На кордоні з війною. Як живе молдавське село, в якому впала перша російська ракета

24 лютого виповнилося два роки війни Росії проти України. За цей час знищено безліч українських міст, убито невинних людей. Але в той же час війна торкнулася і сусідніх країн. Наприклад, Російські ракети неодноразово перетинали повітряний простір Молдови.

Журналісти видання ZdG приїхали до молдавського села Наславча, яке знаходиться неподалік кордону з Україною, дощовим січневим днем, через рік і два місяці після того, як у цьому населеному пункті впала російська ракета, збита українською системою протиповітряної оборони (ППО). Снаряд впав на невеликий острів на Дністрі — річка там згинається меандром довкола населеного пункту.

300 мешканців Наславчі, переважно українці за походженням, здаються ізольованими у захищеній тиші Дністра, русло якого на цій ділянці збігається з кордоном між Республікою Молдова та Україною. Однак їхній спокій було порушено вранці у понеділок, 31 жовтня 2022 року. Про те, як живуть мешканці Молдови на кордоні з війною — у репортажі ZdG. «Новини Донбасу» публікують матеріал у рамках партнерства.

«Ракета пролетіла наді мною і впала там, на Дністрі»

Вхід до села Наславча. Фото: ZdG

«Вона впала десь там, у кутку. Нікому не дозволяли туди ходити, доки все не забрали… » — Емілія Іванцова, 71-річна пенсіонерка, показує напрям, куди впала ракета. Дністер практично протікає через її город, а вибух вибив черепицю на її даху та сильно налякав жінку.

«Я була на вулиці, вона пролетіла наді мною і впала там, на Дністрі. Звісно, ми злякалися. Ракета впала і вибухнула. Ми бачили лише дим. Добре, що лише дах пошкодило. Цей будинок (вказує на будинок сусідки — прим.ред.) сильніше постраждав. Вже влітку потрібно буде ремонтувати дах — і з цього, і з іншого боку», — ділиться планами жінка.

Емілія Іванцова, пенсіонерка із села Наславча, показує місце падіння ракети. Фото: ZdG

Загалом постраждали близько 20 будинків. Вибух вибив вікна та пошкодив черепицю на будинках, розташованих у частині села, яку мешканці називають «Колонією» — тут жили німецькі поселенці, які приїхали до Бессарабії на початку XIX століття.

«Нас оточує Україна з усіх боків. Що завгодно може статися»

Падіння ракети поблизу її будинку налякало 71-річну жінку, яка живе одна. Її чоловік помер, син живе у Росії, а дочка — у Польщі. Має онуків у Кишиневі, які іноді відвідують її та допомагають.

Емілія Івантова, пенсіонерка із села Наславча. Фото: ZdG

ZdG: Ви подумали, що й у вас розпочнеться війна?

Е. Іванцова: Нас оточує Україна з усіх боків. Що завгодно може статися. Коли стріляють у Вінниці чи далі, тут чути. Ми все відчуваємо.

ZdG: Ви коли-небудь думали про те, щоб виїхати звідси?

Е. Іванцова: Куди виїхати? Поки що тут спокійно, ми залишаємося на місці. Нікуди не їдемо. Молодь поїхала, а ми тут живемо свій вік.

«Ми не знали, куди тікати, що робити. Я відчула сильний страх»

34-річна Олена Лапалчук працює бібліотекарем. Вона народилася в Росії, але ще в дитинстві переїхала із родиною до Наславчі. Має троє дітей 10, 15 та 16 років.

Олена Лапалчук, бібліотекар села Наславча. Фото: ZdG

Жінка згадує, як 31 жовтня 2022 року відправила дітей до школи. Коли пролунав вибух, перші її думки були про дітей:

«Спочатку два маленькі вибухи, а потім сильний удар. Звісно, ми злякалися. Я швидко забрала дітей зі школи. Якщо чесно, я запанікувала. Ми не знали, куди тікати, що робити. Я відчула сильний страх. Звісно, діти почали плакати та злякалися. Вони не знали, що відбувається», — розповідає Олена.

