«Раніше окупанти обіцяли Луганщині відновлення. Тепер закінчились навіть обіцянки». Інтерв’ю з Артемом Лисогором

Луганська область майже повністю захоплена Російською Федерацією. Частина території окупована вже майже десять років, частина — менше двох, але умови життя при цьому не дуже відрізняються. Про те, що відбувається в так званій «ЛНР», чи займається там Росія відновленням та які плани реінтеграції має українська влада «Новини Донбасу» поговорили із головою Луганської обласної військової адміністрації Артемом Лисогором.



— В соцмережах багато інформації про те, що відбувається на окупованих територіях, в яких умовах там живуть люди. Як ви вважаєте, де умови гірші: на частині, захопленій ще у 2014 році, чи на так званій новоокупованій?

— Важко сказати, кому гірше, кому краще. Людям погано, тому що територія окупована. Відношення окупанта зрозуміле. Ми дійсно бачимо утиски наших громадян і те, що взагалі нічого не робиться для людей. Напевне, найбільш кричуща і жахлива ситуація це Лисичанськ, Рубіжне. Якщо раніше, наприклад, по Лисичанську розповідали, що буде відновлено і водопостачання, і теплопостачання, і газопостачання, то на даний момент окупаційна влада вже навіть не обіцяє цього. В першу чергу, що стосується води. Білогорівська станція повністю зруйнована. Відновити її ворог не збирається, та й неможливо це зараз у зв'язку з активними бойовими діями. Тож, для води використовуються лише залишки наших, скажемо так, свердловин, які ще українська влада побудувала для себе як резервні. Людям максимум привозять технічну воду, яку неможливо використовувати для харчування чи для пиття без проведення заходів дезінфекції. Про світло, про опалення я взагалі мовчу. Якщо на початку піднімалося питання, що після виборів одразу ми вам це зробимо, то нічого з цього зроблено не було. Така важка ситуація. Містяни просто кинуті напризволяще.

— Росія багато каже про відновлення, але чи проводяться на Луганщині хоч якісь роботи? Ремонтуються будинки? Окреме питання і щодо промисловості. Неодноразово окупаційна влада казала про початок робіт на заводі «Азот». Чи можливо його відновлювати?

— Відновлення, яке ворог проводить: заміну каналізації, утеплення якихось будинків і ремонт водопостачання відбувається на територіях, які окуповані з 2014 року. Наприклад, Луганськ, в якому дійсно водопостачальна система була застаріла і потребувала ремонту. Десять років взагалі нічого не робилося, зараз воно почало рвати і вони екстреними шляхами намагаються ремонтувати. Те, що стосується територій, окупованих у 2022 році, ми бачимо допомогу, скажімо так, тих шефів, яких закріпили за Луганською областю. Наприкінці 2022-го – на початку 2023 року заїхали там бригади. Закінчилося тим, що вирізали труби, батареї в будинках, познімали вікна і виїхали. Зараз друге повернення і люди вже насміхаються, тому що там навіть знімають вікна взимку для монтування, а потім місцеві мешканці кажуть, що три дні чекають, вікон немає. Потім приїхали, поставили вікна, їм задають питання: «А як же дірка в даху? Що робить?». А вони їм: «У нас вікна заплановані». Тобто, це все показуха перед виборами, щоб зняти агітку і швиденько поїхати. Що стосується підприємств, це взагалі біда. Я коли чую про відновлення «Азоту», в мене виникає питання. Я особисто перебував тоді в Сєвєродонецьку, в Лисичанську. Я пам’ятаю удари по «Азоту», коли вони влучили в цистерну з хімікатами, пам’ятаю той вибух. Пам’ятаю, як в «Азоті» знесло всі труби, які йшли на поверхню. Про відновлення заводу при тій кількості, яку вони туди влупили, мова взагалі не може йти. Друге питання, на яке відповіді я не знаходжу. Якщо ви не можете запитати Сєвєродонецьк світлом і всім іншим, як можна запитати найбільш енергоємне підприємство на Луганщині, щоб воно працювало? Максимум зроблять якісь склади. Я думаю, на цьому все закінчиться.

— Яка ситуація із шахтами на Луганщині?

— Шахти передають у власність якоїсь незрозумілої компанії. Причому, компанія створена декілька років тому, має статутний капітал одну тисячу доларів. Директора призначають за два дні до заключення цих домовленості. Я думаю, це просто перерозподіл сфер впливу. 

— Чи виплачує місцевим мешканцям окупаційна влада пенсії та інші соціальні виплати? 

— Ситуація у різних регіонах різна. Є інформація про виплату пенсій, але лише за наявності російського паспорта. Це одна з методик тиску на громадян, в тому числі похилого віку, тому що вони не мають інших засобів для існування, крім пенсії. На них було зроблено основну ставку, щоб їх якомога швидше паспортизувати і після цього вже якимись мізерними пенсіями закріпити, скажімо так. Якщо пенсійне там ще десь проходить, то по соціальному забезпеченню там то по дитячих заморозили, то по страхових випадках заморозили.

