«Я не хочу, щоб Україна стала другим Ізраїлем». Розповідь українки, яка побувала на двох війнах

З початку повномасштабної війни в Україні десятки тисяч людей приїхали до Ізраїлю, щоб пережити жах російського вторгнення, хтось репатріювався, маючи єврейське коріння, а хтось став біженцем.

Проте рано вранці 7 жовтня розпочався ще один конфлікт, коли угруповання ХАМАС напало на Ізраїль. І українцям, які подолали понад 2000 кілометрів, знову довелося зіткнутися з раптовою атакою на державу, яка їх прийняла.

Про становище наших співвітчизників у Ізраїлі «Новинам Донбасу» розповіла Христина Вороновська, волонтерка та маркетолог з Одеси. Із самого початку повномасштабного російського вторгнення в Україну вона займалася допомогою військовим, привозила для них провізію та спорядження до Донецької області.



У жовтні 2023-го Христина вперше за два роки пішла у відпустку та вирушила до Ізраїлю, не підозрюючи, що з однієї війни потрапить на іншу.

«Я була не вперше в Ізраїлі. Чесно кажучи, мої родичі живуть там, моя дитина має родичів в Ізраїлі, оскільки мій чоловік має зв'язок із цією країною. І я поїхала провідати свою сім'ю, яка поїхала до Ізраїлю, щоб бути у безпеці. Я не хочу, щоб Україна стала другим Ізраїлем, тому що такого досвіду в мене, як в Ізраїлі, ще не було», — зазначає Христина.

Дівчина навіть не припускала, що її відпустку перерве новий виток арабо-ізраїльського конфлікту. 7 жовтня 2023 року ХАМАС випустив по території Ізраїлю близько п'яти тисяч ракет і почав наземне вторгнення.

7 жовтня угруповання ХАМАС напало на Ізраїль. Кадр із відео

Ось як описує свої відчуття Христина, яка в цей момент була зі своєю родиною неподалік Тель-Авіва.

«Це звичайний ранок, коли я нікуди не поспішаю, у мене час із сім'єю і мені кажуть: "Ти взагалі чуєш, сирени. Війна почалася". І починаються обстріли. Місто, в якому я перебувала, під Тель-Авівом, поступово вимирає. Люди починають панікувати, ховатися вдома, дивитися новини та не знають, що їм робити. Ізраїль невелика держава, але все одно летять ракети, люди нервують, і невідомо, що буде далі. Найгірше у всій цій ситуації знаходитись у стані невідомості. Мені, як людині, яка потрапила на повномасштабну війну, сама цього не бажаючи, просто перебуваючи в місті Києві, перше, що я спробувала зробити: я можу подолати війну, як я можу воювати, чи можу я піти військкомат. Або я можу піти волонтерити, як воно і сталося», — додала Христина.

Не хоче, щоб Україна стала другим Ізраїлем

За словами дівчини, перебуваючи в Ізраїлі, вона розуміла, що не може зробити нічого. Оскільки, як волонтер, вона не знає місцевої мови, місцеву культуру, у неї немає машини й немає можливостей.

«Починаю писати в усі чати, пропонуючи допомогу. Але я так нічого не знаходжу. Проводжу в Ізраїлі ще десь тиждень. Ось за таких умов, за умов війни. Звичайно, це все відрізняється від того, що в Україні. Оскільки країна набагато менша. Коли починається, щось в одному боці, або в іншому боці, то все одно в центрі це дуже відчувається», — підкреслює вона.

За словами Кристини, серед місцевого населення відчувалася паніка та нерозуміння, що робити. Адже ті, хто не йде на війну або не в змозі допомогти військовим, змушені були ховатися вдома.

«У чому різниця такої ситуації в Україні та в Ізраїлі? У тому, що, по-перше, у нас поганих сусідів лише два. Решта — наша допомога, це наша підтримка. І якщо тобі потрібно виїхати з країни, ти можеш виїхати, тобі допоможуть. Польща, наприклад, скаже: "Будь ласка, приїжджай, ми навіть доглянемо тебе, допоможемо тобі, дамо грошей, дамо продуктів, квартиру, все що захочеш". В Ізраїлі такого немає. Уявіть собі, що ти майже повністю з усіх боків оточений ворогами. Виїхати нікуди. Через море літаками, але літаки не літають. Я ледве вибралася звідти, слово честі. Я дуже погано почуваюся, оскільки моя сім'я залишається там», — додає Христина Вороновська.

У перші дні загинуло понад 1400 ізраїльтян, включаючи учасників музичного фестивалю. Пізніше МЗС України повідомило, що серед загиблих 25 українців. Цивільні та солдати були взяті до заручників, були випадки сексуального насильства та масові вбивства, що стало найбільшим знищенням євреїв з часів Голокосту.

Спостерігаючи за всім, що відбувається навколо, Христина зі своєю сім'єю заздалегідь продумала план дії на випадок евакуації з країни, і попросила рідних постійно стежити за мінливою обстановкою, поки вони залишатимуться вдома.