«Знаєте, коли ти дивишся по телевізору, новини — є новини, але коли це зачіпає тебе, це трошки страшно», — зізнається жінка.

«У наш час краще мовчати»

Багато жителів села неохоче говорять про ракету, яка впала в їхньому населеному пункті. «У наш час краще мовчати», — каже сусід Емілії Іванцової.

Ще одна жінка, тяжко спираючись на тростину, теж повторює ці слова та стверджує, що ракета була українською, а не російською.

Інший сусід з «Колонії», настільки ж скупий на слова, з галасливою собакою біля нього, таки вирішив показати нам рештки ракети, які, за його словами, він зібрав з невеликого острова на Дністрі, куди вона впала. Він витяг їх із гаража і розклав на підлозі, пишаючись своїм уловом. Це кілька сірих, зігнутих та обгорілих металевих уламків.

Житель Наславчі показує зібрані ним уламки ракети. Фото: ZdG

«Я тоді їх зібрав. Ми бачили, що вона (ракета — прим.ред.) прилетіла з України, але всі кажуть нам, що вона з Росії. Росія там, а летіла звідси. Надворі були четверо сусідів. Спочатку ми почули вибухи, а потім вона приземлилася».

Чоловік, однак, не уточнює, що село Наславча оточене Україною, і російська ракета могла прилетіти лише через Україну, будучи збитою українською системою протиповітряної оборони.

<h2«Ракета впала п'ять років тому, а вони й досі говорять про це»

Мер села Наславча Федір Миронов відмовився давати інтерв’ю на цю тему. «Ви можете зняти нашу природу», — порадив він. За словами мера, у Молдові є важливіші питання для обговорення, ніж падіння ракет.

Федір Миронов — мер від Партії «Відродження», пов'язаної з олігархом Іланом Шором, затятим прихильником «руського миру», засудженим до 15 років позбавлення волі у справі про «крадіжку мільярда» з банківської системи Молдови.

Федір Миронов, мер села Наславча. Фото: ZdG

Ф. Миронов: Мене побачать і розсміяються. Скажуть: «Ракета впала п'ять років тому, а вони й досі говорять про це».

ZdG: Це сталося не п'ять років тому.

Ф. Миронов: Я образно сказав вам.

ZdG: Ракета може впасти навіть зараз. Ви про це не думаєте?

Ф. Миронов: Не дай Боже. Вона може впасти і на Кишинів, і будь-куди. Куди завгодно може впасти. Ніхто від цього не застрахований... Якби я був міністром оборони, ви могли б мене запитати. Але я не міністр оборони. Запитайте його.

ZdG: Ви — мер населеного пункту, де впала ракета. У вас є думка, що потрібно зробити, щоби населення не постраждало?

Ф. Миронов: Я не знаю.

Далі мер буквально виштовхнув журналістів із кабінету, відмовляючись відповідати на запитання.

«На кордоні ніхто не почувається у безпеці»

Мешканці Наславчі стурбовані тим, що така ситуація може повторитися, і що ніхто не пояснив їм, що робити, щоби бути в безпеці.

«[Мені хочеться] щоб було сховище, щоб нам сказали, куди бігти у таких ситуаціях. Мені хочеться почуватися захищеною, знати, що робити у таких ситуаціях. Я думаю, що на кордоні ніхто не почувається у безпеці. Мені б хотілося, щоб були оголошення, повідомлення, попередження і може навіть звукові сигнали, які сповіщали б людей, щоб вони були в безпеці. Звичайно, це може статися знову. Війна ще не закінчилася, і невідомо, як довго вона триватиме», — ділиться переживаннями Олена Лапалчук.

Олена Лапалчук, бібліотекар с. Наславча. Фото: ZdG

«Нині спокійніше. Ми вже звикли, що сирена в Україні на кордоні постійно гула. Ми вже звикли. Спочатку, коли ми чули перші звуки сирени, насторожувалися, вслухалися. Досі десь грюкає, вже якось звикли люди до цього. Не знаю... Молимося, може нас це не торкнеться», — сподівається жінка.

