували люди у цивільному одязі, повідомляли РІА «Південь» наші інформатори з окупації.

Крім того, в одному із цехів під мостом окупанти організували на площі заводу свою ремонтну базу, де відновлювали важку техніку.

У січні 2023 року по одному із цехів Гідромашу був удар. Одразу після потужного «хлопка» військові вигнали вцілілу важку техніку на вулицю Воїнів інтернаціоналістів. Склад БК детонував майже всю ніч, повідомляли тоді РІА «Південь»місцеві жителі. Від цеху, де зберігався боєкомплект та військова техніка, залишилися одні зруйновані мури.

Крім того, місцеві жителі стали свідками, як через прохідну заводу «Мелком» (сусідній із Гідромашем) виїжджали лафети зі згорілою технікою: Уралами та КаМАЗами. Відновленню вони не підлягають. Їх відвезли у південному напрямку.

Фото РІА "Південь". Спалена техніка окупантів

Крім того, жителі Мелітополя були свідками того, як порожні вантажівки заїжджають на територію заводу «Гідромаш».

Директором «Гідромашу-М» є Сергій Потьомкін. А засновниками після окупації значаться Тетяна Васильцова та Галина Захарова.

У листопаді 2023 року завод увійшов у вільну економічну зону, після чого в нього почали вливатися російські інвестиції. Проте, не все так просто – субсидії від країни-агресорки дістаються лише тим, хто працює на її «оборонку».

А в червні 2025 року «Гідромаш», де російські окупанти облаштували свою базу, горів. Причини займання невідомі, очевидці кажуть, що вибуху не було, проте не виключають підпалу.

Фото РІА «Юг». Пожежа на «Гідромаші»

Машинобудівне підприємство «Світанок»

Ще один мелітопольський завод працює на військову промисловість РФ. Підприємство «Світанок» було засноване ще 1993 року Анатолієм Герявцевим. Спочатку спеціалізувалося на випуску ремонтних комплектів до сільгосптехніки. Але з 2004 року підприємство перепрофілювалось на виробництво запчастин та вузлів до дизелів локомотивів, а також гальмівної системи вагонів.

Під час окупації очолив син Анатолія Герявцева, Віталій. Окрім керівництва «Світанок«, Віталій є співзасновником та керівником ще кількох підприємств у Мелітополі, а також ТОВ «Промтех», яке відкрилося у 2014 році в Москві.

Скріншот з окупаційного ресурсу

Після окупації регіону завод потрапив до «улюбленців» окупаційної влади. У 2023 році йому виділили на розвиток 100 мільйонів рублів, проте розвитку так і не сталося. У лютому 2025 року завод отримав ще 130 мільйонів. І вливання таких сум відбуватиметься не просто так — ще у жовтні 2023 року одіозний російський політик Дмитро Рогозін натякнув, що на цьому заводі в окупованому Мелітополі буде виробництво БПЛА.

Мелітопольський завод автотракторних запчастин

Завод був заснований Анатолієм Кузьміним у 1999 році. Він є одним з найбільших ливарних заводів на півдні України, який постачав ливарну продукцію. З 2017 року підприємство уклало договір з Укроборонпромом та випускало деталі на міномети від 60 та 120 калібру для зенітних установок ЗУ—23.

Після початку повномасштабної війни та подальшої окупації завод був «віджатий» у законних власників. А займався «віджимом» особисто псевдо—губернатор ТОТ Запорізької області Євген Балицький.

Окупанти почали вивозити з підприємства автомобілі, автобуси, навантажувачі, кран, комп'ютерну техніку. В офісах всі перевернули догори дном. Усю техніку вивезли до Криму.

Фото РІА "Південь". Розграбований офіс заводу

Незабаром на підприємстві з'явилися російські бізнесмени з Санкт-Петербурга. Вони й запустили підприємство, яке на початку війни Анатолій Кузьмін зупинив, щоби ворог не міг продовжити випускати військову продукцію.

