«Я поверну життя, з якого мене вигнали». Історія уродженки Донецької області, яка двічі тікала від війни

Тетяні Сметані двічі довелося тікати від війни. У 2014 році, коли тільки почалися бойові дії на Донбасі, жінка виїхала з Краматорська до Добропілля (Донецька область). Проте через вісім років її спокійне життя закінчилося, Тетяна терміново евакуювалася до Кривого Рогу (Дніпропетровська область). «Новинам Донбасу» вона розповіла, як утретє розпочала життя з «нуля».

«Мій кіт кігтями вчепився в мене, ми бігли, ось це було страшно»

У Донецькій області Тетяна працювала майстром манікюру та педикюру, а також навчала молодих спеціалістів нігтьовій справі. У квітні 2014 року її звичне життя змінилося, у рідному регіоні розпочалися бойові зіткнення. За її словами, вона до кінця не вірила, до чого це може привести.

Тетяна Сметана. Фото з особистого архіву

«Почалося все у Слов'янську, це 15 кілометрів від Краматорська. Я проводила навчання, ми чули бахкає щось. Нам казали, що там якісь місцеві заворушення, нібито люди протестують. Я не реагувала на це. Коли почали писати, що там танки з'явилися, почалися вибухи, було страшнувато, але було спокійно», — зазначає вона.

Згадуючи події дев'ятирічної давнини Тетяна розповіла про найстрашнішу ніч, яку провела у бомбосховищі разом з іншими мешканцями міста.

«Найстрашніша ніч у моєму житті, коли почула ракету, що летить. Я вийшла на балкон, ніч, темрява, нічого не видно, піднімаю голову, а в мій бік летить щось величезне. То був травень місяць. Я залетіла у квартиру, схопила найдорожче — свого кота та документи. Мій кіт кігтями вчепився в мене, ми бігли, це було страшно. Ми сиділи чотири години у бомбосховищі, люди кричать, біжать матусі з дітьми», — згадала Тетяна.

Після цього вона переконалася, що з Краматорська треба виїжджати, через деякий час Тетяна влаштувалась у Добропіллі, з нею були батьки, дочка та робота, яка її рятувала. Жінку вразив дисонанс, в окупованому Краматорську були проблеми з постачанням їжі, навіть купити хліб було проблематично, а в Добропіллі спокійне та тихе життя.

Після вимушеного переїзду життя Тетяни змінилося — їй вдалося придбати квартиру, відкрити салон, наповнити клієнтську базу і здобути нову спеціальність — подолог. Попри це, відлуння війни було, адже Добропілля знаходиться в 70 кілометрах від Донецька, тому вона часто чула вибухи.

Зазначимо, що 12 квітня 2014 року Слов'янськ та Краматорськ були захоплені. Російські окупанти і сепаратисти, що приєдналися до них, брали під контроль органи управління, вивішуючи триколори. Майже чотири місяці міста перебували під російською окупацією, проте 5 липня українські військові звільнили міста, вони й досі підконтрольні Києву. За словами представників адміністрації Краматорська, в ході боїв було вбито приблизно п'ятдесят осіб, а двадцять два — отримали поранення.

«Я знаю, що таке втрачати все»

24 лютого кардинально змінило життєвий устрій нашої героїні, як і всіх українців. За її визнанням вона до кінця не вірила, що буде повномасштабне вторгнення РФ в Україну.

«Я не хотіла в це вірити, мені мої клієнти, особливо чоловіки, натякали, що треба скласти «тривожну» валізку. Я казала: «Не буде нічого». Я відмовлялася в це вірити, бо знала, що таке переїжджати та втрачати все. Мені знадобилося вісім років, щоб усе побудувати. Мені було легше вірити, що війни не буде, хоча я читала новини. Я собі заборонила про це думати», — розповіла вона.

Тетяна Сметана. Фото з особистого архіву

На момент повномасштабної війни Тетяна перебувала у Добропіллі, а її дочка — 17-річна Вероніка — у Харкові, який був під обстрілами російських окупантів. Сім днів підліток жила в укритті, проте невдовзі їй вдалося евакуюватись.

Тетяна згадала, як у перші дні вторгнення безліч знайомих і незнайомих людей пропонували свою допомогу. Тоді вона зрозуміла, що український народ перемогти неможливо: «У нас такі класні люди, все буде добре».

До останнього вона не хотіла їхати, вірила, що скоро все закінчиться. Віру та надію у світле майбутнє їй надавав прапор України, який висів біля її будинку, за словами Тетяни, це «було відчуття дому». Але незабаром кадри з Бучі змусили її реально подивитися на ситуацію, 3 квітня 2022 року було прийнято рішення їхати і шукати новий будинок.

«Я прощалася з квартирою. Відчувала, що більше не повернуся», — згадала вона.

Почався етап пошуку квартири, Тетяні було важливо жити неподалік від рідного регіону. Спочатку вибір був на Дніпро, але відповідної квартири не могла знайти. Незабаром вона з дочкою побачила, що є вільне житло для оренди у Кривому Розі на Дніпропетровщині. За словами Тетяни, це місто їй нагадує рідний Донбас, тож довгої адаптації не було. У квітні 2022 року разом із дочкою, а також котом та собакою, приїхала до нового міста.

«В українців багато кохання та тепла»

Уродженка Донецької області мріє про звільнення міст та миру в Україні, хоча вважає, що закінчення війни не варто чекати скоро. Вона вважає, що люди, які мешкають у містах підконтрольних РФ, мимоволі стають заручниками пропаганди. На думку Тетяни, мають пройти роки, щоб вони змінили своє ставлення до України, але допомогти у цьому маємо всі ми.

«Деокупувати території, які дев'ять років знаходяться під іншим прапором, не складно, але у людей змінилося мислення. Мені дуже хочеться, щоб Україна стала цілісною, щоб повернулися наші кордони. Міста складаються з аури людей, мине багато років, щоб міста знову стали наші за духом. Людям треба прищеплювати любов до рідної країни. У сусідній країні прищеплюється агресія, ненависть, вони живуть з цим, а в українців багато любові та тепла», — зауважила вона.

«Я поверну життя, з якого мене вигнали»

Тетяна Сметана. Фото з особистого архіву

За півтора роки у Кривому Розі Тетяна відкрила подологічний кабінет у центрі міста. Жінка не збирається зупинятись на досягнутому, її глобальна мета — власний салон краси. Вона запевняє, що жити треба тут і зараз, йти далі попри все. Історія Тетяни доводить, що жодні труднощі не можуть зламати віру в себе та людей.

«Через 1,5 року я з «нуля» вийшла на свій рівень. Коли маєш перший досвід, ти знаєш, як діяти. Я поверну життя, з якого мене вигнали», — резюмувала Тетяна Сметана.