«В Україні війна, а в нас дорого»

Емілія Іванцова, як і інші жителі села, теж не знає, що робила б, якщо ракета знову впала в їхньому населеному пункті.

«Я не знаю. Ніхто нічого не каже. Але в Україні, якщо чуємо сирену, на тому боці вже починається, завжди вранці. Зараз сирени чути рідше, а раніше рано вже гуло: у-у-у. І ввечері те саме починається».

Але навіть війна не позбавила жінку звички їздити за покупками в Україну, до Могилів-Подільського, який знаходиться на відстані 25 км від Наславчі.

Емілія Івантова, пенсіонерка із села Наславча. Фото: ZdG

«Ми до Могильова їздимо на ринок. Нещодавно я була в грудні місяці і прозвучала сирена. Почалася тривога. І все. На мосту зібралося близько 300 людей, які йшли пішки, а машинами було ще більше. Ми стояли там, поки нам не сказали, що тривога скасована. Минуло години три-чотири, поки ми чекали, щоб усе закінчилося… Страшно, звісно, страшно. А що робити? Там дешевше, ніж у нас. Продукти, там дешевші. В Україні війна, а в нас дорого».

«Я не знаю, хто й чого хоче. Це політика»

Місцеві жителі згадують, як на початку війни почали приїжджати українські біженці, здебільшого це були жінки, діти та люди похилого віку.

Наславча, вид на Дністер. Фото: ZdG

«Я побачила по комп'ютеру, що почалася війна. Звісно, була паніка, і сюди почали приїжджати люди, біженці. Ми допомагали їм чим могли — борошном, картоплею, яйцями, консервами. Давали, звичайно, бо люди ж страждали», — згадує Емілія Іванцова.

Жінка, однак, вважає за краще не говорити про те, хто винен у цій війні. «Я не знаю, хто і чого хоче. Це політика. Але це недобре. Я скажу, що це погано, що почали цю війну. Жили дружно, так би жили далі.

Раніше жили, всім вистачало, всі були задоволені, а зараз вони всі вороги», — каже Емілія Іванцова з жалем.

«Вони живуть як на пороховій бочці»

Війна в Україні залишила свій слід і на людях із Наславчі.

«Мені шкода людей. І людей з України, і тих, хто тут, бо вони живуть на пороховій бочці», — каже бібліотекарка Олена Лапалчук.

«Як живеться на кордоні з війною? Це трохи тривожно. Людина звикає до всього, звикає до сирен, вибухів, але боїшся щодня. А як буде завтра?»

«Люди працюють. Ідуть на роботу, з роботи додому. Але люди більше не хочуть щось робити. Колись будувалися, ремонт робили, якісь заходи проводились, раділи люди життю. А зараз… Спочатку карантин нас по домівках розсадив, а зараз війна виходить. Люди більше не радіють», — робить висновок Олена.

Декілька російських ракет і безпілотників впали на територію Молдови

З початку війни в Україні кілька російських ракет та безпілотників порушили повітряний простір Молдови та впали на території країни, не завдавши шкоди людям. Інцидент із російською ракетою, що впала в Наславчі, був першим.

Пізніше залишки ракет були також виявлені поблизу міста Бричани та у селі Ларга Бричанського району, у селі Гирбовец Новоаненського району, а також у трьох населених пунктах Придністровського регіону.

Нещодавно, 11 лютого 2024 року, на півдні Молдови, в селі Етулія Вулкенештського району, в Гагаузькій автономії, було виявлено уламки дрону Shahed з 50 кг вибухівки. Залишки ракет, які потрапили на територію Молдови, було знищено внаслідок контрольованих вибухів.

Останній випадок стався 17 лютого 2024 року в селі Етулія-Ноуа Вулкенештського району, приблизно за 2 км від лінії молдавсько-українського кордону, коли було виявлено фрагменти безпілотника, схожого на «Герань-2».

Також за два роки кілька крилатих ракет перетнули повітряний простір Республіки Молдова.