У листопаді 2022 року в російському реєстрі юросіб з'явилося підприємство ТОВ «Мелітопольський завод автотракторних запчастин». Керівником вказано росіянина Юрія Михайловича Шадріна.

Проте ім'я засновника цієї юрособи, яка незаконно привласнила завод Кузьміна, у відкритому доступі реєстру відсутня

«Мені вдалося дізнатися, що власник — це людина, яка взагалі не розуміється на виробництві. Наш завод вони включили у Пітері до якоїсь лісової компанії. До машинобудівництва раніше Шадрін не мав жодного відношення», – каже Анатолій Кузьмін.

Найбільше російське промпідприємство, куди йдуть поставки продукції Мелітопольського заводу автотракторних запчастин, це «Ростсільмаш». Саме його і згадав в інтерв'ю на росТВ Євген Балицький. Це найбільше в Росії підприємство, яке виробляє комбайни, ґрунтообробну та посівну техніку, техніку для захисту рослин.

До ради директорів «Ростсільмашу» входять 9 осіб. Є серед них ростовські олігархи: Дмитро Удрас — директор акціонерного товариства, Юрій Рязанов та Костянтин Бабкін.

Архів РІА «Південь». Рязанов (ліворуч) та Бабкін (праворуч)

На сьогодні ситуація на заводі плачевна: зарплату платити нічим, замовлень на сільгосптехніку немає, робітниками пригрозили відправити всіх у відпустку своїм коштом.

Гідросила МЗТГ

Після окупації Мелітополя росіяни зайняли місцеві промислові заводи групи компаній «Гідросила»з Кропивницького — «Гідросила МЗТГ»та «Гідросила Тетіс», які спеціалізуються на виробництві гідророзподільників та гідроциліндрів для сільгосптехніки.

Підприємства перереєстрували у російській податковій та інтегрували в економіку країни-агресорки.

«Гідросила МЗТГ» відновило виробництво лише завдяки тому, що окупанти постачають на підприємство лиття, яке виробляється на Мелітопольському заводі автотракторних запчастин, вкраденому у власника Анатолія Кузьміна російськими загарбниками.

Слідчі СБУ вважають, що в Росії знаходяться пов'язані з українськими власниками «Гідросили» акціонерні товариства «Союзгідравліка» та «Технічний центр Ельворті», компанії «Білгородська збутова компанія» та «Гідросила М». І через ці російські компанії продукція групи Гідросила поставляється на оборонні підприємства Росії — «Брянський Арсенал»та «Військово-промислову компанію», де запчастини встановлюють на військову техніку.

Після окупації у підприємства виникла низка проблем — відтік кадрів, проблеми з логістикою. Але його інтегрували в російську промисловість — включили в так звану групу ТОВ «МДК, поставивши гендиректором гастролерку з РФ Світлану Агафонову, і тепер завод співпрацює з Саратовдизельапарат», «КАМАЗом» та іншими російськими заводами, що працюють, у тому числі на оборонну промисловість країни.

<pАле у 2025 році ситуація на заводі вкрай погіршилась. Ось що повідомляють РІА Південь працівники:

«На МЗТГ Гідросила побувайте, завод стоїть, людей скорочують, роботи немає. Я пишу те, що бачила на власні очі і звідти пішла. Зараз завод стоїть і не працює, у людей ЗП по 8 тис. Не пишіть вигадки. Верстати всі старі. Стоять тільки нові дюсани і то, ті, які при Україні ставили. Вся молодь йде. Люди не знають, як до пенсії допрацювати».

«Я на лінійці працюю, роботи немає, у вересні тиждень працювали, весь інший час за свій рахунок відправляють».

Завод «Турбоком»

Створено підприємство було на початку нульових, займалося виробництвом турбокомпресорів для автомобільної, тракторної та сільськогосподарської техніки. Але після окупації завод почав активно співпрацювати з окупаційним режимом. Особливо «проявили» себе співзасновники Ігор Греджев та Віталій Плакун.