— Ви вже згадали про паспортизацію. Чи маєте інформацію, скільки людей вже отримали російські паспорти? І чи якось обмежують у правах тих, хто не має документів РФ?  

— З паспортизацією дивні події відбуваються. Ми розуміємо, що усі списки населення вони взяли з відкритих виборчих списків, які в нас були, видали паспорти, відзвітували, що 80 чи 85% вони паспортизували, назвавши цифру в 1,7 мільйони. Є питання до цифри, тому що навіть раніше такого не було. Це по-перше. По-друге, якщо все так добре, всім так гарно паспорти давали. Питання виникає для Луганської, Донецької і для Запорізької областей. Чому тоді дозволили голосування з українськими паспортами з пропискою на території Луганської області. Навіть з id-картками, нашими паспортами європейського стандарту? Чому дозволили голосувати з документами «ЛНР»? Виникає велике питання до паспортизації. Так, вони змушують людей. Жоден, так би мовити, правочин не може відбутися без російської реєстрації, без отримання паспортів.

— Наскільки сильним є рух опору на Луганщині? Наприклад, удар по ресторану «Адріатик» чи можна вважати однією з таких операцій? 

— Саме по цьому випадку у мене складається враження, як не перший раз вже було, що знову ж таки так званий переділ. Що колишній «голова МНС» просто вже став непотрібним, або забагато знав, або забагато патякав. І була проста ліквідація. Але щодо руху опору, то він діє, буде діяти, скажемо так, все масштабніше й масштабніше. Люди втомились від того, що відбувається. Люди чинять спротив, працюють спецслужби. І, я думаю, надалі будуть працювати ще яскравіше.  

— Чи має обласна адміністрація канали комунікації з людьми, які знаходяться в окупації? Як часто вони пишуть? Що найбільше їх турбує? 

— Так, звісно. Адміністрація має електронну приймальню. Туди багато з різних питань пишуть. Є соціальні ресурси, моя сторінка, сторінка адміністрації. Дуже багато надходить запитань. Через родичів можуть надавати на військові адміністрації наших міст. Задають питання, скажемо так, в межах того, що є нашою компетенцією, наприклад, по допомозі виходу з території або виплатам. Ми постоянно комунікуємо. І є результати, коли людей виводили з території. Постійно працює адміністрація, запитів дуже багато. Відновлення українських документів, по купі інших питань. 

— В різних регіонах України для жителів Луганщини працюють хаби. Вони фінансуються з обласного бюджету? Якщо так, скільки закладено коштів на ці потреби?

– Діяльністю хабів займається кожна громада. На хабах працюють працівники громад. У зв’язку з тим, що люди територіально евакуювалися, на різних хабах залучені різні громади. Є на партнерських засадах, є на взаєморозумінні. Ми з квітня почали розширення роботи хабів. Саме не в кількості, а в наданні послуг. Медичні, юридичні, робота ЦНАПів. Ми підживлюємо хаби людським ресурсом. Працівниками адміністрацій військових, сільських, селищних, міських, обласних, щоб хаби функціонували повноцінно. Харчування, гуманітарна допомога, яка отримувалась, – це або міжнародні донори, якщо громади особисто домовлялися, або державне фінансування. Зараз також в цьому напрямку і з державою, і з волонтерськими, гуманітарними, міжнародними організаціями продовжуємо працювати. Загалом кошти, скажем так, з обласного бюджету не витрачаються, на всі ці заходи.

— Чи розробляє влада якісь проекти щодо відновлення Луганщини після звільнення? Щодо реінтеграції? Які це проекти?

— Є основний загальний план міністерства реінтеграції, який був складений на основі обласних планів. Є загальний обласний план деокупації. З фінансами, приблизними, бо ми до кінця не розуміємо, який урон було нанесено окупованим територіям. Ми в деяких випадках рахуємо повністю з нуля. В тому числі, забезпечення електроенергією, дороги. Те, що основне. В тому числі житловий фонд. Це буде основна велика проблема. Як державний фонд, так і приватний. Це будуть великі виклики і великі проблеми. Програма опрацьована як обласна, так і по кожній громаді є програми. Зараз громади продовжують в цьому напрямку рухатись. Вони накопичують засоби для відновлення за рахунок допомоги міжнародних партнерів, щоб одразу після деокупації вийти і надавати ті послуги, які необхідно. Ми постійно працюємо і з міжнародними партнерами, і з відповідними міністерствами нашого Кабінету міністрів, які відповідають за відновлення, за реінтеграцію. У тому числі з МВС щодо відновлення документообігу, видачі паспортів. Як це правильно робити? Тому що в законодавстві не було такого, що окуповано, винищені всі українські документи і треба якось людину розпізнавати. Особливо це стосується територій, захоплених з 2014 року, де за десять років вже, скажімо так, більшості документів немає. Але їх треба буде відновлювати, тих людей, які хочуть бути з Україною.