«Система ППО — застаріла морально та технічно»

«Система ППО Республіки Молдова успадкована від Радянського Союзу і в даний час застаріла морально і технічно», — йдеться у відповіді міністерства оборони на запит ZdG.

Протягом багатьох років можливості системи протиповітряної оборони Республіки Молдова розвивалися регресивним/деградуючим чином, без інвестицій та модернізації, і зараз вона не повною мірою забезпечує задачі щодо оборони повітряного простору, як це встановлено Законом № 143/2012 про контроль повітряного простору. Тому Міноборони спільно зі стратегічними партнерами вживає всіх необхідних заходів для розвитку можливостей ППО. Ці заходи передбачають закупівлю сучасних систем спостереження та контролю», — зазначають у відомстві.

Радар Ground Master 200, куплений Молдовою у Франції. Фото: Міністерство оборони

За даними міністерства оборони, у 2023 році у Франції було куплено мобільний радар Ground Master 200 — радар середньої дальності, працездатний за будь-яких погодних умов.

Радар виконує оглядові завдання щодо виявлення, локалізації, супроводу та ідентифікації повітряних цілей і здатний виявляти повітряні цілі в залежності від їх розміру та відстані до них.

«Нам потрібні три, а краще — чотири такі радари»

Одного такого радара недостатньо для захисту повітряного простору Республіки Молдова, стверджує Віталій Марінуца, військовий експерт і колишній міністр оборони.

Віталій Марінуца, військовий експерт, колишній міністр оборони

«Навіть при даній потужності, добре, що у нас є радар, про який йдеться, дуже добре, але цього мало. Цього не достатньо. Подивимося: 250 км — це дальність виявлення цілі. Ми маємо 350 км з півночі до півдня Молдови. І 150 км зі сходу до заходу. Отже, якщо ми помістимо його посередині, то наші фланги чи північ та південь залишаться незахищеними. Поставимо на півночі — від Кишинева донизу не буде захищено. Де б ми його не встановили, щось залишиться незахищеним. Значить потрібні як мінімум два, щоб поставити їх поряд, і щоб вони взаємодіяли, якось охоплювали всю територію Республіки Молдова.

Але для впевненості нам потрібні три, а краще чотири таких радари, щоб можна було сказати, що так, ми можемо будь-якої миті дізнатися про ціль, яка перетнула повітряний простір Республіки Молдова, на висоті до 25 км.

Такими є технічні характеристики. Понад 25 км потрібен інший радар. Тому основний радар у добрій ППО — це радари великої дальності. Ось Deveselu в Румунії — цей радар бачить і нас», — наголошує Віталій Марінуца.

Міністерство оборони стверджує, що зараз «будує систему протиповітряної оборони майже з нуля». Також на стадії розробки перебуває система оповіщення населення.

«НАТО — єдиний вихід, якщо ми хочемо безпеки та оборони у розумні терміни»

Проте військовий експерт Віталій Марінуца вважає, що високопродуктивна та ефективна система ППО надто дорога для можливостей Республіки Молдова. Хоча бюджет Міноборони збільшили, він не перевищує 0,55% ВВП, а для розвитку Національної армії необхідно оборонний бюджет, що дорівнює 2% ВВП.

«Ми повинні вирішити, що нам розвивати як країні з обмеженими економічними можливостями, зі слабкими держустановами. Поки ми не інвестуватимемо в наш військовий потенціал, ми не зможемо побудувати військову структуру, яка забезпечить нашу безпеку. Єдиний вихід для Республіки Молдова, на мій погляд, — а я маю, я б сказав, досить багатий досвід у сфері безпеки та оборони, — це вжити всіх заходів для того, щоб стати частиною альянсу.

НАТО — єдиний вихід, якщо ми хочемо безпеки та оборони в розумні терміни, або ще коротше, щоб потрапити до НАТО, нам потрібне об'єднання.

Румунія — країна НАТО, хочемо ми того чи ні, і вона є європейською країною. Стаття 5 НАТО поширюється на неї, і її військові можливості набагато кращі, ніж наші», — підсумовує Марінуца.

Матеріал створений за підтримки «Медіамережі»