«Але в той самий час, у середині Ізраїлю, люди, які звикли з 70-х років воювати на постійній основі, кажуть, що: "Христина, не хвилюйся, за два тижні це все обов'язково закінчиться!". Схожа ситуація була ще 2014 року. Але до чого я веду. Я особисто, як українка, не хотіла б бути другим Ізраїлем для того, щоб стільки років жити з розумінням, що будь-якої миті може початися війна і будь-якої миті вона може закінчитися. Для мене це було дуже важко та дуже емоційно неприємно. Оскільки будь-яка війна, вона, по суті, гидка, і тому не можна очікувати, що через два тижні це скінчиться. Але за два тижні загинуть люди. За два тижні станеться багато безповоротного. І дуже важко було бачити матерів, які відправляли своїх дітей на війну. Оскільки багато військовозобов'язаних 18-19 років, хоч у нас так само. Але в Ізраїлі це дуже відчувається, як матері плачуть і дуже переживають за те, що їхні діти потраплять у бойові дії. Попри те, що підготовка, з якої потрапляють ізраїльські військові, є набагато вищою, ніж у нас, відверто кажучи», — розповідає українська волонтерка.

Волонтерка Христина Вороновська. Фото: kyivhlibchik / Instagram

Після оголошення Ізраїлем у секторі Газа контртерористичні операції «Залізні мечі», всі військовозобов'язані були змушені з'явитися в розташування своїх частин.

Про корупцію в ізраїльській армії

Паралельно цьому розгортався волонтерський рух, націлений на допомогу як військовим, так і цивільному населенню.

«Волонтерство в принципі нічим не відрізняється від нас. Як я вже говорила, на жаль, у мене немає ні автомобіля, ні знання мови для того, щоб вписатись та допомогти. Познайомилася з однією дівчиною, яка на мене дивилася і казала, що в них набрали до армії 3000 чи 4000 осіб, а країна чомусь не була готова до цього: "Ми маємо купувати їм бронежилети". Я дивлюся на неї й говорю: "Серйозно?". Мене це взагалі не здивувало. Вона каже: "А вони дзвонять нам і кажуть, що їжу не надсилайте, а у нас бронежилетів немає, а у нас шоломів немає, а у нас шкарпеток немає. Ось як так?" Я говорю: "Ось як тобі пояснити це? Напевно, ніхто не готовий до таких сильних бойових дій, коли потрібно ще багато людей". А вона дивиться на мене і каже, що у них у країні корупція. Та ти що? Корупція із війною? Та не може бути! Серйозно?» — іронично розповідає Вороновська.

На жаль, ізраїльтяни, як і українці, зіткнулися з корупцією у сфері військового забеспечення, які безпосередньо впливають на можливість укомплектувати армію та дати відсіч ворогові.

«Тобто вони відправляли їх, як і ми в джинсах та у звичайних куртках. Тому, щось є спільного, щось є різне, але загалом, ця війна гидка. Найбільше після цієї поїздки та взагалі після того, що я зараз переживаю, оскільки, переживаю за свою сім'ю, я мала повертатися на українську війну. Адже я маю бути тут і займатися українською війною, а моя сім'я в іншій війні. І для мене це просто дуже складна ситуація, але я можу сказати: так, перше, що ми повинні зробити — це закінчити війни. Адже ніде, у жодній країні світу, ніде війна не може стати професійною діяльністю. Це має бути виключено! Якщо щось трапляється, воно швидко закінчується, оскільки страждає від цього дуже багато людей», — додає Христина.

МЗС не змогло забезпечити зручний виліт з Ізраїлю

У ті дні, коли військовий конфлікт набирав обертів і не було розуміння, чим усе може закінчитися, зріс потік охочих залишити Ізраїль. Але евакуація стала неприємним сюрпризом для всіх, хто був у країні.

«Уже всі авіакомпанії майже не літають, залишається лише дві ізраїльські авіалінії, ціни на які злітають так, що ти не знаєш, як взяти квиток, як вибратися. Дзвоню до посольства України в Ізраїлі та кажу: "Шановні, я хочу вилетіти в Україну, мені ж треба повертатися на війну". А вони мені відповідають: "Добре, добре, зараз надішлемо інформацію". Надсилають інформацію, а я бачу, що ціна за квиток 400 євро і бачу примітку, що 400 євро потрібно сплатити не лише дорослій людині, а й, якщо ти туди приїхав із собакою, котом. За собаку та кота теж 400 євро. І діти ще 400 євро», — дивується українська волонтерка.

Волонтерка Христина Вороновська. Фото: «Новини Донбасу»

У цей момент усі, хто прилетів лоукостом, зрозуміли, що втратили свої квитки й вони не мають більше можливості повернутися додому. Або додатково сплачуєте за евакуацію, або залишаєтеся в Ізраїлі.

«Водночас, як я знаю, поляків евакуювали військовою авіацією. Миттєво ще й безплатно. Тому я трохи не зрозуміла відношення нашого посольства до українців, які залишились у цій ситуації. Тобто знаючи, яка ситуація довкола, не дати можливості українцям вилетіти та брати за це з них гроші. Чесно, ніякої поваги після цього, ні до представників посольства, ні до міністерства закордонних справ у мене особисто після цього немає», — підсумувала Христина Вороновська.

Щойно вона повернулася до України, буквально з однієї війни на іншу, дівчина наважилася змінити лави волонтерів на службу в ЗСУ. Аргументує це тим, що необхідно захистити свою країну, покласти край цій страшній війні та особисто стати сильнішою.