Лоялісти з пробірки Кирієнко: Хто керує окупованою частиною України

Незважаючи на значні успіхи Збройних сил України у звільненні захоплених територій, Росія продовжує контролювати її значну частину. У Херсонській та Запорізькій областях було створено окупаційні адміністрації, тоді як у Донецькій та Луганській області вони де-факто вже діють з 2014 року під виглядом «народних республік». Наразі цей напрямок російської політики очолює перший заступник глави Адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко. Він багато разів сам відвідував окуповані території. До початку відкритого вторгнення в Україну Кирієнко займався проектами кадрового резерву. Наразі окупаційні адміністрації наповнюються його людьми. Наприклад, нещодавно головою так званого уряду «ДНР» став Віталій Хоценко — фіналіст одного з кадрових конкурсів Кирієнка «Лідери Росії».

Про те, що являють собою ці «нові лідери» Росії, про підходи до їхнього «вирощування» та про ступінь впливу на них самого Кирієнка «Новини Донбасу» на умовах анонімності поговорили з людиною, яка в минулому була залучена до реалізації цих програм.

— Наскільки впливовим інститутом є цей «кадровий резерв»? Наскільки сильний його вплив на вертикаль влади?

— Десь половина російських губернаторів із нього. Якщо взяти тих, хто обирався умовно в останні роки, вони всі звідти практично. Там зараз шостий потік — це щорічно така процедура. Це побудовано як якась освітня програма завдовжки приблизно один рік. Тобто п'ять років уже минуло. Саме це почалося з моменту, коли Кирієнко прийшов до Адміністрації президента і став заступником її голови. У принципі, кадрові резерви існували і до Кирієнка. Якщо по людях говорити, то там десь близько 100 осіб набір щороку.

— Цю практику він приніс із «Росатому», яким керував?

— Думаю, що у «Росатомі», швидше за все, вирощують майбутніх перспективних управлінців. Це практикується в багатьох компаніях і в західних компаніях теж. Це явно було взято із корпоративного світу. Але далі це вже почало розвиватися на своїх рейках. Тобто йому потрібні були лоялісти, які потім будуть у владі.

— Чи правильно я розумію, що це не політики, які обіймають політичні посади?

— Так, у Росії немає політиків, окрім одного головного.

— За яким принципом їх відбирають?

— Я детально не знаю, але всередині команди в Адміністрації президента є якісь люди, які цей самий відбір ведуть. Відповідно, вони цих людей запрошують, проводять із ними чимало співбесід. Чи не на поліграфі їх там тестують психологи. Я чув, що співбесіда може тривати 5-6 годин.

— Це має якусь наукову базу під собою чи це просто форма закритого ордену?

— Я не знаю щодо наукової бази. Є люди Кирієнко, у них є свої уявлення про те, як там треба тестувати учасників, і вони це роблять. Але там є ще така тема, як методологічна школа, наприклад. Такою була радянська філософська школа, де був філософ Петро Щедровицький. І Кирієнко теж цією школою колись захоплювався. Взагалі Кирієнко, як я розумію, людина, яка досить сильно захоплюється всім цим.

— Як ти оцінюєш якість цих людей? Цей відбір був справді адекватний і потрапляли туди підготовлені та мотивовані люди, чи якісь інші принципи були?

— Головний принцип — це лояльність. Там ще спецслужби цим займаються, оцінюють за рівнем лояльності, прихильність, надійність. Зрозуміло, що там не просто із вулиці збирали. Це люди, які лояльністю собі щось у житті заробили, посади у якихось держкорпораціях чи ще десь. Для них це запрошення до закритого товариства з чудовим соціальним ліфтом.

— Тобто не можна сказати, що то були пасіонарії?

— Меншою мірою пасіонарії. Це більше лоялісти, технократи, які у держкорпораціях чи, наприклад, у мерії Москви якісь успіхи показали.

— Виходить, громадянський сектор там не було представлено? Я маю на увазі різні активісти, контрсистемні.

— Які контрсистемні? Ні, там громадянське суспільство не було повністю. Варто зазначити, що рік у рік відбір туди деградував. Тобто якщо у 2016 році було відчуття, що люди інтелектуально вищого рівня, але потім явно в цю програму почали втручатися ще інші сили. Можливо, якісь, умовно, інші вежі Кремля, які теж почали своїх людей туди просувати. І, мабуть, команда Кирієнко не могла їм відмовити. Іноді було взагалі незрозуміло, як вони туди потрапляли. Це були якісь протеже інших людей. Тобто вони бачили, що із цього резерву реально беруть на ключові посади в країні. І вони своїх людей туди намагалися пропхати, можливо, навіть своїх дітей і так далі. Бо там, наприклад, був у якійсь із програм онук Зюганова (лідер Комуністичної партії РФ Геннадій Зюганов. — Прим. ред.). Там близько 40 осіб стали губернаторами, федеральними міністрами, заступниками федеральних міністрів. Як я розумію, там не всі хотіли бути губернаторами, але у них був такий трек, що вони побудуть губернаторами, а потім їх повернуть назад до Москви на вищі позиції в уряд чи ще кудись. І вони тому їхали до незнайомих їм регіонів, щоб потім повернутися до Москви. Але далеко не всі повернулися.