Фото з окупаційних ресурсів

Фото: Віталій Плакун (ліворуч)

Юридичні особи, що входять до групи компаній «Турбоком»:

- завод турбокомпресорів «Турбоком»;
- ТОВ Виробничо-будівельна компанія «Капітель»;
- ТОВ «МЗТК»;
- ТОВ «Комеком»;
- ТОВ «Ливарна компанія МЕЛТ»;
- ТОВ «Екопромліт».

Усі підприємства групи активно працюють на окупантів, справно поповнюють їхню скарбницю, плодять зрадників та колаборантів, а також зміцнюють обороноздатність РФ. А натомість отримують дотації, субсидії та інші види фінансової підтримки з російського бюджету.

Мелітопольський моторний завод

До 2022-го року завод працював як підрозділ Запорізького автомобілебудівного заводу. Виробляв автомобільні двигуни. Після окупації законні власники залишили завод, а частина персоналу перейшла на бік окупантів. Територія заводу не раз ставала мішенню для українських дронів і ракет.

Архів РІА «Південь». Моторний завод після прильоту

Саме на цьому заводі розміщувався особовий склад армії Росії, а також ЗРК та військова техніка. У 2023 році в результаті ракетного удару ЗСУ на Моторному заводі був поранений командувач 58 армії РФ 44-річний генерал-лейтенант Денис Лямін, яка воює на Запорізькому напрямку, а також їх начальник штабу.

Завод використовується як база для окупантів.

Мелітопольський олійноекстракційний завод

До повномасштабної війни завод був одним із провідних підприємств агропромислового комплексу Запорізької області. Олію, вироблену на заводі, експортували до Китаю, Кореї, США, країн Європи, Індії.

Олієекстракційний завод до російського вторгнення в Мелітополь.

Після окупації міста завод було перереєстровано у Львові. А у російському реєстрі підприємство було переоформлено 21 березня 2023 року. Генеральним директором вказана Світлана Чорна, а серед засновників — подружжя Желєвих Сергій Семенович та Людмила Борисівна (саме вони володіли заводом до окупації — прим. ред.). Сергій Желєв – консул Болгарії у Запорізькій, Луганській та Донецькій областях, а Людмила Желєва – депутат Запорізької облради від партії «Слуга народу».

А керує підприємством Сергій Волков, якого пропагандисти репрезентують як директора.

Фото з окупаційних джерел. Сергій Волков

2024 року росіяни вирішили похвалитися продукцією вкраденого заводу і на міжнародній виставці харчової продукції в Дубаї (ОАЕ) розмістили стенд. На ньому було вказано назву міста Мелітополь, логотип Мелітопольського олійноекстракційного заводу та напис «зроблено в Росії». У ситуацію втрутилися українські дипломати. Міжнародний скандал підштовхнув російських загарбників до чергового ребрендингу. Назву змінили. Було "Олія", стало "Здоров'я" - можна знову їхати на виставку.

Сьогодні на віджатому підприємстві харчової промисловості важкі часи: низькі зарплати — в середньому 25 000 рублів, людей звільняють без пояснень. Все навантаження лягає на плечі тих працівників, які лишаються, але зарплату їм не підвищують, повідомляють мелітопольці.

Замість післямови

Історії відтиснутих окупантами підприємств демонструють загальну закономірність: російська окупація не відродила промисловість окупованих регіонів, а перетворила її на джерело швидкого доходу, військовий ресурс або збитковий тягар для бюджету РФ. Спроби окупантів повноцінно відродити виробництво та вийти на міжнародні ринки поки що невдалі — і через зусилля української дипломатії, і через низькі фінансові можливості самої Росії.

У вкраденого немає майбутнього. Принаймні з промисловістю це правило працює на 100%.