— Виходить, що практика виправдалася, і цей резерв вирощує чиновників?

— Я не думаю, що вони когось там збиралися вирощувати. Вони збирали вже готових та лояльних, за профілем їм відповідних людей. Ця програма, скоріше не освітня — там освітнього мінімум, скоріше склеює в єдиний лояльний моноліт. У рамках програми відбуваються зустрічі з людьми із влади. Наприклад, на модуль програми приходили всі, починаючи з самого Кирієнка, приходили Собянін (мер Москви Сергій Собянін — Прим. ред.), Патрушев (Секретар ради Безпеки Росії Микола Патрушев — Прим. ред., Набіулліна (голова Національного банку Росії Ельвіра Набіулліна — Прим. ред.). Проходили зустрічі з усіма вищими російськими чиновниками в такому закритому просторі: ці чиновники ставилися до них, як до підростаючого покоління, яке з ними працюватиме, а ті, хто сидів у залі, відповідно дивилися на цих топ-чиновників. Як мені здається, за допомогою цього Кирієнко хотів склеїти їх у єдиний такий моноліт, лояльний до нього, лояльний до Кремля, лояльний до режиму в єдиних цінностях, поглядах тощо. Вони не могли допустити якоїсь конкурентної політики. Зрозуміло, що громадяни самі могли б вибрати гідного губернатора, але це те, чого вони не могли допустити, бо вважається, що вони вибрали б неправильного, а ми ось поставимо правильного.

— А що являла собою ця навчальна програма? Це якісь спільні речі про держуправління, чи про що це взагалі було?

— Там навіть не було освітнього треку. Швидше, це все було у форматі виступів, якихось топ-людей перед ними та сесій запитань-відповідей. Тобто там їх нічого не вчили. Жодної академічної частини не було. Було закріплення лояльності. Усі топи, всі міністри федеральні, всі вони приходили до них і розповідали, що відбувається, що вони роблять. Які реальні завдання стоять, що їм потрібне і хто їм потрібен. Єдиний раз вони їздили на модуль до Сінгапуру, була академічна частина мінімальна, але вони там лише тиждень були. І вибір Сінгапуру багато про що говорить. Це жорстка авторитарна модель, де управлінська еліта виховується у пробірці. Вона не народжується в якихось структурах, що конкурують одна з одною, вона просто вирощується в лоні держави. І ось те саме і Кирієнко робить.

Є ще важливий момент. Це я розповів про перший рівень, найтоповіші люди. Можливо, їх набереться там 500. Це люди від початку вже дуже високого рівня, які займають серйозні посади.

Є інший рівень — люди трохи простіші, але які проходять подібну програму. Обидві програми формально перебувають у навчальному закладі. Провайдером цих програм є РАНХіГС (Російська академія народного господарства та державної служби при президентові РФ). Але лише формально. Насправді, цим усім займається Адміністрація президента — і тією, і іншою програмою. Ось, відповідно, у другій програмі там навчаються вже люди, котрі з низів, умовно, могли потрапити туди. Якщо на першу з низів ніхто не може потрапити і з адміністрації самі обирають, кого покликати туди, то на другу потрапити реально можливо. Переможці конкурсу «Лідери Росії» отримують грант та можуть взяти участь у програмі за його рахунок.

— Чому їх усіх на Донбас відправляють й інші окуповані території? Просто тому, що Кирієнко курирує цей шматок?

— Якщо всіх скласти, то є 400 людей кадрового резерву. Плюс ще переможці конкурсу «Лідери Росії». Плюс ще фіналісти «Лідерів Росії» також потрапляють до орбіти. У підсумку, я думаю, що це щонайменше 2000 осіб загалом різного рівня. Ось вони — це такий топ-резерв Кирієнка, який він може застосовувати для різних цілей. Ось, наприклад, губернатор Дегтярьов у Хабаровську — він теж із цієї когорти, він був у кадровому резерві.

— У них є зв'язок із Кирієнком якийсь, чи він просто їх навчив і все?

— Вони мають зв'язок, звичайно. Там завдання не навчити, там нічого не вчать. А сколотити їх у лояльне таке співтовариство. Там все дуже монолітно. Тобто там якийсь таємний орден.

— Можна заперечити, що в інших країнах теж є таке…

— Ні-ні. Якщо ми говоримо про Західний світ, то там немає монополії ні в бізнесі, ні у владі. А в Росії — це чиста монополія. Там немає жодної противаги.

— Виходить, що вони не є справжніми політиками і не зможуть працювати у стресових умовах, непередбачених ситуаціях та у разі реальних суспільних катаклізмів. Все це може розсипатися на очах буквально, оскільки це не майданні політики.

— У цьому я з тобою згоден. Але питання, хто буде наступним політиком.